16 червня у тернопільській лікарні 31-річна Оксана Нечипоренко зі Слов'янська Донецької області народила дівчинку. Жінка з 10-річним сином Ярославом та 8-річною донькою Ганною приїхала з Донеччини два місяці тому. Родина мешкає у селі під Тернополем. Його назву просять не вказувати.
— Я не збиралася виїжджати. Все ж на восьмому місяці вагітності була, — розповідає Оксана. — Але як тільки у місті з'явилися танки, ми з чоловіком Михайлом побігли на вокзал по білети. Увечері з дітьми вже їхала до Тернополя. Чоловік удома залишився.
45-річний Михайло приїхав до родини на початку червня. Зі старшими дітьми пішов на сільську спартакіаду.
Оксана запрошує до старої хати з трьома великими кімнатами. На хвіртці прив'язана синьо-жовта стрічка. Просить зачекати, доки в іншій кімнаті погодує дитину. За півгодини повертається.
— Де селитися, за що жити — єдине, що тут лякало, — каже переселенка. Варить на плиті вівсяну кашу на молоці. — З нами їхали ще дві жінки з дітьми. Спочатку поселили всіх у депутата міської ради, лікаря Ігоря Костіва. У нього великий будинок на виїзді з міста.
Після свят почала шукати квартиру. Подзвонила у соціальну службу. Там сказали, що житло треба знаходити самим. Зрозуміла — зможу заплатити хіба квартплату, а на їжу тоді не лишиться.
Нам порадили прийти на сесію районної ради — може, у селі є вільні хати. Один сільський голова відгукнувся. Люди самі писали йому заяви, що можуть надати хату переселенцям.
Тут не було туалету навіть у дворі, ні душу, ні умивальника. То сільський голова з людьми робили нам зручності й ремонт. Майже місяць ми ночували в чужих людей, а вдень приходили прибирати.
На холодильнику — наклейки з язичницькими богами Сварогом та Велесом, є зі Степаном Бандерою. Їх подарували місцеві рідновіри. Тернополяни привезли плиту, двоярусне ліжко, холодильник, памперси й речі для немовляти.
— На котел гроші ходили збирати зі скринькою знайомі, коли Тягнибок (лідер партії "Свобода". — "ГПУ") з агітацією приїжджав у Тернопіль. Якраз багато народу зійшлося, — усміхається жінка. — Сільські вчителі передали гроші й консервацію. Продуктовий магазин допомагає харчами. Цемент для ремонту і зошити для дітей у школу дали підприємці. Ярослав і Ганнуся так зраділи, як приїхали. Кажуть: тут так гарно, всі українською розмовляють.
У Слов'янську ми були єдиною україномовною родиною. Там навіть школу довелося міняти торік. Ярослав зробив учительці зауваження, щоб не називала сестру Анею, бо вона — Ганнуся. Вчителька обізвала сина фашистом. Потім я ходила до директора, переді мною вибачилися. Але однокласники почали прозивати сина цим словом.
Оксана за професією — логіст. Працювала на підприємстві з продажу шин, розробляла маршрути. Чоловік був монтажником металоконструкцій на підприємстві у сусідньому місті Миколаївка. У лютому його звільнили.
— Тоді позвільняли всіх, хто підтримував Майдан. Ми писали новій владі — але на роботі його так і не поновили. Виїхали на людях — тепер не хочуть їм допомагати. А міліція здала без бою відділок терористам — і далі всі зарплату отримують.
Ставить на плиту рагу. До хати заходить чоловік із дітьми.
— Ішов подивитися на змагання, а мене попросили ще й участь у забігу брати, — високий і стрункий Михайло сідає до столу. Під час виборів президента був у Слов'янську членом окружної комісії, тому відправив родину з міста саму.
— З оформленням у лікарню проблем не було, допоміг лікар-депутат. Пологи обійшлися практично безкоштовно. Медики дуже переймалися нами. Зразу запитали, чи піду на партнерські пологи. Я погодився. Намагався відволікати дружину, як міг. Розказував, як доїхав. У пологовому спецодязі почувався космонавтом. У перші хвилини після появи на світ дитини ніяких емоцій не відчував. Потім не дуже усвідомлював, що все вже сталося.
Немовля народилося вагою 3,7 кг. Дівчинку назвали Ладою.
— Мені видали документ, з яким треба ходити по установах, щоб оформити допомогу на дитину. Тут нам дозволили пожити до осені. Поки що є заощадження, але вони швидко закінчуються. Тому шукаю роботу.
2 
35413
Коментарі
1