Африканець Рафаель Ндіве, 36 років, розвертає бордовий "Деу Ланос" у центрі села Вирішальне Лохвицького району на Полтавщині. Відчиняє дверцята, з машини не виходить.
— В клубе холодно, можем поехать до мэня додому, — їдемо центральною асфальтованою дорогою. Рафаель народився в камерунському місті Лімбе. В Україні 15 років. У місцевому клубі навчає дітей танцювати.
— Люблю село. Тут спокойно, тихо. Сильський голова пригласила сюда работать. А то тут ничего нету.
Тиждень тому набрав групу школярів у сусідньому селі Бодаква.
— Первый день пришло 36 человек, другой — 41. Танцуем хип-хоп, народный украинский и русский танец. Гопак пробуем. Хочу поднимать украинскую культуру. В месяц 2 тысячи гривень зарабатываю. Зимой будет меньше, дорога плохая. Дети платят 5 гривень за занятие. У родителей нет деньги, не могу взять больше, — зупиняє авто біля магазину.
— Гуд монінг! — вітається з продавщицею. — У тебя зеркало есть? Мне нужно для ванна.
— Чудо ти кучеряве, — відповідає 30-річна Наталія Шепелева. — Завтра по товар їдем, привезем. Яке тобі?
— Большой. Тока не дуже дорого, — платить за три кекси і кілограмовий пакет цукру. — Чай попьем. Я жирного не ем, только сухое печенье.
Рафаель танцює з 8 років. Виступав у стриптиз-клубах Полтави і Кременчука.
Чоловіки на узбіччі дороги перешіптуються, кивають на машину Рафаеля.
— Я тут один такой. Никого не знаю, только по работе общаюсь. Первое время оборачивались вслед, а теперь нормально.
Заїжджає у відчинений двір. До нього кидається плямистий пес Бос, лащиться і скавучить.
— Купил маленький дом. Сейчас ремонт делаю. Уже 8 тысяч на него пошло.
У дворі два напіврозвалені сараї, стіни хати обкладені шифером. На городі невибрані буряки.
— Тут 4 сотки. Буду сажать картошка, помидор, перец. Сделаю маленький сад. Хозяйство не хочу, нет времени ухаживать. Лучше за 20 гривень купить курицу.
Запрошує до веранди — на вікнах білі розводи, старі меблі. Ставить стоптані коричневі туфлі на полицю.
— Тебе какой мыло? Я мою хозяйственным, там меньше химии, — запитує біля кімнати з душовою кабіною, унітазом і бойлером. На полиці в склянці — сім зубних щіток.
Посеред кухні — пічка-мазанка. На ній стоїть 2-літрова каструля з рисом. У невеликій спальні на підвіконнях лежать м'які іграшки.
— Це мой первый дочка Вероника, це другая дочка — Саманта, — знімає з шафи портрети мулаток. 11-річна Вероніка і 5-річна Саманта живуть у сусідньому селі Сенча з матір'ю 30-річною Тетяною. Вона торгує в магазині.
— Старшая занимается украинскими народными танцами и музыкой. Своих детей не обучаю, но видимся постоянно. Кроме того, с учениками надо жестко, а я не могу кричать на своего ребёнка. Могу посоветовать: доця, надо спину ровно держать.
З Тетяною розлучився вісім років тому.
— Не было понимания между нами. Может, она очень слушает своих родителей? Таня меня два раза в неделю видела. А когда приезжал, спал, был уставший. У меня была студия в Кременчуге, в Глобино, работал в Градижске. Два раза в неделю по ночных клюбах стриптиз танцевал. За ночь, бывало, 2 тысячи гривень зарабатывал. Другой работа не мог найти. Уже пять лет не танцую по клубам. Люблю работать для серьёзной публики, а не для малолеток.
— Своїм дітям допомагаєте? — запитую.
— Конечно! Этого года Татьяна подала на алименты. Я не знаю почему. Дом им в Сенче купил. Она работает в Кременчуге, дети — у её родителей. Это меня убивает. Родители сами должны воспитывать своих детей. У нас по африканской традиции слова родителей — закон. Не могу просто так купить машину или дом. Если бы жил в Камеруне, родители не разрешили бы развестись. Постоянно надо с одним жить. Мы — христианский семья.
Чоловік дістає з шафи традиційний одяг у Камеруні — блакитну туніку до п'ят з довгим вирізом від шиї. Одягає її поверх футболки і джинсів. 18-річним виїхав до Парижа. Вивчився на мікробіолога. Каже, через темний колір шкіри не міг знайти хорошу роботу.
— В Камеруне мне не было плохо. Но всегда думаешь, что в другом месте дуже гарно. Смотрели американскую жизнь по телевизору и так хотели сами жить.
В Париже иностранец только грязную работу делает. А я не люблю грязный работа, — кривиться. — После Франции на год домой вернулся. Папа архитектор, работал на государство. У него три машины, много земли, сдаем большие дома. Я хотел всего достичь сам. За 15 лет раз был дома. Билеты дорогие — 3 тысячи долларов.
Если бы не дети, жил бы в другой страна. Я их должен защищать. Не знаю, что вашим людям может стукнуть у голову. В Европе поняли, что есть люди с черный кожа, а у вас этого еще не поняли. Это не только в селе. В Киеве дискриминация. Первый раз, когда туда приехал, не мог снять гостиницу или комнату, потому что я черный. Поехал ночевать на вокзал.
З полиці біля комп'ютера бере альбом на 200 фотографій. Показує батька у довгій туніці.
— А это я в ночном клубе "Джус" в Кременчуге, — на фото Рафаель скидає білий піджак під час стриптизу. — Я очень общительный. Постоянно работаю с женщинами. Если ты дуже ревнивая, не сможешь жить со мной. Татьяна була ревнивая. Я могу пойти на дискотеку с девушкой, потому что мне просто нравится, как она двигается. А не потому, что хочу увидеть её трусы.
Не изменял жене ни разу. Боюсь заразиться дуже страшной болезнью — СПИДом. Ты поняла? — сміється. — Чтобы получился секс-контакт, я должен знать женщина. Прошу справку с больницы. Но я мужчина. Мне надо заниматься секс. Это полезно для здоровья.
Вмикає комп'ютер. Показує фотографії доньки Саманти на святі в садочку, поруч стоїть Тетяна — повна темноволоса жінка.
Рафаель живе з 26-річною Інною. Вона має сина. Планують одружуватися.
— Может, у меня еще будут дети. Мечтаю иметь пятеро, — дивиться крізь вікно. Тріснута шибка заліплена клейкою стрічкою. — Инна работает в Глобино бухгалтером на элеваторе. Познакомились у меня в студио, она ходит на восточные танцы. Её фамилия, — дивиться на стелю. — Боже, она меня сейчас убьёт, — закриває обличчя руками. — Я её наберу.
— Зая, привет. Мне надо твоя фамилия.
— Не нада мене там упоминати, бо получиш, — чути жіночий голос. — Не хочу, шоб там вобше моє ім'я було. Коли буду твоєю жінкою, будеш розказувати. А так живу непонятно з ким.
Рафаель сміється, кладе старенький "Самсунґ" поряд на дивані.
— Она дуже искренняя. Сразу говорит: "Зая, мне не нравится". Не кричит. Дуже нравится отношение её к сыну. Постоянно учит его, как правильно себя вести.
Вмикає на кухні електрочайник.
— Я люблю тишина, быть сам с собой, слушать музыка, — наливає каву, ріже кекси навпіл. — Коли приезжаю с работы, купаюсь, могу ходить голый по дому. Шторы закрываю. И чувствую себя классно, — в кімнаті немає карнизів, штори прикріплені до стіни кнопками. — После работы надо сразу купаться — смывать негативную энергию. А потом идти к детям.
Показує браслет із кулоном — літерою "Р".
— Вероники подарок. Николи не буду снимать. Я храню её первый волос, первый трусики. Це история.
Навчався у Парижі і Харкові
Рафаель Мвамбо Ндіве народився в родині архітектора і кухарки. Мати тримала свій ресторан. У сім'ї шестеро дітей. Закінчив танцювальну школу. Знає французьку, англійську, російську, розуміє українську.
Навчався у Парижі. Потім виїхав до Москви. За три місяці через переслідування скінхедів перебрався до Харкова. Вступив до тамтешнього національного університету радіоелектроніки, вивчився на інженера. В студентському гуртожитку познайомився з майбутньою дружиною Тетяною. Переїхали до Кременчука. Викладав на курсах із фітнесу, танцював стриптиз у нічних клубах. Після розлучення переїхав у сусіднє Вирішальне. В місцевому Будинку культури навчає дітей танцювати.
Заснував студії танців у Кременчуці й Глобино. Кілька разів на рік возить учнів на міжнародні змагання зі східних танців.
2 
1
Коментарі