"Хочу створити сім'ю, — починає лист 46-річний Андрій із Полтавщини. — Я втомився чекати, хочу ясності в стосунках. Кілька разів освідчувався одній жінці, але вона не каже ні "так", ні "ні". Чи вийде вона за мене? Чи одружуся я взагалі? Де знайду суджену?"
У конверт вкладає своє паспортне фото і знімок коханої. Жінка у бежевій блузі, кароока, має кучеряве волосся. Листи коментує столичний біоенергетик Мирослав Олійник.
— Не тисніть на кохану, дайте їй трохи часу. З рішенням не квапиться, бо вже обпеклася. Не давайте їй марних обіцянок. Підтвердіть свої почуття вчинками. Може, час запропонувати коханій переїхати до вас жити. Прийняти рішення про одруження обом допоможе цивільний шлюб. Ви не будете самотній. Навіть якщо отримаєте відмову від однієї жінки, не ставте хрест на стосунках. Спробуйте шукати свою пару через оголошення в газеті. Будьте обережним під час листування з потенційними нареченими. Не варто довго переписуватися. Краще зрозуміти людину допоможе зустріч.
"Вісім років сваримося з братом через спадок, хоча живемо на одній вулиці, — пише 53-річний Іван Степанович із Харкова. — Він тримає на мене обіду, бо батько перед смертю переписав на мене хату. Але я сам доглядав тата останні чотири роки. Брат пробував зі мною за хату судитися. Коли нічого не вийшло, став проклинати й перестав до мене здороватися. Налаштував проти мене племінниць. Обидві виходили цього року заміж, а мене й моїх дітей на весілля не покликали. Василь має велике подвір'я і двоповерхову хату, але все рівно — мало".
Біоенергетик дістає з конверта фотографію Івана з братом Василем. Обоє у вишиванках. Знімок зроблений у квітні 2006-го.
— Не намагайтеся помиритися з братом. Усі ваші спроби будуть невдалі. Дайте йому час. Життя заставить його першим прийти на ваш поріг. Тоді не зачиняйте перед ним двері. Зумійте вислухати й пробачити. Тримає образу на покійних батьків, бо більше уваги приділяли вам, а не старшому сину. У батьківську хату планував переїхати, а свою залишити донькам.
"Чоловік Сергій п'ять місяців тому пішов із сім'ї, — розповідає в листі Людмила, 46 років, із Полтавської області. — Знайшов собі на 13 років молодшу коханку. Залишив мене з двома синами. Одному 23, іншому 12 років. Його коханка теж має дітей, але не виховує їх. Забрав на опіку чоловік. Вона тільки платить аліменти. Обоє люблять випити й погуляти. Сказати, що ми жили мирно, не можу. Він упертий і ледачий. А в селі багато роботи. Як треба щось допомагати, то він сердиться і ми одразу лаємося. Торік, як почалася війна, він пішов працювати у військкомат. Раніше роботи не мав, а зараз получає 5 тисяч гривень. Він грошей в сім'ю ніколи не приносив. Тільки казав: "Я батьківщині служу". Хто справді батьківщині служить, той в окопах під кулями сидить. У мене вдома щодня пекло, бо діти ростуть недружні. Сваряться, матюкаються, б'ються. Я пішла на пенсію за вислугою років як медпрацівник. Хочеться поїхати кудись. Хай навіть на заробітки, аби з дому подалі. Але нема на кого дітей залишити".
Біоенергетик запалює свічку. Сканує правицею сімейне фото, зроблене три роки тому. Старший брат тримає на руках меншого, Сергій обіймає дружину Людмилу.
— Не шкодуйте за чоловіком, який зрадив. Конфлікт між дітьми буде вичерпаний, коли старший син поїде працювати в місто. До 25 років візьме шлюб. Вам судилося вийти заміж вдруге. Не ставте хрест на своєму майбутньому. Прийміть пропозицію чоловіка, який добивається вашої уваги. Годі думати, що про це скажуть родичі й сусіди. Боріться за своє щастя.
"Доньці Оксані 30 років, а досі сама, — пише Тетяна Олександрівна з Ужгорода. — Вона живе зі мною й чоловіком. Має гарну роботу, вродлива. Тільки знайти свою половинку їй не вдається. Переживаємо, чого вона досі не в шлюбі. Чи хтось зурочив? Ми з чоловіком уже не молоді й родичів у нас не так багато. Не хочемо, щоб вона сама залишилася".
Біоенергетик дістає з конверта фото. В Оксани довге каштанове волосся. Одягнена в чорну сукню з мереживними рукавами.
— Донька знайде свою половинку вже цієї зими. Не дошкуляйте їй щоденними допитами. Вона пережила непростий розрив із коханим, тому не наважується впустити у своє серце іншу людину. Наступного року може взяти шлюб. Матимете двох онуків.
"У лютому торік нашу квартиру обікрали, — зізнається у листі житомирянка Ольга, 34 роки. — Винесли 6 тисяч доларів, дві золоті обручки й браслет. Могли винести ще щось із техніки, але не встигли. Ми з чоловіком раніше повернулися додому. Грабіжники втекли. Ми заявили в міліцію, але справу досі не розкрили. Я ходила до гадалки. Вона каже, що злодіїв на квартиру навели родичі. Мені не так шкода грошей, які пропали, як маминого колечка, яке отримала в подарунок на 20-річчя".
— Повернути вкрадене не вдасться, але справа зрушить з місця вже цієї весни. Затримають банду, яка грабує будинки. Вас викликатимуть на упізнання. Серед них буде знайомий вам хлопець. Це син чи зять когось із родичів. Щоб швидше забути про втрачене, купіть перстень, схожий на той, що подарувала мама.
4 
35413
Коментарі