"У мене зріст — метр п'ятдесят, який із мене герой-любовник?"

 

— Була б моя воля, я б відпустку на час ювілею взяв. Але руки зв'язані, є 600 працівників театру плюс позаштатники. Мушу бути тут, організую якесь частування, — каже Тадей Едер, директор Львівської опери. 17 лютого йому виповниться 70 років.

Цілує в обидві щоки, фотокору тисне руку. Сідає у шкіряне крісло, на спинці якого накладений масажер. На краю столу зволожувач повітря — у кабінеті душно.

Правда, що в юності ви хотіли стати спортсменом?

— Із 17 років займався боксом. Тренер учив: "Головне — не дати удар, а вміти тримати його. Силою в житті нічого не зробиш, це лише тимчасова перевага". Чотири роки ходив на секцію. Але мусив кинути після того, як на тренуванні важчий за мене партнер ударив у щелепу. Капа розсікла мені язик, — показує рожевий язик, на кінчику розсічений надвоє. — Мама рада була, що лишив спорт.

Чому не стали співаком?

— Мав тенор. Та в опері є закон — якщо ти бас, то навіть у 17 років будеш грати діда, а якщо тенор, то ти герой-любовник. А в мене зріст — метр п'ятдесят, який із мене герой-любовник? Професор у консерваторії після прослуховування сказав: "Юначе, не псуйте собі життя, виберіть іншу професію". Поступив на юрфак. Усяке було, — цю фразу Едер повторює майже після кожної історії.

Крутить позолочену ручку "Паркер". Нігті на коротких пальцях акуратно підстрижені. Секретарка просить відпустити її на обід. Директор бажає смачного.

— Знаєте, яким театр був у 1970-х? У великому залі на вході стояв прилавок із розливним пивом. Жінки ходили на оперу, чоловіки — у буфет. Оркестр вставав з ями, дивився: є 50 людей у залі — граємо, нема — театр на замок. І щурі бігали по сцені під час вистав. Я прибрав весь той балаган.

Кажуть, у 1970-х ніхто не хотів очолювати Львівську оперу.

— Мене п'ять разів просили на цю посаду. Зарплати були мізерні. Затіяли реставрацію, вона розтяглася на вісім років. Перший секретар обкому В'ячеслав Секретарюк особисто приходив о дев'ятій ранку і давав вказівки кожному прорабу. Розклад у трупи був такий: понеділок і вівторок — виступи в театрі Заньковецької, середа — клуб Гагаріна, четвер — клуб Кузнєцова, субота і неділя — Трускавець, показуємося курортникам. Улітку їхали на гастролі по Союзу — така постанова міністерства культури була. Увесь поїзд — понад 400 артистів і кілька вагонів декорацій. Постійний стрес, утома. Багато хто з артистів не витримав, пішов. Потім просилися назад. Я брав. Жодних гастролей за той час ми не зірвали.

Не любите критики?

— У мене вдома є дві валізи з вирізками преси. Там виключно поливання мене брудом. Жінка каже — та викинь це все. Ні, я вчуся по них. Читаю і бачу, де правий, а де помилився. До 2000-го ми носили ім'я Івана Франка. У всьому світі театри називають на честь співаків — Карузо, Шаляпіна, Пуччіні. А в нашому театрі виступала Крушельницька. Тож я таки добився перейменування. Зараз мені за це не соромно.

Театр критикують, що тут часто виступають поп-музиканти.

— Держслужбовці добре знають, що таке телефонне право. Дзвонять згори, — піднімає руку вище голови, — і кажуть: "Має виступати той і той, тоді і тоді". Не так давно говорив з одним із верхів, вище бути не може. Каже: "Є одна співачка. Хочу, щоб вона співала в оперному". Питаю: "А де ви її чули?". — "Вона співала в мене на весіллі".

Тадей Едер одружувався тричі. Має двох синів від різних дружин. 34-річний Павло працює суддею, 24-річний Любомир закінчив факультет міжнародних відносин, менеджер у приватній фірмі. Із третьою дружиною, на 16 років молодшою Іриною Коцюбяк, побралися два роки тому. Вона працює у відділі кадрів Львівської облдержадміністрації. Має онуку Вероніку, яка називає Едера дідусем.

— Я чоловік бабусі, а не дідусь, — жартує він. — Після другого розлучення 13 років жив сам. Був ображений на весь жіночий рід. Чому, навіть не питайте, не розкажу. Іринку знав років 20. Роки три тому мені в облдержадміністрації вручали президентський годинник. Вона каже: "Може, на каву сходимо?". Розговорилися про життя, я між іншим спитав за чоловіка. А вона: "Я вже давно вдова". Мені наче світ відкрився. Говорю: "Я їду по роботі в Іспанію, ви мусите мене супроводжувати". Весілля зіграли скромне, на 50 осіб. Багато хто їй говорив — за директора вийшла, зиск має. Ми на те не зважали. Зараз живемо вдвох у моїй квартирі. Допомагаю прибрати, посуд помити. Досвід холостяцького життя маю.

За спиною директора — ікона і портрет Віктора Януковича. Едер є членом фракції "Партії регіонів" у міськраді.

Чому пішли в політику?

— Я був директором при всіх чотирьох президентах. Ось у цьому кріслі, — піднімається зі свого місця, — перед помаранчевою революцією сидів Ющенко. Виступав тоді біля оперного після отруєння. Я захожу в кабінет — а там Віктор Андрійович у моєму кріслі каву п'є. Думаю, як би до місця свого добратися? Ющенко глянув, каже: "Хочете, щоб я встав?". Я зметикував: "Я не бажаю вам у директорському кріслі сидіти". За пару місяців він уже сидів у президентському. Кучма дав театру звання національного, Кравчук був на виставах, Янукович. Влада змінюється, а оперний завжди буде стояти.

×