Кандидат у народні депутати по виборчому округу №196 на Черкащині 34-річний Олександр Маштепа вважає, що система рад на місцях уже не піддається реформуванню. Хоч би кого обирали громадяни, зрештою виходить так, що в радах опиняються люди, що прийшли туди з виключно особистою метою. Тим паче, що в їхніх руках зосереджена величезна влада: дозвільна система, земля, інші ресурси, якими вони не бажають ні з ким ділитися.
Така система є неефективною, гальмує розвиток суспільства, говорить Олександр Маштепа. Альтернативою є розширення повноважень місцевих територіальних громад. Адже єдине джерело влади в країні, за Конституцією, — її народ.
— Це ж дуже логічно, що територіальна громада повинна мати пріоритет над чинними радами, — каже кандидат. — Якщо передати вирішення ряду питань територіальним громадам, то вони зможуть впоратися із ними набагато ефективніше і, головне, прозоріше, ніж це роблять депутати. Наприклад, ті ж земельні питання у нас залагоджують кулуарно, в інтересах кількох осіб, таємно від виборців. Якби ж участь у вирішенні цих проблем брали всі жителі населеного пункту, розподіл землі був би значно чесніший та ефективніший. Може, на рівні мегаполісів пряме народне управління реалізувати й важко, але на рівні сіл чи хуторів це цілком можливо.
В арсеналі Олександра Маштепи є не тільки економічні аргументи, а й історичні та духовні. Хіба, питає він, колективне самоврядування не було властиве українцям в усі часи, від Київської Русі до козацької держави? Колективною радою протягом віків вирішували найважливіші питання. Подібний колективізм став невід'ємною частиною життя українців. Якщо вдамося до традиційного управління, ми не створимо нічого нового, а тільки повернемося до звичного українського стилю життя, де всі члени громади ухвалюють узгоджені рішення і відповідають за них. Може, через те й спостерігається у нас по селах відчуження людей одне від одного. Та й духовність гине через те, що немає відчуття спільноти, відчуття господаря всього того, що за законом цим людям начебто належить. Від імені народу землями, майном оперують члени "виконкомів", які мають свої інтереси й розглядають власність громади як свою.
Наприклад, поля в країні виснажують соняшником чи віддають під ріпак — культури, що дають швидкий прибуток і не потребують багато робочих рук. Бо так вигідно певній групі осіб. Тим більше, рослинництво не таке витратне, як тваринництво. Відповідно маємо дегенерацію аграрного сектору, його недорозвиненість, орієнтацію на напівфабрикати, які потім із прибутком доводять до кондиції за кордоном. Маємо мільйони безробітних, що залишилися за бортом системи. Навіть бізнес їм завадить відкрити передусім їхня ж влада — нащо їй терпіти на "своїй" території конкурентів?
— Територіальна громада мислила б цілком інакше, — розказує Олександр Маштепа. — Бо кожен ухвалював би рішення, яке стосувалося б і його особистого добробуту. Така громада думала б на перспективу. Не віддавала би поля під експортні культури, а будувала б, наприклад, тваринницькі комплекси. Тваринництво дає змогу охопити більше людських ресурсів, а якщо в тому ж районі створити повний цикл переробки його продукції, це допоможе вирішити питання добробуту певної території. Не кажучи, що навколо тваринницьких комплексів могли б виникати супутні кооперативи, які зокрема надавали би послуги з обслуговування сільгосптехнікою, забезпечення паливно-мастильними матеріалами, добривами тощо. З іншого боку, через такі кооперативи можна буде налагодити нові ринки збуту, мережу власної кооперативної торгівлі, а також зберігання продукції.
Фактично ідеї Олександра Маштепи зводяться до того, щоб зламати систему монополізації агробізнесу за допомогою відродження сільськогосподарських кооперативів, а також через повернення до системи місцепромів. На його думку, потрібно для цього зовсім мало — лише наділити реальною владою територіальні громади.
3 
1
Коментарі
1