Побив друга за гаманець

Вінничанин 27-річний Микола Мащенко три роки не спілкується з другом Леонідом.

— Із Льонькою виросли в одному дворі, — розказує. — У дитинстві були нерозлийвода. Вчилися в паралельних класах, жили в сусідніх квартирах. Потім мої батьки залишили нам із жінкою квартиру та в село подались. А Льонька переїхав під Кіровоград. Одного разу ми пригласили його із сім'єю та батьками в гості. До мене ще приїхала сестра Надя з донькою Юлею.

Льонькіну доньку і мою племінницю залишили гратися в їхній квартирі, а взрослі — до нас. Посиділи гарно. Згадували дєтство. Як розходилися по домах, обнімалися.

А через півчаса Льонькіна жінка Олька постукала і заявила, що моя племінниця з її сумки витягнула гаманець. Юля привчена чужого не брати. Олька руки в боки: "Наша дитина сказала, що Юля до моєї сумки лізла. Ви подивіться по шкафам, де вона заховала". Сама суне до тумбочки, де сумка Наді лежить. Я хвать її за руку: "Нема чого. Надя сама зараз все дістане з сумки". А та виривається, кричить: "Ага, заховає нишком-тишком, що я й не побачу. Яка доця, така й мама". Надя схлипнула, а в мене все внутрі похололо: "То, може, й ми крадії? Спеціально заманили вас до себе, щоб дитина нишпорила по вашій квартирі?" Льонька мовчить, а ця заноза каже: "Може, й так!" Я не стерпів, як тріпону Олькою. Льонька кричить: "На мою жінку руку піднімати!" Кинувся на мене з кулаками. З ніг один одного збили, на підлозі борюкаємось. Аж тут батьки Льонькіни вбігають, мама держить у руках кошельок. Каже, Олька його на холодильник поклала і забула.

Льонька аж у лиці змінився. Став вибачатись. Обідив тоді мене до глибини душі. Коли згадую цю сцену, жалко друга. Хіба ж він винен, що в нього жінка стерва? Через три роки приїхав сам. Казали, що розвівся. Я охолов, хотів помиритися. Купив пляшку текіли, яку він любить. Стою в нього на порозі й чую, як Льонька говорить по телефону: "Олічка, любімая, я вже через два дні дома буду". Мені протівно стало. Нащо обманювати, що розвелися? Так з Льонькою і не общаємся.

×