— Завдяки роботі я об'їздив багато країн, — каже киянин 76-річний Едуард Заєць. Він передплатив "Газету по-українськи" на 2015-й рік і за результатами розіграшу "Отримай подарунок-липень" виграв 250 грн.
— Я народився в місті Ромни на Сумщині, — Едуард Андрійович запрошує до вітальні. По телевізору дивиться документальний фільм "Дві столиці". — Батько загинув на Фінській війні. Під час німецької окупації з матір'ю і старшою на два роки сестрою пішки перебралися до Києва. У столиці закінчив факультет радіоелектроніки КПІ. Конкурс тоді був великий — 12 людей на місце. Екзамени здав на відмінно і пройшов. Все життя працював інженером.
Із книжкової полиці дістає списаний товстий блокнот. На першій сторінці записані міста, в яких побував.
— Перший раз преміювали поїздкою в Німеччину, — згадує. — Повернувся і почав розказувати, як там люди живуть. Говорю: заходжу у магазин, а там вибір ковбас такий, що очі розбігаються. В коридорі мене доганяє парторг і говорить: "Я четыре года жил в Праге и об этом не вспоминаю. А вы так много рассказываете. Не нужно этого делать. Зачем расстраивать людей?". Після тієї розмови про свої поїздки на роботі мовчав.
Едуард Андрійович — удівець. Дружина Любов Миколаївна мала цукровий діабет, померла 11 років тому. У шлюбі прожили 39 років.
— Мене на ній женили, — розповідає чоловік. — Мав тоді 28 років, а я спиртного в рот не брав і про дівчат не думав. У голові було лише навчання. Чогось двоюрідний дядько загорівся бажанням одружити мене. Запросив на своє весілля і познайомив із Любою. Сказав, що вона ідеально мені підходить. Посадив нас поруч. На святі запросив її раз потанцювати, а коли вже гості почали розходитися, виявилося, що нам треба їхати в одну сторону. Було пізно, і громадський транспорт вже не ходив. Ішли пішки через увесь бульвар Лепсе. Був дощ, але ми його не помічали. Дому дісталися під ранок. За тиждень зробив Любі пропозицію. Разом виховали сина Костянтина. Йому вже 46 років. Був військовим, недавно вийшов на пенсію. Маю двох онуків і правнучку Мію. Днями їй місяць виповнився.
Під книжковою шафою лежать гантелі.
— Зарядку роблю щодня, — говорить Едуард Андрійович. Розстеляє килимок на підлозі. Робить берізку. — Не пам'ятаю, коли востаннє був в аптеці. Досі катаюся на велосипеді. Раніше їздив у Феофанію і Кончу-Заспу, а тепер — до столичного оптового базару чи в супермаркет. Наберу дешевших продуктів і повертаюся додому. У транспорті ніколи не сідаю. Коли хтось поступається місцем, дякую і кажу: стоячи більше побачу.
2 
35413
Коментарі