5 тис. людей взяли участь у створенні 2-метрової скульптури Тараса Шевченка. На столичний майдан Незалежності її привіз скульптор 53-річний Володимир Заєць із міста Бар Вінницької області.
— Робити скульптуру почав два з половиною роки тому, — Володимир Заєць подає молоток і долото чоловікові в синьому береті. Той обережно відколює шматочок від нижньої частини фігури. Кобзар стоїть у довгому кожусі та смушевій шапці. — Колоду подарував наш місцевий підприємець. Якось біля своєї пилорами вийшов мені назустріч. Показав на величезну колоду і сказав: "Хочеш, подарую? Бо така товста, що пилорама не бере". Наступного дня вона стояла у моєму дворі. Зразу ж вирішив, що зроблю Шевченка. Намалював ескіз і почав вирізати. Найбільше мучився зі смушевою шапкою, яку Шевченко любив носити. Перерив інтернет і обійшов усі вінницькі бібліотеки. Дізнався, що в ті часи смушеві шапки шили прямокутними. А тоді кожен загинав верхівку на свій смак. Шевченко любив загинати з лівого боку.
— Можна, і я кусочок віддовбаю? — запитує 67-річний Іван Мусій.
— Та хто ж це скульптуру довбає? — відказує Заєць. — То дома будете щось собі довбать, а тут тільки відколоти можна.
Іван Мусій прикладає до скульптури долото. Кілька разів стукає по ньому молотком. Шматок деревини ховає у кишеню.
— Правильно робите, — додає Заєць. — Буде вам пам'ять і оберіг. Це ж осика, вона від нечистої сили захищає. Перед вами був чоловік, не мав куди шматок дерева сховати. Вкинув у рот і проковтнув. Казав, що зсередини хоче очиститися.
— То він, видно, дуже голодним був, — махає рукою Іван Васильович. — Ситий дерево не їстиме.
До скульптури вишиковується черга. Молоток і долото передають одне одному.
Заєць фотографує людей на мобільний телефон.
— Не всіх фотографував, та вже маю чотири тисячі знімків, — каже. — Першими долучилися учні з моєї школи. Діти були в захваті. Один напхав собі стружкою кишені. Казав, по одній рідним подарує.
Хотів скульптуру поставити у Вінниці, тому що там жодного пам'ятника Шевченку немає. У мерії сказали: вона ж дерев'яна, а дерево швидко псується. Пішов у магазин за найкращим лаком для дерева. Продавщиця сказала, що після нанесення дерево стає міцним, як камінь.
До Києва скульптуру привіз півтора року тому. Стояла у дворі музею Шевченка.
— 9 березня 2013-го туди прийшов актор Богдан Бенюк. Узяв долото і довше за всіх тесав дерево. Поки це робив, цитував вірші Шевченка й розмовляв зі скульптурою. А потім ми по келиху випили у пам'ять про Кобзаря. На Майдані скульптуру поставив 4 березня.
Володимир Заєць перепрошує. З телефоном біжить до намету біля стели. Повертається за хвилину.
— Багато фотографую, так телефон через кожні 4–5 годин доводиться заряджати у хлопців, — пояснює. — У Києві мене прийняло подружжя — Марія та Олександр. Вона з Полтавської області, лише українською говорить, Олександр — харків'янин, російськомовний. Поять чаєм і чимось смачненьким завжди пригощають. Теж кілька разів сюди приходили скульптуру робити. Меценат Ігор Дідковський пропонує поставити її у музеї Гончара. А люди за те, щоб залишилася на Майдані. Покрив скульптуру товстим шаром лаку — тепер не боятиметься ні снігу, ні дощу.
500 кілограмів важить осикова скульптура Тараса Шевченка. Її піднімають 10 чоловіків.
2 
1
Коментарі