— Постійно дзвонять шахраї, обіцяють за грошову винагороду повідомити, де мої діти. Востаннє дзвонили влітку: "Тут ваш Діма є, передаю йому трубку". "Мам, прівєт!" — обізвався хтось чужим голосом. Я запитала, як звати старшого брата і з якого він міста. Голос відповів: "А чого ти такі дурні питання мені задаєш? Наче не віриш, що я твій син", — розповідає 58-річна Катерина Хом'як із Луцька.
У вересні 2014-го її сини 26-річний Володимир та на три роки молодший Дмитро потрапили під обстріл бойовиків поблизу Щастя на Луганщині. Відтоді зв'язок із ними обірвався.
На війну брати Хом'яки пішли добровольцями. Були зараховані до 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар". У липні 2014-го їх відправили воювати у Щастя.
— Востаннє розмовляла з синами 5 вересня 2014 року, — каже Катерина Олександрівна. — Наступного дня дізналася, що російські диверсанти атакували наших військових із засідки біля Веселої гори. Саме там були мої сини. Почала дзвонити на їхні телефони. Але ніхто не відповідав. Від хлопців, які разом із ними воювали, дізналася, що вони не повернулися з бою. Де і що зараз із ними, невідомо. Куди тільки не зверталася, ніхто не має жодної інформації про моїх дітей. Їх записують то до поранених, то до вбитих, то до полонених, то до зниклих безвісти.
Постійно їжджу на зустрічі з чиновниками. Вже багато грошей на це потратила, а пользи ніякої.
Катерина Олександрівна з чоловіком виховали семеро дітей. Крім Володимира і Дмитра, мають ще доньок 40-річну Світлану, на шість років молодшу Ларису, і синів: 38-річного Віктора, Данила, 20 років, і 17-річного Едуарда.
— Вірю, що Володя й Діма живі, — каже Катерина Хом'як. — Вони часто сняться здорові й веселі. Недавно лежала в лікарні. Посеред ночі розбудила сусідка по палаті. Сказала: "Ви так сильно кричали, що мені аж страшно стало". Наснився Володя. Почала на нього кричати: "Синок, у вас совість є? Два роки знайти вас не можу!" Він відповів: "Мамо, все нормально. Ми скоро повернемося додому".
9 
35413
Коментарі