Біля воріт Єлецького жіночого монастиря в Чернігові сидять троє чоловіків, жінка з хлопчиком років шести. Поруч сідає 35-річна Любов Шило. Вона найвища жінка в Україні. Її зріст — 2,13 м.
— Я тут за старшу. Мене матушка просила приглянути, щоб піддаті не стояли. Їх відразу виганяю.
Від Любові пахне спиртним.
— Випила стакан вина. Сьогодні мати одного з наших принесла, щоб пом"янули. Нещодавно помер, із печінкою чи з почками щось не те. Я п"ю рідко і потроху.
У руках тримає порожній пластиковий стакан. Питаю, скільки можна заробити під монастирем.
— По-різному буває. Дивлячись, який день. Можна і тисячу гривень, а можна й сущіє копєйкі. Багаті не завжди багато подають, а згорблені старушки, буває, і 100 гривень не пожаліють. У мене виходить у середньому на пачку сігарєт, буханку хліба і бутилку солодкої води.
Поруч проходить жінка в довгій чорній спідниці. Кладе 10 грн і копійки. Любов дякує і киває.
— Краще милостиню просити, ніж із материної пенсії тягнути. За своє життя я ніде і дня офіційно не працювала. Освіти не маю. Тілько на будівництві підсобником халтурила. Хто мене на роботу візьме? Сліпа на одне око, ноги перебиті. Зубов передніх немає. Я вже стара.
Узимку Любов упала і зламала ногу. Скаржиться на біль у коліні.
— Викликала лікарів. Заставили мене в лікарню лягати. А за що лягати? Грошей-то в мене немає. От і не пішла. Права нога внизу біля кісточки розпухла. Ні в монастир, ні в туалет сходити не могла. Зрослися кістки неправильно, тепер ступати больно. Ще й наріст на тому місці з"явився.
Підтягує штанину. Від коліна до ступні нога червона та розпухла.
Запропонував закодуватися безплатно, але я відказалася
— Ходила в наркодиспансер до главврача Петра Седня. Він мене безплатно полічив. Запропонував закодуватися безплатно, але я відказалася. Не хочу даремно організм гробити. Я кішка, яка гуляє сама по собі.
Любов Шило працює при монастирі. За це їй дають обід і вечерю.
— Узимку сніг одгортала біля воріт у монастирі, восени і навесні листя згрібали у дворі. Допомагала матушкам цеглу носить. Я люблю м"ясо і сало, а в них суп із консервів, але вкусний. Я не лінуюся, так як інші. Як обід, так в їдальню черга стоїть. А як працювати, наче умірающіє лєбєді.
2008-го жінку позбавили материнських прав. Сина Данила відправили до школи-інтернату. Доньку Анастасію поклали на обстеження в лікарню. Вона захворіла на пневмонію, відставала в розвитку.
— Я купила сувенірний пістолет доні в подарунок. Пішла в лікарню. Медсестри вирішили, що зброя справжня. Настю забрала, на таксі відвезла додому. За годину приїхала міліція. Доньку відібрали і відправили в дитбудинок у Прилуки.
20 січня 2009-го Анастасію вдочерили.
— Родичка їздила в Прилуки. Сказали, що Насті вже там нема. Хтось забрав. Щоб повернути Данила з інтернату, треба на роботу устроїтися. Його в цьому році навіть на новорічні канікули до нас не пустили. Мені б групу інвалідності хто допоміг оформити. Може, тоді б сина віддали. У лікарні за обстеження просять 2 тисячі гривень.
7 
35413
Коментарі
2