Ерік Вайда: "Ще хлопцем я відіграв 350 весіль"

 

Усі знайомі співака та композитора Еріка Вайди асоціюють  його з піснею "Хата моя, хата... дрова мої, дрова". Може здатися, що він написав один хіт, "покрутив" його, а потім пішов у нікуди. Але виявляється, що Ерік одночасно веде кілька проектів. Зустріч він призначив у своїй студії, що в Будинку культури Дніпровського району.

— Тьотя Люба, — звернувся Ерік до прибиральниці, достаючи ключі від кабінету, — я ж вам казав тут не курити. А будете курити — запрошуйте мене, а то так нечесно...

— Слухаюсь! — відповідає літня жінка.

— Заходь, сідай, роздивляйся. У нас тут добре, — запрошує Вайда.

І справді: у невеличкому приміщенні є фортепіано, висять дипломи та фотографії, стоять колонки, музичний центр. У кутку притулилися зо п'ять мікрофонних стійок. На невеликій сцені навпроти — розібрана ударна установка. На другий поверх прямо з кабінету ведуть дерев'яні сходи. Крізь білі шпалери, якими завішена міні-мансарда, можна побачити столик зі стільцями. Справді затишно.

Двоюрідний брат змусив мене з'їсти пачку цигарок

А вас хто навчав музики?

— Теж батько. З тією різницею, що він працював на заводі. Після трьох змін, смертельно втомлений, повертався додому, витягав мене з ліжка, брав баян і зі словами: "Слухай, синку", — починав грати. І я, сидячи на старезній табуретці, слухав. Згодом  привозив батькові з гастролей різні баяни, гармоні— з дзвіночками, наприклад. Він кожному подарунку радів, як дитина.

Ви теж починали з баяна?

— Ні. У четвертому класі прийшов сюди грати в духовий оркестр. Батьки страшенно хотіли, аби я танцював. Тож чотири роки "займався балетом". Слухняно брав лосини, балетки і йшов до Будинку культури. Тільки на поверх нижче, ніж танцювальні класи. Сідав за барабани й бив. Якось граю на концерті, шаленію і раптом бачу: до парку неквапно йдуть мої батьки. Прийшли подивитися, як син гарно танцює. Тато побачив мене за барабанами, тихенько розвернув маму, і вони подалися геть.

А що, могли дати на горіхи?

— Мої батьки були незлі, але за кожне яйце, скинуте з 4-го поверху на піджак перехожому, за вкрадені вишні з сусідського дерева я вигрібав як слід.

Цигарками бавилися?

— Курю з дитинства. Це ж такий кайф: їхати на велосипеді по району та цмулити цигарку. Якось мене побачив двоюрідний брат, що тільки-но повернувся з армії, спіймав і змусив з'їсти пачку цигарок. Мені було тоді 12. Крізь сльози давився, та курити не кинув, лише ховався краще.

До дівчат залицялися?

— Гастрольні романи завжди закінчувалися неприємно: сльози, дзвінки, скандали. А я був серйозним хлопчиком.

Як барабанщик став співаком?

— У вересні 1988 року ми створили гурт "Кардинал", потрапили на "Червону руту", там і засвітилися. То була одна з перших в Україні рок-команд. Узагалі я з 14 років працюю. Ще хлопцем відіграв 350 весіль.

А ваше весілля?

— Ми познайомилися на концерті. Переді мною сиділи двоє дівчат і брелоками світили музикантам, як зараз світять запальничками. Тоді це була рідкість. Я спитався, де можна такий придбати, вона пообіцяла принести. Домовилися про зустріч... І не розлучаємося вже 15 років.

Де провели медовий місяць?

— У Ялті, звісно. Найцікавіше, що нам постійно пропонували поміняти марки, а в ресторанах казали "данке шон". Плутали з німцями. Недивно: обоє руді, у ластовинні. Ходили в потертих джинсах, червоних косухах... Екзотична парочка.

Автомобіля та мобільника не купую принципово

Ви багата людина?

— Багато хто вважає, що я мільйонер! Мовляв, продав трикімнатну хрущовку, доплатив гроші, придбав будинок у Києві... Усе це правда, окрім мільйонів. Гроші — противні, але з ними стільки чудес можна зробити.

На якому авто їздите?

— Автомобіля та мобільника не купую принципово. Спокійно обходжуся, хоча дружина щось торочить про "Ауді". Це так прикольно: машини немає, зате у дворі — двомісний гараж.

У дитинстві вас дражнили рудим?

— Я рудим став після армії. А до того був білим-білим. І шкіра, і волосся, і брови. Мене часто називали "Сонечком". А недоброзичливі дражнили "Сметаною". Бо навіть засмагати не міг. Виходив на пляж й одразу червонів наче рак. Діти в мене такі самі.

— Виконував дружині під дверима серенади: "О вийди на балкон, молю", — прийнявши картинну позу, "оперним" голосом співає Вайда. — У нас останній концерт на гастролях називався "зеленим": це коли можна було робити всілякі капості. Співаєш собі, а тут стійка разом із мікрофоном починає повільно їхати в зал. Або інструменти розладнають в антракті, а ти на публіці маєш швиденько виправлятися.

×