— Торік пообіцяла, доки не заб'ю свій бандерівський льодоруб у вершину Евересту — не заспокоюся, — каже 28-річна Ірина Галай із міста Мукачеве на Закарпатті. 20 травня вона дісталася вершини Евересту. Стала першою українкою, яка підкорила найвищу гору світу заввишки 8848 м.
З Іриною зустрічаємося у ресторані на столичному Подолі. Жінка працює в Києві. Приходить ненафарбована й засмагла. Світле волосся дістає майже до пояса.
— Уперше прилетіла в Непал торік у квітні, — розповідає Ірина. — Разом із групою російських альпіністів планувала піднятися на пік Неру. Наступного дня там стався землетрус. Намагалася врятувати з-під завалів дівчину. Вона померла в мене на руках. Російську групу евакуювали. А українська сторона ніяк не могла цього зробити.
Додому їхати не хотіла. Думала, якщо повернуся — все літо буду в депресії. Кілька днів працювала в китайському Червоному Хресті. Потім знайшла місцевого гіда. Разом поїхали до базового табору на Евересті. Після землетрусу там під лавиною загинули багато людей. Познайомилася з американцем з багатої родини. Після трагедії за ним прислали літак, але він відмовився повертатися. Сказав: "Не полечу, доки з лавини не відкопаю найкращого друга". Тоді поклялася, що зійду на вершину Евересту. Мене почав готувати російський альпініст Віктор Бобок. Під час сходження був моїм інструктором.
Щоб підкорити Еверест, витратили 65 тисяч доларів. Де взяли гроші?
— Працюю в нафтовій компанії. Підійшла до свого начальника і сказала: "Хочу стати першою українкою, яка підніметься на Еверест. Допоможете?" Він відповів: "Ти що, здуріла? На смерть тобі грошей не дам". Та зібрати потрібну суму допомогли друзі й чоловік моєї сестри. Він — власник термального курорту "Косино" на Закарпатті.
Батьки не відмовляли?
— Пускати не хотіли. Попросила з ними поговорити свого гіда з Мексики. Він сказав: "Бачив вашу доньку в горах. Вона прекрасно підготовлена. Не переживайте. Все буде нормально". Тата його слова заспокоїли. А мама: "Коли ти почала займатися альпінізмом, молилася, щоб не закортіло на Еверест".
До Ірини підходить офіціантка. Жінка просить принести зелений чай.
— Перед сходженням почала займатися боксом і бігати, — продовжує Ірина. — Щодня тренувалася. Через день бігала Києвом 18–20 кілометрів.
На Еверест брали багато речей?
— Кілька валіз. Віктор Бобок у готелі всі перевірив. Залишив там мої сукні й туфлі на підборах. Крім їжі та спорядження, дозволив взяти косметичку з кремом від морозу, губною помадою і парфумами "Шанель". Довго на це не погоджувався. Казав: "Коли піднімаєшся у гори, кожен грам має значення". Але мені таки вдалося його вмовити.
Їжу везли й готували шерпи (народ, що живе біля підніжжя Евересту. — ГПУ). Це робили до 6-кілометрової висоти. Варили рис і курятину. З'їдала по три порції. Вище харчувалися тим, що було під рукою — шоколадки, печиво, чипси.
Апетит у мене був скажений. Інші нічого їсти не могли. Скаржилися на нудоту. Не втратила жодного кілограма. Коли в Катманду зустріла начальника шерпів, він сказав: "Уперше бачу людину, яка за час сходження зовсім не схудла". Люди скидали по 12–13 кілограмів.
Перед підйомом познайомилася з одним накачаним чоловіком. За 10 днів не впізнала його. Став сухий, обличчя запало, мускулатура зникла.
Майже всі на висоті скаржилися на головний біль і безсоння. Я ж спала, як убита. Постійно снилася сестра. Кілька разів ночами прокидалася, щоб подивитися на зоряне небо. Там зірки — як у космосі. Здається, можна дістати рукою.
Найважче було чекати. Планувала дістатися вершини 14 травня. Але китайці довго прокладали страховку. Бобку казала: "Хіба ми не можемо рушати без неї?" Коли почала підйом, забрала свої слова назад. Ішли вгору вузькою стежкою. Коли здіймається сильний вітер, на краю обриву тебе тримає лише ця страховка.
Нагорі було холодно?
— Мороз сягав 40 градусів. У теплому костюмі постійно мерзла. Найважче було ходити в туалет. Останній є на висоті 6 тисяч метрів. Далі справляти нужду треба в снігових заметах. Для жінок це велика проблема. Ззаду на костюмі є величезний замок. Доки його розстебнеш, рук не відчуваєш. Щоб не мучитися, краще терпіти. Там хоч і п'єш багато води, організм її майже не віддає.
У свій день народження обморозила обличчя. Кілька днів ходила з чорними плямами на щоках і носі. Через мороз мала проблеми з нігтями. Лак на них здувся, потріскався й позалазив у всі щілини.
У нашій групі нили лише хлопці. Скаржилися на мороз, сильний вітер, біль у лікті чи попереку. Один угорець постійно казав мені: "Ти наче прийшла на якесь фешн-шоу, а не в експедицію". Мені теж було важко, але я не звикла жалітися.
Кажуть, перед вершиною Еверест нагадує цвинтар. Бачили багато тіл альпіністів?
— Знала, що люди помирали від холоду. Звертала увагу, у що були взуті й одягнуті. Речей тих брендів не купувала. Бачила п'ять тіл. Усі прекрасно збереглися. Лежали в неприродних позах. Бобка просила: "Якщо зі мною щось станеться, то хоч нормально мене поклади".
Майже на вершині слухала пісню "Океану Ельзи" "Я не здамся без бою". Вона підбадьорила. На вершині була о 6:00. Почала дзвонити родичам і друзям. За цей час пальці на руках почорніли й перестали згинатися. На вершині провели 20 хвилин. Випили гарячого чаю й почали спускатися.
Сходити було важче. Бо постійно бачиш панорами з обривами. Напружуєшся, і за короткий час болить усе тіло. Коли спускалася, найбільше хотілося шампанського й помідорів. За кілька днів у невеличкому селищі в Тибеті купила собі кілограм лічі (плоди, що за смаком нагадують виноград. — ГПУ) і пляшку шампанського. Закрилася в готелі і кілька годин нікого до себе не пускала. За час підйому люди дуже набридли.
Ірина поглядає на годинник. Каже, має забрати зі стоянки автівку.
— Тепер люди впізнають на вулиці, — говорить. — В аеропорту постійно зі мною фотографувалися. Сьогодні дала вже два автографи — малому хлопчику і вчителю географії.
Обігнала альпіністку з 10-річним стажем
Одночасно з Іриною Галай на Еверест піднімалася альпіністка 35-річна Тетяна Яловчак із Донецька. Дісталася вершини наступного дня після Ірини.
— Із Танею познайомилися в базовому таборі, — розповідає Галай. — Видалася приємною дівчиною. Говорили про гори. Вона переживала, що бігаю в самих лосинах і шортах, коли всі були в теплих костюмах.
Гід Тані по секрету сказав, що в неї є один недолік — повільно ходить. Після цього була впевнена, що обігнати мене не зможе. Переживала лише, що перехитрить і випередить. Коли зупинялися в таборі, просила інструктора дивитися, хто проходить повз нас. Він мало руку собі не відморозив, бо висунувся наполовину надвір.
Таня піднялася через день після мене. Привітала її з цим у "Фейсбуку". Вона ще не відповіла. Для неї ця ситуація неприємна. 10 років займається альпінізмом і мріяла першою серед українок зійти на Еверест. А тут якась вискочка її обігнала.
5 
1
Коментарі