Із політологом і журналістом 66-річним Віктором Морозом зустрічаємося біля столичного метро Контрактова площа. Шириться густий запах хмелю. Поряд паб "Пивна дума". Йдемо туди. Сідаємо за крайній столик біля входу. Замовляємо чай, каву та воду.
Верховна Рада у вересні має проголосувати за зміни до Конституції. Які там криються небезпеки?
— Найбільша — сам прецедент. Положення про особливості місцевого самоврядування фактично дає можливість створювати автономії. Навіть більше — матимемо функції конфедерації. Це те, чого хотів Путін. Приймати зміни до Конституції під тиском ворога, з яким воюєш, не можна. Сподіваюся, зараз депутати не проголосують. У липні знайшлися голоси, бо не всі зрозуміли суть змін.
Чому по приїзді в Україну помічник держсекретаря США Вікторія Нуланд так наполягала на цих змінах?
— Захід хоче найлегшим способом зупинити кровопролиття на Донбасі. У них багато внутрішніх проблем. Головне ж — американці, які були нашими найбільшими і найрадикальнішими союзниками, останнім часом пригальмували. Вони мислять стратегічно, а ми діємо за принципом: ще ніколи не було, щоб якось не було. Не прораховуємо ситуацію на кілька кроків уперед. Ще одна наша хвороба — не знаємо світову історію.
Які історичні паралелі можна навести із сьогоднішньою ситуацією?
— Хоча б Мюнхенська угода 1938 року. Її підписали прем'єри Англії, Франції з рейхсканцлером Німеччини Адольфом Гітлером. Йшлося про розчленування Чехословаччини. Це був перший акт свідомої підтримки Гітлера західноєвропейськими країнами.
Яка зараз стратегія США?
— Обама завершує президентський термін (восени 2016 року будуть вибори президента США. — "ГПУ"). Його соціальні програми виявилися досить успішні. Тепер потрібен завершальний штрих — помиритися з найагресивнішим противником Іраном. До цього все йде.
Путін зробив колосальну справу — налаштував проти себе весь світ. Ті тепер хочуть поставити його на місце. У цьому протистоянні поки що виграє Обама. Але до кінця каденції ніяких різких кроків не робитиме. Якщо посилиться наступ бойовиків на Донбасі, можемо розраховувати від США тільки на більше радарів і засобів зв'язку.
Як Україні викручуватися?
— Розраховувати на себе і свої сили. Порошенко хотів усе залагодити дипломатичним шляхом. Мовляв, країна не готова до воєнного протистояння. Але навколо не так багато друзів, готових допомогти. Водночас вистачає прикуплених ворогів. Росія давно пригодувала політиків, пресу в Німеччині, Франції. А країна, яка не може себе захистити і дати по зубах ворогу, нікому не симпатична.
Як мали б дати по зубах агресору?
— Це можна зробити за нормального військового командування. На річницю Іловайської трагедії виходить керівник Генштабу і в провалі звинувачує загиблих військових. Не міняють Генштаб, бо президент робить ставку на дипломатію та Мінські угоди. Розраховує заплутати Путіна. Але в Росії завжди була високо поставлена дипломатія, яка відома підлими вчинками і кидаловом.
Якщо були дві Мінські угоди, то третього документа варто чекати?
— За останні півтора року в нас — другий голова Нацбанку, четвертий міністр оборони, другий начальник Генштабу, третій генеральний прокурор. Ми стали кращі? Ні. Бо всі рішення приймаються кулуарно в Адміністрації президента. Бо немає політичної еліти. Є тільки бізнесова, яка керується власними інтересами.
Навіщо Порошенко так прагнув президентської посади?
— Амбіція. В бізнесі — мільярдер, один із перших. Хотів стати першим і в політиці.
Яка зараз мета президента?
— Залишатися головним. Але що робити з народом — не знає. Як досягти миру й навести лад — теж. Не вистачає знань, навичок, кадрового потенціалу.
Згадаймо післявоєнну Західну Німеччину. Могутній і розумний канцлер Аденауер, який керувався загальнонаціональними інтересами, виконував вказівки адміністрації США. За кілька років знищена Німеччина піднялася. Нам також потрібні поштовх і контроль.
Що найголовніше?
— Прозорість у прийнятті рішень та в держзакупівлях. Щось треба робити з Національним банком. За рік на рефінансування банків викинули 100 мільярдів гривень. Найцікавіше, що ніхто не питає — де ділися ці гроші.
Щось позитивне відбувається?
— Я нещодавно їздив на Кіпр. Увечері всі відпочивальники в готелях збираються на вечерю. Британці з британцями, німці — з німцями. Так само фіни, голландці, поляки. Українці ніколи так не робили. Тільки цього року почали — галичани, кияни. Сидять за кількома столами. Говорять українською чи російською мовою — але всі вкупі. Путін нас об'єднав. Щось змінюється. Але це — важкий процес. Особливо серед інтелектуалів. Їх важко об'єднати. Американський філософ і політолог Фукуяма писав: потрібна людина, яка може всіх об'єднати. Жодної потужної сили не було без лідера. Поки що в нас такого немає.
Скільки ще треба часу для того, щоб виростити якісно іншу еліту?
— Можна сказати, що вона вже виросла. Але їй треба усвідомити необхідність єдності та спільних дій. Це можуть викликати тільки труднощі. Мабуть, поки їх ще недостатньо. Я при Ющенку був на кількох галузевих зібраннях Інституту стратегічних досліджень. У нас потужні голови. Наприклад, історики. І шкода, що політичний та інтелектуальний процес ідуть паралельно. Похід журналістів у владу — добре. Але там повинні бути й науковці.
Розуміння того, що треба змінюватись, є. Потрібен час.
До столика підходить коротко стрижений чоловік, на вигляд, років 35. Обличчя червоне, чути перегар.
— Можно вашего мужчину? — каже. — Мы вчера здесь в кафе на улице бухали. Ну, с девчонками сидели. Просыпаюсь — пустой кошелек. Помогите доехать до Белой Церкви к жене и ребенку. Билет стоит 40 гривен. Я потом вас отблагодарю.
— Чим? — цікавиться Мороз і дістає гаманець.
— Потом созвонимся. Вот, возьмите мой телефон, — протягує мобілку. — Я — морпех.
Відмовляємося від телефона й скидаємося. Чоловік перераховує. Не вистачає 5 грн. Мороз додає. Чоловік тисне руку і йде.
Хоче працювати з "Правим сектором"
— На місцевих виборах були пропозиції від чотирьох мажоритарників, — розказує Віктор Мороз. — Але не бачу сенсу. Єдине, шкода "Правий сектор". Там багато хороших людей. Але бракує ідей та організаційного початку. Якби звернулися, погодився б на співпрацю.
Мороз родом з Очакова на Миколаївщині. Працював у редакції газети "Комсомольское знамя", на радіо "Культура". Був головним редактором журналу "Сучасність".
Майже щотижня їздить на дачу на Миколаївщині. Має там 35 соток і великий сад. За господарством наглядає сусідка.
Друга дружина — журналістка Анна Мороз. Їхній син 25-річний Андрій закінчив факультет політології Києво-Могилянської академії. Від першого шлюбу має 35-річного сина Олександра. Він — скульптор. Онуків Віктор Мороз поки що немає.
5 
35413
Коментарі