17 вересня в Черкасах одружилися поліцейські 22-річна Марина Невмивака і Валерій Риженко, 25 років. Реєстрація шлюбу відбувалася в день міста у відреставрованому Палаці одружень. Приміщення збудоване 1911 року.
— Коли визначали дату весілля, не знали, що буде день Черкас і в Палаці закінчиться ремонт. Так співпало. Нам пощастило і з погодою. Було тепло. А наступного дня похолодало, — каже Марина.
Із Валерієм познайомилися на роботі в Нацполіції.
— Ми працювали в різних ротах і майже не бачилися, — розповідає Марина. — На початку березня наша рота приймала в їхньої машину після чергування. Я перевіряла, щоб усе було в повній комплектації. Валерій чекав, доки огляну автівку. Мені не сподобався стан далекоміра (прилад для вимірювання відстані до об'єктів. — ГПУ). Почала до Валерія прискіпуватися. А він мені: "Та ні, все нормально. Приймай, бо я вже хочу додому". Я ж уперлася і затримала його на годину.
— Коли ми відчергували і здали машину наступній роті, Валерій написав мені у вайбері, чи все нормально з далекоміром. Я відповіла, що все окей. Він привітав мене з 8 Березня. Почали переписуватися. Кілька разів запрошував на каву. Так у нас закрутилося, стали зустрічатися. Пізніше Валерій розповів: "Ти мене того дня так бісила з тим далекоміром. Думаю: я стомився, хочеться відпочити, а тут ця мала пристала, що їй усе не так. Спочатку ти мене злила, а потім я закохався".
1 червня Валерій Риженко освідчився Марині.
— Пропозицію зробив у квартирі, яку винаймає, — говорить дівчина. — Запросив до себе в обідню пору. Мовляв, у нього гостюватиме друг із дружиною. Сергія я знала, а Віку — ще ні. Казав, хоче мене познайомити з нею. Попросив, щоб наділа гарну сукню. Валерій відчинив двері. Бачу, якийсь схвильований. Запрошує в квартиру. Дивлюся, а друзів немає. По кімнаті розкидані пелюстки троянд, кульки. І тут він стає переді мною на коліно і простягає коробочку з каблучкою. Я розплакалася від щастя.
Марина родом із Черкас, а Валерій — із села Хрущівка Золотоніського району.
— До його батьків ми їздили навесні. Мене там гарно прийняли. Свекруха обняла, каже: "Будеш мене називати тьотею Свєтою або мамою". Батька вдома не було. Він далекобійник, приїхав потім із відрядження. Валерій мені сказав, що я його сім'ї сподобалася. З моїми батьками він познайомився під під'їздом, коли проводжав додому, — каже Марина.
Дату весілля наречені призначили на вересень, коли за графіком ішли у відпустку.
— Більшість витрат взяли на себе наші батьки. Пошила сукню за 4,5 тисячі гривень. Із костюмом пощастило. Потрапили на акцію. Купили за 3 тисячі гривень. Запросили 70 гостей. Святкували в ресторані. Бенкет обійшовся в 20 тисяч гривень. З собою принесли м'ясну нарізку, фрукти й спиртне. Гостей розмістили в родичів. У свідка ночувало аж три пари. Ми з чоловіком поїхали на його квартиру. Заходимо, а вона вся у квітах. На ліжку застелена нова постіль і зверху викладене з цукерок сердечко. Це мої батьки так все облаштували, коли відвозили після реєстрації квіти, — розказує наречена.
Медовий місяць Марина і Валерій проведуть у Карпатах.
— Дітей поки що не плануємо. Хочемо повністю віддаватися роботі, набиратися досвіду. Тоді можна буде піти в декрет. Мріємо про двійнят-хлопчиків. У моєї бабусі були. Тож маємо всі шанси, — говорить Марина.
— На нареченого ніколи не ворожила. Коли була мала, дідусь казав: "Ти заміж вийдеш за рижого". Я на нього сердилася. А тепер прізвище маю Риженко.
3 
1
Коментарі