"Часом і сам не радий, що таким ділом зайнявся. Але без мене тут ніколи порядку не буде", — всміхається підприємець 62-річний Віктор Свинарський із райцентру Костопіль на Рівненщині. Він 17 років має звалище за кілька кілометрів від міста.
У четвер зранку в спортивному костюмі оглядає володіння. Його площа понад 50 га. Їдемо джипом.
— Нову партію сміття привезли, — показує на вантажівку, що прямує до смітника. — Місто винне мені за вивіз 40 тисяч гривень. Маю ще договори з 30 підприємствами. З них вчасно розплачуються лише одне-два.
По смітнику ходять із десяток людей у старому одязі. Риються у свіжих купах. Стоїть кінь, запряжений у бричку, лежать кілька велосипедів.
— Гей ти, піди сюди, — Віктор Свинарський кличе з вікна авто підлітка у стоптаних кросівках. Той ховається за купу сміття.
До машини підходять пенсіонерки Галина Потапчук і Тамара Ішбуліна. Друга тягне півмішка склобою. Ставить на землю, втирає спітніле чоло.
— Володимировичу, привіт. Як ваше здоров"я? Ми уже кілька мішків напхали.
Кажуть, що приїжджають щоранку з Костополя. Шукають кольорові метали або скло, яке здають на місцевий склозавод.
— За день можна виручити 40–50 гривень. Щоб заробити тисячу, треба здати 180 мішків скла, у кожному по 40 кіло, — говорить Тамара Олексіївна. — Збирати сміття не стидно, бо це чесна праця.
— Отам, де ви зараз стоїте, непотребу під ногами на 11 метрів, — показує підприємець.
Жінки оглядаються, зітхають і беруться до роботи.
Господар каже, що за 10 років сміття стало інакшим.
Щоб заробити тисячу, треба здати 180 мішків скла, у кожному по 40 кіло
— Тоді було багато паперу, а тепер — поліетиленова плівка. Вона не перегниває, тільки вітром її мотає. До 1994 року я був заступником директора на заводі теплоізоляційних матеріалів. Розрахувався, узяв 10 гектарів землі, вирощував зерно на продаж. Голова райради Микола Марчук, із яким ми вчилися у школі, умовив зробити звалище. Дав іще кількадесят гектарів землі. Я купив два трактори з причепом, бульдозер. Тепер уже маю автопарк, працюють дев"ять людей.
Костопільчани платять по 12,08 грн за вивезення кубометра.
— Великі податки. Більше 10 копійок на "кубі" не заробиш, — бізнесмен махає рукою. — Вільного місця маю ще 7,7 гектара. Цього вистачить на 15 років.
За півкілометра починається сосновий ліс. Каже, висадив його на звалищі 12 років тому.
— Тут сміття залягає на 5–6 метрів. Насипали зверху ґрунту, посадили деревця, а ті прижилися. Уже й гриби є кожної осені. Я лісотехнічний технікум у Кременці закінчив. Одна незадача — траса поряд. По вихідних їздять хто хоче, полюбовниць возять. А перед Новим роком ялинки та сосни крадуть, продають по 20–30 гривень на ринку.
Скаржиться, що кілька разів звалище підпалювали конкуренти. Вимагають продати бізнес.
— Бачив якось хлопців, що поливали сміття з каністри. Помітили мене, сіли в машини й поїхали. Ми навчилися гасити пожежі за 30 хвилин своєю технікою.
На галявині біля адмінбудівлі стоять півтора десятка вуликів. У них гудуть бджоли.
— Мед свій маю. Насадив яблунь, аличі, абрикосів. У них коріння росте не вглиб, а вшир. Тому й живі. Пробував садити груші — гинуть, бо корені дійшли до сміття і воно їх попалило, — оглядає деревце, яке обгризли зайці. — А ще маю виноградник. Посадив 50 сортів на пробу. Торік зібрав перший урожай, 5 кілограмів Чорного короля. Зробив із того пляшку вина.
4 
35413
Коментарі
1