Телефоновізор

— Виручай, — телефонує Василь Алексєєв, завідувач корпункту ­УТ-1. — Сьогодні Клімчук у віддаленому поліському селі вітатиме подружжя зі сторічним ювілеєм. Треба зняти сюжет, а мій оператор захворів.

За годину до приїзду голови облдержадміністрації Бориса Клімчука ми — на місці. Заходимо до хати. За столом сидить 100-річна бабуня. На столі — пляшка з самогоном, шмат сала, огірки, картопля, смажені яйця, фрукти. Алексєєв сідає навпроти жінки. Я дістаю відеокамеру, ставлю триногу, починаю знімати. За 15 хвилин цікавлюся у господині, а де ж чоловік.

— У хліві, біля корови, — відповідає та.

Я — у хлів. Дід вилами з горища кидає сіно під ратиці корові. За декілька секунд хутко спускається по драбині. В кутку бере кормовий буряк, січе на дрібні шматочки, дає тварині. Вона чавкає.

У хаті іменинниця запрошує перекусити.

— Ще не заробили на вечерю. Ось приїде великий начальник вітати вас, тоді й сядемо за стіл, — каже Алексєєв.

— А хіба ви не великий начальник? — цікавиться жінка.

— Ні, ми журналісти.

Ставлю камеру навпроти вікна так, щоб було видно, як під'їжджає машина, із неї виходить голова облдержадміністрації, прямує до хати, підходить до ювілярки, цілує, обнімає й запитує:

— Скільки ви зіпсували за своє життя кавалерів?

— Та Господь з вами, які кавалери. Мені й рідного чоловіка вистачало.

— Правда, що вам 100 стукнуло?

— Як скажете, то стільки й буде.

— А виглядаєте на 60–65 років.

— Дякую, але відкіль у мене так багато праправнуків узялося?

— За камерою стоїть мій тезка, Борис Павлович. Він вас зараз знімає, а завтра побачите себе по телевізору.

— По теле-фоно-візору? Хіба по ньому можна щось побачити? Діду, ти чуєш, завтра нас кудись поведуть і будуть показувати по теле — фоно — візору. Ти не знаєш, що воно таке?

— Не знаю, не чув. Мабуть, біля контори поставлять нас і показуватимуть, щоб люди бачили.

Борис Петрович кличе водія. Дає 500 гривень. Просить поїхати до Ковеля купити телевізора.

— А поки повернешся, ми спробуємо бабусину самогоночку.

Години за півтори водій вносить у хату новенький телевізор.

— Ось на цьому екрані ви себе побачите. Завтра зателефоную в Камінь-Каширський — хай під'їдуть майстри й налаштують його.

Це було восени 2002-го. Нема більше стареньких. Вже й Борис Петрович пішов до них у гості. Хоча прожив наполовину менше, зате з телевізором.

×