— У священика був цукровий діабет і цироз печінки. Діагноз поставили торік, було вже запізно, — розповідає 58-річний Микола Котко, голова села Червона Слобода на Черкащині.

28 вересня він прийшов на похорон 46-річного ­Іларіона, Черкаського і Кіровоградського єпископа Української автокефальної православної церкви. В миру — Ігор Савчук. Ховають єпископа на території сільської Свято-Троїцької церкви, що він побудував.

— До останнього ходив на службу. Потім ліг у районну лікарню, — говорить Микола Васильович. — Напередодні смерті відвідав його. Він був веселий, жвавий, ділився планами на майбутнє. А в суботу після восьмої вечора мені подзвонили з лікарні. Кажуть, що владика відійшов в інший світ.

Отець Ігор створив у селі церковну громаду і побудував церкву, — продовжує. — 2005-го їздив у Київ на рукопокладення на єпископа. Владика був справжнім патріотом. 2000 року вночі перед Покровою у центрі села звалив пам'ятник Леніну. Отець Ігор поставив драбину, стукнув киркою по нозі. Ілліч не встояв і впав. Отець Ігор дзвонить мені і каже: я звалив Леніна. Що мені робити? Кажу: отче, справу зроблено, лягайте спокійно відпочивати. А вранці побачив, що пам'ятника хтось розтрощив на шматочки. Комуністи тоді обурювалися, що це Котко замовив Ілліча. Менш як за рік на місці Леніна ми відкрили пам'ятник Тарасові Шевченку. Його освячував отець Ігор. На день Святого Миколая разом шукали спонсорів, щоб закупити подарунки дітям. А потім удвох розвозили по дитячих садках, школах і в районну лікарню. Не мав своєї квартири, бізнесу, машини. Був справжнім монахом. У нього залишилося кілька десятків хрещеників.

Ігор Савчук родом з міста Городенка на Івано-Франківщині.

— В батьків їх було троє — Віктор, Роман та Ігор, — каже отець Андрій, 32 роки, із церкви, в якій служив єпископ Іларіон. — Родина була набожною. Після школи Ігор вступив до агрономічного технікуму, а після армії пішов у Київську духовну семінарію. 1992 року був пострижений в монахи і направлений у Червону Слободу як отець Ігор.

Всі роки жив на квартирі у баби Каті, — згадує 49-річна Віра Цюра, керівник церковного хору. — Як прийшов, виділила йому кімнату і каже: "Оце вам, отче, сковорідка, каструля, варіть собі їсти". Він тиждень намагався щось приготувати. А тоді заходить на кухню з усіма каструльками і говорить: бабо Катю, будемо ми готувати в одному казані. Купував їй продукти, а вона йому готувала. Жили дружно. Був дуже щедрим, віддасть останнє. Хто б не прийшов, спочатку садив за стіл, пригощав смачненьким. Діти любили до нього заходити посівати. Він навчив їх своїх колядок, що знав з дитинства.

Отець Ігор запросив мене працювати в церкві. Хоч моя спеціальність — керівник хору, але до релігії відношення не мала. Разом з отцем вивчала всю службу. З ним було легко працювати. Коли запрошували на похорон чи хрестини, рідко брав гроші. Ніколи не встановлював свою ціну.

На похорон прийшли понад 500 людей. Серед них — митрополит Автокефальної церкви Макарій, семеро єпископів з інших областей, 70 священиків, воїни АТО.

— Познайомилася з ним, коли почалася війна з російським агресором, — каже голова обласної ради 51-річна Валентина Коваленко. — До останнього піклувався про наших солдатів у зоні АТО. Їздив туди сам. Хоч хворів, але не показував, тримав свій біль у тілі. Часто зустрічалася з ним на похоронах воїнів АТО. Він молився, щоб хлопці знайшли там свій спокій,

Нового єпископа Черкаського і Кіровоградського призначать на 40-й день після смерті владики Іларіона.

×