— Я був страшним алкоголіком, валявся під кущами. Міг 3-літрову банку горілки за день випить,— розповідає 54-річний Амбросій Бражевський з міста Малин на Житомирщині. Місцеві його називають Борисом. У своїй майстерні він ріже скло для вікон і дверей. Щоб не поранитися, одягнув рукавиці. Доки розмовляємо, до нього час від часу приходять клієнти.
— Хіба ж думав, що зіп'юся? У мене — робота, сім'я, я — крєпкий. Ну й що, як вип'ю пару грам? — згадує Амбросій Тадеушович. — Але потєряв усе. З роботи вигнали. Я бивший бурильщик-взривник на кар'єрі. Жінка не видержала і пішла з дочкою. Я з дому подушки і коврики виносив.
У 2005 году пив на базарі. Зустрічаю пастиря п'ятидесятників. Питає, чи піду лікуватися. А я сам до нього просився годом раньше, але місць у реабілітаційному центрі не було. Я погодився. Днів через 10 поїхав пастир Микола у міліцію відмічаться за мене, бо я условно осуждьонний за крадіжку металу був. І там випадково почув, як мєнт каже: "На одного алкаша менше стало. Боріка знайшли мертвого. Он, у морзі лежить". Пастир говорить: "У якому морзі? Він у мене в лагері лічиться". Мєнти поїхали в реабілітаційний центр, щоб на мене глянути. І щупали, і обнімали.
Мої друзяки пили в посадці і побачили схожого на мене чоловіка. Зачіска, вуса — все таке. Вони — за шкірку і притягли до мене додому. Дивляться — мертвий. Сусіди позбігалися: "Точно він". "Скора" і міліція констатували смерть, — продовжує чоловік. — Труп у морг відвезли, і моїй сестрі Люді повідомили, що я вмер. Свідоцтво про смерть видали. Вона купила гроб, костюм, рубашку, туфлі, вінки. Приїхала з чоловіком у морг. Шурін подивився на тіло, а там — татуїровки, передні зуби золоті й покійний набагато длінніший від мене. Вийшов, а сестра сидить на бордюрі і плаче:"Боже, зроби чудо". Сірьожка зве хлопців, які приїхали допомагати. Дістав пляшку коньяка, розлив по стаканчиках: "Давайте чокнемся!" — "Та ти що, хто за покійника?" — "Це не Боря. За воскресіння! Він живий!" — Поїхали вони із сестрою труну назад здавати. Тарабанять у двері ритуальної служби: "Забирайте гроб, він нам не треба!" — "А покойнік?" — "То не наш". У магазині ритуальних товарів такого ще не було, щоб гроб вертали. Навіть вінки забрали, а сестрі на пам'ять лишилися стрічки з написами "Дорогому брату".
Люда із шуріном поїхали в посьолок, де мене думали ховати біля батька. А там усі жителі зібралися, чекають. Коли сестра розповіла, стояла велика тішина. А потім давай празнувать воскресіння, пить горілку. Одна сусідка йшла додому увечері. Чула перед тим, що дядя Боря умер. Доходить до хати, а там сміються, танцюють. Злякалася, що подуріли.
Приходить до мене пастир в реабцентрі і каже мені: "Привєт, покойнік". Дістає з бардачка костюм, рубашку, туфлі: "Це тобі на похорони". Посміялися, а потім вирішили подивитися на мою могилу. Приїхали на кладовище. Коли побачив свою могилу, хоч був тоді налисо пострижений, казалось, що коси дибом стали. Тіло всередині зжалось, нічого страшнішого я не переживав. Відчув, що це моє мєсто 100 процентов. Якби Бог не врятував мене, не зцілив від алкоголізму, я був би там. Топився три рази, і електичка чуть не переїхала.
У могилі поховали іншого, а мого двійника кудись завезли. Мене знайшла донька від першого шлюбу, яку я 20 років не бачив. Із дружиною помирився. Навчився різати скло. Гепатіт С і виразка шлунку у мине минули.
Вісім років не п'ю. 80 відсотків моїх друзів-алкашів на кладовищі. Ця історія нікого, крім мене, не навчила.
3 
1
Коментарі