— Все було добре, поки любов не торкнулася фінансів. Назвала його аферистом. Аж на старість взнала, що не треба вірити інтернету, — розповідає 63-річна Ольга Мирославівна із Тернопільської області. Навесні закохалася через інтернет. Місяць листувалася з молодшим на вісім років американцем.
Зустрічаємося з Ольгою Мирославівною на її городі. Обриває качани молодої кукурудзи — годує нею домашню птицю.
— Щоб менше було роботи восени, — кидає качан у старе пластмасове відро. — Потім буде короткий день. Нікому мені помогти. Зелене бадилля віддам сусідці — вона мені молока.
З-під крислатого солом'яного капелюха видно яскраві сині очі жінки. Коротке волосся пофарбувала у каштановий колір. Одразу просить не вказувати прізвища і назви села.
Чотири роки тому опанувала інтернет, щоб спілкуватися з дочками. Старша живе у Великій Британії, молодша — у Тернополі.
— Побачила, що хтось написав у скайпі англійською. Не відповіла, бо не знала, що то таке. Потім написав російською. Спитав, чи не проти поспілкуватися і дізнатися одне про одного більше. І додав: ти виглядаєш прекрасно. У скайпі моє фото десятирічної давності.
Ольга Мирославівна — вдова. Працювала кіномеханіком, на фермі. Запрошує до будинку. Минаємо квітник. Під хатою ростуть троянди, жоржини і канни.
Лишає на сходах відро з качанами. У цегляному будинку прохолодно. Біля телевізора у вітальні — целофановий пакет з ліками. На стінах — ікони. Комп'ютер поставила на столику біля груби.
— Його звати Джеймс Міллер, — заходить у скайп. — Родом з Арізони. Написав, що 28 років служить в армії США. Перебуває в Афганістані, місяць лишився до відставки. Сержант-майор. Дружина загинула п'ять років тому в автомобільній аварії. Має 14-річного сина Дональда, вчиться у Лондоні. Член католицької церкви. Шукає споріднену душу.
Шукає у комп'ютері світлини американця.
— Ну, а що, він поганий? — показує фото. — Усмішка щира, на афериста не схожий. Сподобався. Надіслала йому пару фотографій. Написала, що люблю готувати. Роблю ковбасу, борщ, голубці, торти печу. Люблю квіти, кіно і класичну музику. Вирощую десяток кролів, 20 курей. Маю сад.
За тиждень чоловік запропонував одружитися.
— Нагадала, що старша за нього на вісім років, — продовжує. — А він відповів: ви, як вино, бо стаєте солодшою з роками. Довго сміялася з того. Тоді написала, що у мене гіпертонія, цукровий діабет, проблеми із серцем і варикоз. Про те, що не маю зубів, вирішила не казати. Подумала, поки приїде, вставлю. Відповів, що розуміє труднощі. Бо був дуже бідним, але тепер у нього є все для хорошого життя.
Про листування розповіла дочці. Вона зв'язалася з подругою, заміжньою за американцем. Дочка спам'ятовувала мене. Її подруга сказала, що американці хочуть молодих жінок. Там є багато шлюбних аферистів. І що американці через тиждень про одруження не говорять. Менталітет не той. Пояснила, що ім'я Джеймс Міллер в Америці дуже поширене. Радила розкручувати його через сина.
Коліжанка дочки здивувалася, що вдівець може оплачувати навчання сина в Лондоні. Бо тамтешні військові не такі багаті.
У наступній розмові спитала, в якій школі вчиться син, що вивчає. Джеймс на то відповів: подбайте про ваших дітей.
Про знайомство з американцем Ольга Мирославівна розповіла сестрі.
— Вона почала провідувати мене. То квасолі принесе, то ще щось, — каже. — Листи читала — була така цікава.
За чотири тижні я забула про хвороби. Ожила, змінила зачіску, почала худнути. То ж кошмар — такі слова писав, — сміється.
Приносить із кухні горіховий пиріг та какао з молоком. Ставить на стіл, накритий кольоровою клейонкою. Кімнатою розходиться аромат напою. Господиня відкриває лист, перекладений українською.
— Ви суть і принадність мого життя, музика для моїх вух, — зачитує. — Ми будемо мати кілька пригод, які обіцяють найчудовіший інтимний час. Скоро ви зрозумієте, наскільки голосно говорю з глибини свого серця.
Я занедбала господарку. Забувала погодувати кролів і курей через його любовні листи. Пізніше за всіх сусідів посадила город. Ніхто в житті мені такого не казав. "Медом" називав. Навіть чоловік ні разу не говорив, що носитиме на руках мене, стокілограмову бабу.
Раптом написав, що його послали на смерть: "Наш командувач, генерал Джон Аллен, доручив іти на самогубство в північній частині Афганістану. Місія триватиме 72 години. Якщо через 72 години не отримаєте від мене звістки, значить, я помер. Будь ласка, залишайтеся в контакті з моїм сином Дональдом. Дав його електронну пошту. "А мені на пошту надсилайте молитви", — додав.
Вночі щогодини перевіряла пошту. Вислала йому молитву. Плакала. А потім він відписав, що живий, та лежать у клініці. Перестрілка тривала 12 годин. Вони виявили велику суму грошей у будинку талібів. Написав, що упакував усі свої речі та пошле до мене через агента з кур'єрської компанії. Там — заслуги, нагороди від уряду, документи і гроші. Мав дати мені код від тої коробки, щоб відкрила і відправила гроші його сину на навчання. Спитав моє ім'я, прізвище, адресу і телефон. І надіслав фотографію своєї ноги.
Відкриває знімок із закривавленою кінцівкою на лікарняному столі.
— Інтересна нога, — показує на комп'ютері. — Така довга, велика. Написала йому: що то мені одна нога, вишліть мені себе цілого.
Дочка говорила, що тут щось не те. Думала, вона заздрить, бо їй такого ніхто не пише. Якраз посварилася з чоловіком. А сестра просила, аби не давала адреси. Щоб яку бомбу не прислав.
Того дня Джеймс Міллер писав ще двічі. Сказав, що йому вирізатимуть вену, що має перелом у коліні. Як вилікується, приїде до мене.
Наступного дня ввечері жінка отримала повідомлення від агента.
"Привіт, мадам! Я прибув у Дубаї о другій половині дня. Виникла проблема з окремими співробітниками. Вони хотіли відкрити коробку, щоб побачити вміст. Я сказав, що не маю коду і вона містить особисті речі Джеймса Міллера. Код — у його дружини в Україні. Вони не погодилися зі мною, бо раніше мали проблеми з тероризмом. Сказали заплатити за моє звільнення і виробити документи, що дозволять їхати далі. Будь ласка, надішліть мені 2 тисячі євро, щоб я міг отримати документи".
— Я знервувалася дуже, — розповідає Ольга Мирославівна. — Сказала Джеймсу, що таких грошей не маю, бо в мене пенсія тисяча гривень. Відповів, щоб шукала серед рідних. Написав: не дозволяйте через гроші втратити мене. І що йому боляче через моє повідомлення. Тоді я відповіла: "Привіт, аферист! В мене є пропозиція. Так, як у мене немає зубів, а ви мене страшно любите, вишліть 2 тисячі євро. Я собі вложу зуби. Це буде знак вашої любові до мене".
Останній лист отримала 11 травня.
— Писав, що та коробка містить його життя. Там скарб, дуже важливі речі. Відписала: "Ваша коробка — ваші проблеми. Американці страхують вантаж, а ви такий американський солдат, як я — папа римський". Добре, що з дитинства читала детективні книжки.
Не хтіла вже ні його, ні тої коробки з його життям. У жодному листі не звернувся до мене по імені. Ні адресу не написав, ні телефон. І яка я йому дружина? Але най буде. Хоч трошки побула дружиною.
"Сестра вже так часто не приходить, бо нема що читати"
Ольга Мирославівна каже, що з травня у депресії, бо повірила у любов. Листи з електронної пошти від Джеймса Міллера зберігає.
— Внукам читатиму, — пояснює. — Як дурна баба на афериста натрапила. Я ще на пошту вишлю йому лист. Спитаю, чи вилікував ногу. Напишу, що не можу забути. Що через гроші, яких не мала, втратила кохану людину. Придумаю, що написати.
Те, що вимагав гроші, сестрі не признаюся. Сказала, що сама попросила їх на зуби, і він перестав писати. То сестра вже так часто не приходить, бо нема що читати.
Таке розчарування. Думала, в Америці сучасна медицина. Віддамся за американця, і він мене вилікує від усіх хвороб. Думала, поїдемо до Лондона. Він — до сина, а я — до дочки. Нічого з мого думання не вийшло.
8 
35413
Коментарі