— Уже на третій тиждень знайомства Іван пригласив мене до себе в квартиру, — каже 72-річна Марія Груник. — Не знаю, чим я його так привлікла, але він мене щоразу в центрі дозвілля пенсіонерів чекав. Я приїжджала рано, а він уже тримав місце біля себе на лавці. А дівчата підколювали: "Ну шо там твій кавалєр?". Напевно, заздрили. Бо жінок у нашій групі було 17, а мужчин — усього троє, Іван — найкращий.
14 січня вона вийшла заміж за 70-річного Івана Онишка. Шлюб взяли у церкві Святого Климента Папи. Наречена одягнула вишиту туніку, на голову — вінок із квітів. Наречений був у костюмі й теплому светрі.
Познайомилися у Львівському центрі соціального обслуговування пенсіонерів. Із рідних на весілля приїхали лише дві сестри та брат нареченої. Двоє дітей та п'ятеро внуків Івана Онишка живуть у Білорусі. Весільний стіл на 50 осіб накрили працівники центру.
У квартирі Івана Онишка в мікрорайоні Левандівка на кухні двокімнатної "хрущовки" увімкнено радіо. Марія Петрівна недочуває, має за вухом слуховий апарат. Іван Андрійович, коли звертається до дружини, спочатку рукою штурхає її по нозі чи руці.
— Вона мені зразу понравилася, — каже. — Я овдовів майже чотири роки тому. Шукав жінку, з якою можна до смерті дожити. Молоду не хотів, бо вона може й набити. Про кохання в такому віці якось і не думаєш. Добре тобі з людиною, та й добре. Є кому слово сказати, кого за руку взяти.
Марія Груник заміжньою не була, дітей не має.
— Так склалося, що не зустріла мужчину, за якого хотіла б заміж. Я з 17 років тєжко працюю — і кладовщицею, і офіціянткою. Багато маю болячок — і язву, і тиск. Не до чоловіків було мені в житті. Видно, Бог дав мені таку долю. Жила сама в гуртожитку від Львівського автобусного заводу. Погодилася вийти заміж, бо страшно на старості самій бути. Єдине, що мені не нравиться — не можу всі свої речі перевезти сюди. Всі шкафи його барахлом забиті.
— То правда, — погоджується чоловік. — Маю зо 30 добротних сорочок, а 20 вже не налізають. Треба комусь віддати. Марія, ми одне ліжко приберемо, поставимо шкафа. Я буду у спальні спати, а ти у вітальні. Захочу тебе цьомнути — то прийду і в другу кімнату, — сміється.
Дочка та син Івана Онишка запрошували його жити до себе у білоруське місто Вітебськ. Квартиру у Львові пропонували продати. Чоловік відмовився.
— Старе дерево не пересаджують. Відтоді, як сказав їм, що одружився, перестали дзвонити. Може, обідилися. Марія дуже добра жінка — борщ смачний варить, підливки. Як жив сам, то додому йти не хотілося. Бо треба вечерю готувати, а я не вмію добре. Бюджет у нас порізний, у кошельок я їй не заглядаю. На великі покупки й комунальні скидаємося з пенсій. А так поки що поотдєльності.
2 
1
Коментарі