— Оксана мала легку вдачу. За весь час роботи в театрі ні з ким не конфліктувала. У день смерті мала з іншими колегами їхати на гастролі в Чехію. На сцену замість неї вийшла інша актриса. Місце Оксани в автобусі лишилося порожнім, — каже актор 57-річний Василь Баша.
10 жовтня він прийшов у Київський театр Івана Франка на прощання з актрисою Оксаною Батько-Нищук, 43 роки. Дружина міністра культури Євгена Нищука померла 7 жовтня.
Люди біля театру збираються з 10:00. Кінознавець 47-річна Валентина Швець із сином стоять у фойє з букетом жовтих жоржин. До столиці приїхали з Кривого Рогу з Дніпропетровщини.
— З Оксаною навчалися в театральному інституті, — розповідає Валентина. — Вона — на акторському факультеті, я — на кінознавчому. Потоваришували ще під час вступних іспитів. Вразила її коса — товста, майже до пояса. Коли Оксана для ролі Мавки в "Лісовій пісні" її розпускала, волосся сягало колін.
— У школі Оксана займалася танцями й малюванням, — говорить Валентина. — Розказувала, вчитель малювання на неї образився, коли дізнався, що вирішила стати актрисою. Казав їй: "У тебе талант художниці, а ти не хочеш далі розвивати". Не знаю, чи після школи малювала. Картин своїх ніколи не показувала. Любила тварин. Ніколи не могла пройти повз песика чи котика. Завжди їх гладила і пригощала смачненьким. Коли Оксана та Євген жили на Повітрофлотському проспекті, якась бабуся з їхнього будинку щодня підгодовувала бездомних котиків. Оксана приносила бабусі продукти.
— Хоч Оксана отримала визнання, зіркової хвороби не мала. Завжди дзвонила й запрошувала в гості. Приїздили майже щороку. Її кімната була заставлена сушеними квітами. Всі букети від шанувальників після вистав приносила додому. Підвішувала й висушувала. Сухі ставила у вази. Біля ліжка тримала свою улюблену ще з дитячих років іграшку — руде з білим лисеня. Раз, коли я гостювала в Оксани, до неї приїхала мама. Почала вичитувати доньку: "Для чого ти це лисеня бережеш? Пора на смітник викинути, воно ж уже старе". Доки Оксана була на репетиції, мама позбирала всі старі речі з квартири, щоб викинути. Зверху в пакет засунула те лисеня. Коли Оксана повернулася, сказала: "Викинути лисичку не дозволю".
Об 11:00 до театру під'їжджає чорний катафалк. Четверо чоловіків у сірому одязі із логотипом похоронного бюро "Анубіс" несуть труну на другий поверх театру, в так званий дзеркальний зал. Ставлять на підвищення, застелене чорним оксамитом. Перед домовиною кладуть три хлібини із запаленими свічками. Біля труни на стільцях сидять чоловік покійної 43-річний Євген Миколайович і син Олекса, 21 рік. Хлопець навчається на операторському факультеті Київського університету театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. Чоловік вбраний у чорний костюм і такого ж кольору сорочку. Сльози витирає білим носовичком.
— Оксану та Євгена знаю зі студентських років, — розповідає екс-міністр культури Василь Вовкун, 59 років. — На першому курсі дізнався про їхню любов. Тоді всі студенти говорили, що в інституті з'явилися Ромео і Джульєтта. Свої перші ролі Оксана виконувала у моїх режисерських роботах. Якось з однією виставою запросили виступити у Москві. Оксана та Євген поїхала туди з сином Олексою. Йому було кілька місяців. Взяли їм купе. У перервах між виходами на сцену Оксана годувала сина за кулісами. Казала: "Піти в декрет не можу, бо сцена стала моїм життям".
У зал заходить мер Києва Віталій Кличко. Слідом за ним — прем'єр-міністр Володимир Гройсман і віце-прем'єр В'ячеслав Кириленко. По черзі кладуть квіти біля труни. Тиснуть руки Євгенові Нищуку та його сину. За кілька хвилин їдуть від театру своїми автівками.
— Такому светлому человеку, как Оксана, было тяжело жить в этом мире, — розповідає одна із товаришок покійної. Називатися не хоче. — Їй було важко змиритися з його жорстокістю й несправедливістю. Вона ніколи не хворіла. Останнім часом почала скаржитися на біль у ногах. За кілька днів до смерті впала на балконі, бо ноги перестали слухатися.
Прощання триває трохи більше 2 год. Під оплески присутніх труну виносять із театру і везуть на Байкове кладовище.
Важко переживала смерть Богдана Ступки
Останньою роботою Оксани Батько-Нищук стала роль архітектора Луїзи у виставі "Санація" за п'єсою Вацлава Гавела. Її прем'єру показала на початку літа.
— Кілька днів тому Оксана підходила до мене й пропонувала заново поставити виставу "Украдене щастя", — каже актор Олексій Богданович, 53 роки. — Бачила себе в ролі головної героїні, а мене — в ролі Миколи Задорожного, якого свого часу грав Богдан Ступка.
На сцені Оксана Батько-Нищук часто працювала з покійним актором Ступкою. У "Королі Лірі" грала Корделію, доньку Ліра у виконанні Богдана Сильвестровича, у виставі "Істерія", де Ступка був Фрейдом, виконала роль його пацієнтки Джесіки. Померла за добу після того, як у театрі Франка показала виставу пам'яті Богдана Ступки "Крила: Вечір із Богданом".
— Відтоді як Оксана прийшла у наш театр, Богдан Сильвестрович опікувався нею, як батько, — розповідає Олексій Богданович. — Оберігав її від шпильок колег і жорстокої конкуренції, яка є в будь-якому театрі. Він бачив і розумів, що Оксана ранима, але при цьому — прекрасна актриса. Вона важко переживала смерть Богдана Сильвестровича. На вечорі його пам'яті спогади накотилися. Це стало для неї нелегким випробуванням.
2 
35413
Коментарі