46-річна Людмила Романюк із містечка Смига, що на Рівненщині, виготовляє квіти з дерева. На вихідних продає їх на майдані Незалежності в Києві.
— Недавно баба Параска (Параска Королюк з Тернопільської області. — "ГПУ") підходила. Казала, що буде з Ющенком зустрічатися. Взяла для нього три квітки, — розказує Людмила. — І монашкам у Софію п"ять квіток передала.
Жінка сидить біля входу до Головпошти. З великої сумки стирчать дерев"яні стебла. На свята, за словами пані Людмили, вона продає по 30–40 виробів.
— Колись підійшов чоловік, купив кілька квіток на 8 Березня. Виявився інженером меблевої фабрики в Острозі. До Києва в командировку приїхав. Почав випитувати, де живу, номер телефону. Я злякалася. А він за кілька днів привіз мені додому дерева. Грошей не взяв, — усміхається жінка.
Біля Людмили зупиняється молода пара. Хлопець купує квітку дівчині.
— І поляк Яник підходив, — веде далі Людмила. — Спочатку купив три квітки, потім ще сім. Каже: "Їдьте до мене. Я вам відкрию візу й добре платитиму". Але я побоялася.
Розповідає, що побачила дерев"яні квіти в Югославії.
— Із чоловіком їздили туди на екскурсію. Мешкали в квартирі, де все було з дерева. Я повернулася додому й собі зробила троянду, шкараденьку таку.
Людмила Романюк на одну квітку витрачає 8–9 грн, а продає за 10–15 грн.
— На меблевій фабриці купувала відходи бука, вільхи, черешні, абрикоса, берези, липи. Дуба не беру, бо він твердий. А тепер у Смизі поляки тримають цехи. Все там переробляють. Навіть тирсу пакують у брикети й відправляють до Польщі.
Вийшла заміж за німця
Жінка розповідає, що чоловік Анатолій допомагає їй.
— Він інженер, раніше працював у колгоспі. Шість років тому ми їхали ввечері машиною. Раптом звідкись вискочили коні. Толя різко загальмував. Ми обоє пошкодили собі хребет. Чоловік тепер на інвалідності, а в мене на позвоночнику наростають кісти, — витирає очі від сліз жінка.
— Раніше доньки допомагали, — жвавішає вона. — Але старша, 27-річна Інна, у Німеччині вже 5 років живе. У Рівному вивчилася на вчительку німецької мови. Поїхала до Німеччини працювати, доглядала маленького хлопчика. Через два роки вийшла заміж за німця Ніколя Вохнера. Йому 27 років, працює геодезистом у будівельній фірмі. Дітей не мають. Донька закінчує в Німеччині ще один університет, бо наші дипломи там не котуються.
Середня донька Людмили Романюк, 25-річна Наталя, працює в Києві анестезіологом. А 22-річна Тетяна вивчилася на інженера.
— І танцює, і співає, і грає на піаніно. Зараз теж у Німеччину поїхала, прислуга в сім"ї, — розповідає мати.
Зізнається, що дуже любить дітей.
— Я 19 років працювала вихователькою в дитсадку. Попала під скорочення. Скільки потім мені ті діти снилися!
1960, 24 червня — Людмила Романюк народилася в cім"ї залізничника та колгоспниці у с. Стовпець Дубинського району на Рівненщині
1979 — закінчила Кременецьке педучилище; одружилася з інженером Анатолієм
1979–1997 — вихователька дитсадка "Сонечко"
1980 — народилась донька Інна; за рік — Наталя; за три — Тетяна
1989 — Людмила закінчила Рівненський педінститут
1996 — почала робити квіти з дерева
3 
1
Коментарі