— У шафі візьміть капці для гостей, — Світлана Пилипівна, дружина дитячого письменника Всеволода Нестайка зустрічає у коридорі квартири на вул. Шовковичній у центрі столиці.
Всеволод Зіновійович, 81 рік, встає із-за столу привітатися.
— Дивися, дівчина привезла тобі "Тореадорів" підписати. Який це рік?— Світлана Пилипівна бере книжку 1980 року, простягає чоловіку. Показує, де підписати. — Всеволод Зіновійович погано бачить. Коли пише побажання, сильно натискає на ручку. Папір рветься.
— "Тореадорів" я писав вечорами на роботі, працював у видавництві "Веселка". А вдома писати ніде було. Комунальна квартира. В одній квартирі я, дружина, донька, мама. У нас і стола письмового не було. Вже не кажу про холодильник і телевізор. І якось жили, — сміється. — Для "Тореадорів" брав відпустку у Будинок творчості в Кончі-Заспі. Тягнув із собою друкарську машинку. Бажан гуляє алеями, а я пишу-пишу. І в Одесу брав машинку, коли їздили відпочивати.
Письменник сивий, спину тримає рівно, у випрасуваній сорочці під коричневим светром. На правій руці — обручка.
— Раз я став свідком загибелі шкільного товариша. Коли 1943 року до Києва підходили радянські війська, німці тікали. У Бабин Яр зганяли військовополонених, щоб вони палили рештки загиблих. А поряд була Захарівська вулиця, ми там з хлопцями горобців ловили. Почули стрілянину: якийсь полонений утік, а за ним біг есесівець. Не роздивляючись, що до чого, він застрелив мого товариша. А потім навів дуло на мене. Я побачив чорну дірку. Але він роздивився, що дитина, і побіг далі. Давайте не будемо більше про сумне.
Кажуть, ви були знайомі з Остапом Вишнею?
— У "Барвінку", де я був літредактором, треба було редагувати всі твори, в тому числі і його. Але як я міг? Правив "доки" на "поки", а Остап Михайлович казав: "Прекрасне редагування". Він дружив із Максимом Рильським. Раз вони пішли в лазню, випили, і Рильський став топити шпроти у басейні, а потім разом ловили їх руками.
Був членом партії 13 років.
— Та мусив же, бо інакше вигнали б з роботи. А під час революції на граніті я з Олесем Гончарем вийшов в один день із партії на знак протесту.
Дзвонять у двері. Світлана Пилипівна йде відчиняти.
— Спитай, хто, — гукає письменник.
Із-за дверей відповідають, що принесли договір із жеку.
Від цензури вам діставалося?
— Не хочу згадувати прізвища письменника, який писав на мене доноси в ЦК партії і КГБ по 30 сторінок. Мовляв, розбещую дітей своїми книжками. Мої герої, бачте, не радянські діти, бо закохуються, отримують двійки, провалюють екзамени.
1965-го на Харківській кіностудії Самарій Зелікін зняв фільм "Тореадори з Васюківки". Стрічка отримала гран-прі у Німеччині, першу премію в Австралії. Для показу її закупили 72 країни світу. Не показали лише в Україні.
Всеволод Нестайко полював зайців і качок.
— Ми тоді жили у комуналці, — розповідає жінка. — Він зайця обдирав, я днів два-три його вимочувала, начиняла гречкою і печінкою. Ставили пляшку. І тоді друзі приходили "на зайця".
Дружина є прототипом якоїсь казкової героїні?
— Ні. Я не посмів би, — сміється. — Вона — моя муза. Як зараз пам'ятаю, хоч і 55 років минуло, гуляємо ми Хрещатиком і слухаємо солов'їв до п'ятої ранку. Вони й зараз мені співають. Хоч я і сивий.
Світлана Пилипівна приносить каву, торт і шоколадні цукерки. Кладе чоловікові торта. Цікавлюся, чи пише зараз.
— Пишу, але я забобонний. Коли чорна кішка переходить дорогу, нізащо далі не рушу. Тому наперед не казатиму нічого, лише назву — "Дивовижні пригоди шукача сміху". Думки до книжок приходять здебільшого вночі. Намагаюся каракулями їх коротенько записати, потім дружина розшифровує. Сьогодні приснилося, що я літаю. Поруч зі мною двоє хлопчиків: "Чого літаєте? — питають. — Ви дорослий, тільки діти мають літати". Я тут же засоромився і прокинувся.
5 
35413
Коментарі
11