— У вас нема паспорта? Тоді я проведу, такий порядок, — у приміщенні Комітетів Верховної Ради в центрі столиці безлюдно. Кремезний охоронець у сірому костюмі йде вузьким коридором повз кабінети колишніх нардепів Ганни Герман, Богдана Бенюка. В останньому світиться віконечко над дверима. Чоловік з розмаху відчиняє двері до приймальні двічі екс-голови Верховної Ради Олександра Мороза.
Пахне кавою. Секретарка в окулярах усміхається, запрошує до кабінету. В просторій кімнаті — два столи. На одному, робочому — монітор, стоси паперів, збірка поезій Євгена Маланюка. Другий, овальний, для переговорів. На стінах — пейзажі з оригінальними підписами художників.
70-річний Олександр Мороз тисне руку. Він — в ідеально випрасуваній сорочці в голубу, під колір очей, смужку. В лискучих чорних черевиках відбивається світло від люстр.
Останнього разу ми бачилися на похороні Валентини Семенюк-Самсоненко наприкінці літа, — сідаю навпроти. — Вже зрозуміло, це було вбивство чи самогубство?
Колишню керівницю Фонду держмайна знайшли застреленою з мисливської рушниці у власному будинку під Києвом. Вона була соратницею Мороза по Соцпартії.
— Ще нічого не ясно, — відповідає Олександр Олександрович. — Я кілька годин провів на допиті. Розказував, що Валентина Петрівна не могла з собою таке вчинити. Були складнощі в родині. Часто заходила до мене сюди, ділилася наболілим.
Хай шукають причину в її професійній діяльності. Вона глибоко копала тему приватизації, зміни форм власності. Це не подобалося тому, хто мав владу й багатство.
Олександр Олександрович говорить швидко. Іноді задумується, щоб підібрати слово.
Що можна зробити для стабілізації курсу гривні?
— Треба рятувати економіку. Для цього поставити в рівні умови тих, хто господарює, перш за все — бізнесменів. Зараз готую пропозиції нашої партійної ради, щоб запровадити диференційований податок на прибуток. Тобто: що більше отримує підприємство, то більше виплачує. І під час Великої депресії в США 1930-х років, і в кризу 2008-го світ виходив із ситуації так.
Які реформи потрібні країні насамперед?
— Перед початком Майдану я подивився проект угоди про співпрацю з ЄС. Влада над ним не працювала. Взяти енергетику. Щоб адаптувати наші енергосистеми до європейських, треба робити вставки постійного струму. Одна десь півмільйона доларів коштує. З Росією в нас таких переходів із 40 стоїть, із Європою — два чи три.
Реформи сьогодні треба запроваджувати швидко. А щодо корупції — то негайно.
Новий парламент здатен щось зробити?
— Я читав закон про люстрацію. Він написаний, очевидно, хворою людиною. Це ж треба придумати пересварити людей поміж собою. Якби вони були принципово різні — одні чесні, а другі брехливі — то так. Просто слід поставити такі умови, при яких дурити не можна.
Лунає телефонний дзвінок. Олександр Мороз відповідає, що буде зайнятий ще годину.
— Прикро, що так усе відбувається, бо втрачається час, — повертається до розмови.
До чого призведе затягування?
— Є небезпека заморозити воєнні дії, як у Придністров'ї. Від цього ми програватимемо. Бо мова йде про індустріальні центри України.
Наскільки Європа має втручатися у наші справи?
— Європейці думають про нас так, щоб ми не заважали їм жити. Якщо треба віддалити цю біду: ну, давайте санкції застосуємо, гроші позичимо. У цій війні зацікавлені Сполучені Штати. Відбулися дві світові війни, причиною яких був інтерес долара. Федеральна резервна система США дбала про розповсюдження долара як світової валюти. Після Першої світової були знищені німецька марка та російський золотий рубль. Після Другої світової долар став світовою валютою. Сьогодні Штати мають 17,5 трильйона доларів державного боргу. Як розв'язати ситуацію? Є вихід: економічно перемкнути Європу з Росії на США, — Мороз малює пальцями по столу. — І можливості для цього є: запаси сланцевого газу в Америці такі, що можна Європу підсадити на енергетичну голку. А отже — трильйон у рік і стабілізація.
Недавно Путін полетів у Китай. Газ вирішили туди поставляти у півтора раза дешевше, ніж в Україну, а за неофіційними даними — ще дешевше. Але затіяли суперечку, і Китай відмовився: йому з Туркменістаном краще домовитися.
Годилося би президентові України сісти з російським і сказати: слухай, ти ж програєш. Це сьогодні в тебе рейтинг і звання найвпливовішої людини світу, але закінчиться бідою.
Думаєте, він цього не розуміє?
Олександр Олександрович зітхає.
— Кожний живе у своїй зоні комфорту, і Путін — теж. Йому кажуть те, що хоче чути. Йому приємно, що його бояться.
Із 1994 року Олександр Мороз чотири рази висувався кандидатом у президенти. Перші три йшов на третьому місці. 2010-го здобув підтримку 0,38 відсотка виборців.
Що відчуваєте після спроб стати главою держави?
— Третій і четвертий рази я знав, що не стану ним. Треба партію підтримувати. Як кандидату у президенти, це давало можливість іти до людей і розказувати, хто такий Ющенко, Янукович. У Франківську мені кричали: чого ви приїхали? Ми — за Ющенка. Минає менш як п'ять років, і за нього голосує вже не 50 відсотків, а один. І мене при цьому звинувачують у зраді Ющенка.
2006-го фракції БЮТ, "Наша Україна" та соціалісти підписали коаліційну угоду. Згідно з нею, прем'єр-міністром стає Юлія Тимошенко, спікером парламенту — Петро Порошенко. Одночасно Олександр Мороз висунув власну кандидатуру на посаду голови Верховної Ради. Його обрали завдяки підтримці "Партії розвитку", комуністів та частині соціалістів. Учасники угоди розцінили це як зраду.
— Навпаки, Ющенко давав гарантії, що від соціалістів я буду головою Верховної Ради, а прем'єром — Юля, — каже Мороз.
Чим зараз займаєтеся?
— Проблемами партії. Соціалісти — найстаріша партія в Україні. Треба обрати нове керівництво. Я туди не претендуватиму, теоретично допомагатиму. Як колишній голова Верховної Ради, маю тут робоче місце. Працюю над запровадженням змін до Конституції. З колегами готуємо "Капітал-2", — показує стос паперів на столі. — Про те, яким буде розвиток соціал-демократичного руху.
Допомагаєте АТО?
— Дав 500 своїх книжок депутатам, щоб купили, а гроші перерахували на потреби поранених у шпиталь. Якось подзвонив командир львівського підрозділу, щоб допомогли вивести з-під Луганська, бо їх знищили б. Я знайшов Коваля — заступника керівника АТО. Дали команду, хлопці відійшли. Так урятували 40 з лишнім чоловік. Потім зустрів їх у Львові.
Не зовсім нормально, коли командування не знає, що треба відкликати хлопців.
— Коли багатоголовий змій — толку немає. Треба, щоб керував хтось один. Це — армія, а не парламент.
Що робили 10 років тому і що робитимете через 10?
— Ого! — задумується. Бере зі столу збірку своїх поезій "А я Вас не забув", видану цьогоріч. Підписує: "Наталі із сердечністю". Почерк каліграфічний, із завитками.
— Відкрийте, — просить, — і прочитайте, що вам трапиться.
— Йдемо луками заливними.
В травах видно стежку.
Зграйки верб, — а поміж ними —
Голуба Сули мережка.
Тут не збитися нівроку —
До Лубен подать рукою…
— Відповідь у цих рядках, — перебиває Мороз.
Але ж це про Полтавщину. А ви — з Київщини.
– 50 років тому проходив там практику. І тоді, і 10 років тому, я був самим собою і хочу ним залишитися. 10 років тому в парламенті я боровся за зміни до Конституції, і сьогодні борюся за те саме, але в інших умовах. Тоді я ще бігав, зарядку робив. За ці роки переніс три серйозні операції, пов'язані з рухом. У футбол вже не гратиму.
Що приносить задоволення?
— Життя. Буває, дивишся на давнє фото, і серце заходиться: який я був щасливий тоді. Ця книжка, вона дев'ята, про те, що треба цінувати, що маєш, — каже Олександр Олександрович.
Назад іду без охоронця. Він залишився випити кави в секретарки.
Зробив котам будку
Майже півстоліття Олександр Мороз живе у шлюбі з вишивальницею Валентиною. Жінка більш як 30 років не ходить — інвалід першої групи. Мешкають у трикімнатній квартирі в центрі столиці.
Мають доньок — 48-річну Ірину та Руслану, 42 роки. Остання тримає салон краси та видає журнал про стиль.
— Руслана — фахівець найвищої кваліфікації, входить у двадцятку кращих перукарів світу, дає майстер-класи в Лондоні, Парижі, — розповідає Олександр Мороз. — Іноді доньку в передачі Каті Осадчої бачу. Аж хочеться вимкнути телевізор, бо це на демонстрацію пихи схоже. А Руслана каже: там мої клієнти, треба серед них бувати, їм показуватися.
Олександр Олександрович має п'ятьох онуків. Любить бувати в дачному будинку в Кончі-Заспі.
— Його ще німці будували, зовсім не схожий на ті, в яких живуть мешканці Кончі. Але мене влаштовує: сім'я мала, тварин нема. Є коти, які приходять їсти. То зробив для них утеплену будку.
Олександр Мороз — лауреат шести літературно-мистецьких премій. Пісні на його вірші співають Алла Кудлай, Наталя Бучинська, Іван Попович.
7 
35413
Коментарі