— Я мусора не винесу з ненакрашеними губами і ногтями. Прічьоску роблю тільки в перукарні. Чоловік удома мене ніколи не бачив із бігудями на голові, — каже 77-річна Валентина Сушицька з міста Ладижин на Вінниччині.
Вона є прапраправнучкою письменника Тараса Шевченка.
— Я з роду Катерини — рідної сестри поета, — говорить Валентина Соловеївна. — Моя прапрапрабабуся Катерина 19-річною вийшла заміж за Антіна, такого ж кріпака, як вона. У їхньої дочки Федори народився син Онуфрій. У нього — син Мартин, мій дідусь. А у діда Мартина родився мій тато Сильвестр. Цим ім'ям його охрестили, а в документи записали Соловеєм. Бо дуже гарно співав. Він схожий був на Тараса. Любив природу. Помню біля хати кусок землі засадив деревами. Мати сварила: "Краще б картошки насадив!". Крім мене, в сім'ї були дві старші сестри Ніна й Дарина. Дітей треба було чимось годувати. А тато каже: "Чого ти на мене кричиш? Ти забула, якого я роду?".
Заходить до вітальні в бежевій трикотажній сукні з червоними маками. Нігті та губи нафарбовані червоним. На шиї — бордове намисто. На стіні висить вишитий портрет Тараса Шевченка.
— Родом я із села Зелена Діброва на Черкащині. Тато розказував, що дід, як був малий, бачився з Тарасом Шевченком. Коли востаннє Тарас приїздив до сестри Катерини пiсля заслання, живою її не застав. У 44 года вона з чоловіком вмерла від холери. Тарас пiшов до племiнницi Федори — вона вдень на панщині робила, вдома були лише діти. Тарас підійшов до сина її, діда мого, Мартина, якому тоді було рокiв 9, розпитав, де батьки. Лишив записку на столi, а пiд скатертиною 25 карбованцiв. Увечері, як дорослі прийшли додому, взяли записку, пiшли до попа, бо самi були неписьменнi. А той: "О! Знов бунтiвник об'явився", — i понiс папiрець до урядника. Я про свій рід ніколи не розголошувала.
У 15 років поїхала навчатися до Київської книготоргової школи.
— Як тільки закінчила школу, сестра Ніна забрала мене з собою, щоб я вивчилася на когось путнього. Вона з дочкою у столицю до чоловіка переїхала. До цього вчителювала в нашій сільській школі. Мене трохи повчила в першому класі. Пам'ятаю, усіх питає, а мене нє. Не витримала і кричу на весь клас: "Ніна, ти чого мене не викликаєш?". Сестра відповіла, що у школі вона Ніна Соловеївна. І з наступного дня перевела мене в другий клас.
Працювала Валентина Соловеївна бібліографом та завідувачем книжкового магазину в містах Горлівці та Єнакієво на Донеччині. Із чоловіком 74-річним Борисом Петровичем познайомилася на Донбасі.
— В Єнакієво він учився у вечірній школі на електромеханіка. Прийшов за книжкою і питає: "Можна, я вас сьогодні ввечері почекаю?". Я улибнулась і погодилася. Виявилось, жили в одному гуртожитку: він на третьому поверсі, я — на першому. Спочатку йому казала, що живу в квартирі, бо мені стидно було, що я — завідувачка і живу в гуртожитку. Зо три дні, як проводив мене додому, ходила до подружки поряд у квартирний будинок. Він зайде в гуртожиток, а потом я бігом іду до себе. Тоді випадково здибалися на першому поверсі, він каже: "То ти тоже тут живеш?". Призналася. Він тільки посміявся. У 1980-х із Донбасу переїхали до Ладижина. Бо чоловіка перевели працювати на місцеву ТЕС.
Про те, що я з роду Шевченка, дізнався через рік після одруження. 1968 року поїхали з ним на екскурсію в музей Шевченка в Каневі. Хтось із екскурсоводів мене впізнав: "О онучка Шевченка пришла". Чоловік очі витріщив. Мусила зізнатися.
Подружжя має 43-річного сина Едуарда та 14-річну онучку Мілу.
— Коли син був у класі п'ятому, вихвалявся перед однокласниками, що родич Шевченка. Ті пішли до вчительки скаржитися, що Едік таку дурню меле. Вчителька викликала мене у школу. Я все пояснила. Зараз живе із сім'єю в Одесі. Ні він, ні онучка не віршують. А я весь "Кобзар" знаю напам'ять. Сама пишу вірші, випустила чотири збірки. Кілька поезій присвячених Шевченку. Його революцій дух мені не передався. Політику не люблю. Ні разу не ходила на паради та мітинги.
Із полиці дістає грубу книжку під назвою "Коріння Шевченківського роду".
— У цій книжці зібрані всі нащадки Шевченка. Їх у світі близько двох тисяч. Написав книжку мій родич Микола Лисенко, теж прапраправнук Тараса по брату Йосипу. Він 30 років досліджував рід Кобзаря. 9 березня мене привітав депутат облради Олексій Порошенко, подарував великий "Кобзар". Востаннє влада вітала у Шевченкові дні 20 років тому. Тоді подарили квіти і телевізор.
7 
35413
Коментарі