"У кафе "Зелений гай" у неділю чекаю на другу по обіді", — запрошує Параска Королюк на своє 70-річчя по телефону. Вона живе у селі Дорогичівка Заліщицького району на Тернопільщині. За участь у помаранчевій революції отримала орден княгині Ольги.
Кафе "Зелений гай" розташований на Харківському масиві столиці. У закладі тихо грає музика, жодного відвідувача. За барною стійкою сидить офіціантка.
— У нас не было на сегодня заказов. Может, в том шатре гуляют, — киває на червоний павільйон із рекламою пива "Чернігівське", що за 100 м.
Заходжу туди. Уздовж вікон зсунуті шість столів, на них пляшки з мінеральною водою, соком, горілкою. Дві пляшки шампанського. На тарелях форель, оселедець, два різновиди овочевих салатів, м"ясна нарізка, сир, канапки з червоною ікрою.
— Дякую Юрію Третьякову, що зробив такий подарок, — Параска Василівна показує рукою на стіл. Ювілярка стоїть посеред зали, тримає за поділ розшиту різнокольоровим бісером спідницю.
— Та не Юрієві Третьякову, а Олександрові Юрійовичу Третьякову! (народний депутат від блоку НУ-НС. — "ГПУ"). Ви його з міністром Юрієм Павленком не плутайте, — підказує 45-річний Юрій Тиртишний, голова київського осередку всеукраїнської громадської організації "Наша Україна". Він знімає Королюк на відеокамеру. Тиртишний познайомився із Параскою Василівною під час помаранчевої революції на майдані Незалежності, називає її "мамою".
— Мамо, вам ще Катеринчук дзвонить, — Тиртишний несе свій мобільник ювілярці. У Параски Василівни на очі набігають сльози.
— Кольцю, сину, це ти? — каже у слухавку. — Дєкую, що не погордив мною. І тобі щєстя, здоровля зичу, аби-с був багатий і розцвітав, як у полі мак.
Королюк каже, що вранці від імені прем"єр-міністра Юлії Тимошенко по телефону вітав керівник її апарату Михайло Левинський.
— А президент, може, і не знає, що в мене ювілей, — стенає плечима. — Нині мені багато есемесок приходять, може, і він одну написав, а я їх читати не вмію. Торік на день народження Ющенко подарував білий пуховий платок, крючком вив"язаний, ажурний (оренбурзький за 1197 грн. — "ГПУ"). Я його лише на свята одягаю. А ще від президента маю іменний годинник. І від Юлі тоже. То я ношу трошки Юлін, трошки Віктора Андрійовича — щоб ніхто не обіжався.
Мамо, вам ще Катеринчук дзвонить
До матері на свято приїхала середня донька — 41-річна Світлана М"ясковська.
— Із сестрами маму по телебаченню вітали, замовили їй пісню Назарія Яремчука. Ще купили золоті сережки, отакі акуратненькі, — торкається Світлана пальцями своїх, у формі кульок. — Це мамин подарок мені. Не знімаю їх від 1980 року, бо більше ніяких сережок і не маю. Вранці сказала мамі, що сережки подаруємо, а вона в сльози.
— Після помаранчевої революції мама змінилася? — запитую.
— Ще дужче командує, — озирається Світлана. — І зятями, і дочками, і внуками. Каже нам: "Має бути тако і тако", — стукає рукою по лівій долоні. — А зяті мовчать, бо куди дінуться. І ми слухаємося, бо можемо получити. Мама — командір по життю. Чоловіків нам сама вибирала, не одного мого кавалера відправила за двері. Але бачу, що добре зробила.
Четверо чоловіків зі Спілки офіцерів України вітають ювілярку квітами. Параска Василівна цілує кожного в губи. 60-річний Микола Оцун, заступник голови спілки, чіпляє на шию їй червоне намисто із бісеру, дає глиняні дзвіночки. Іменинниця радісно дзеленькотить ними.
15 гостей за столом співають про матір, про кохання, повстанських пісень.
— Якби не було Майдану, то сиділа б я у своєму селі з порепаними п"ятами і немитими ногами, — Параска Василівна втирає мокрі очі.
На батьківщині про Параску Королюк говорять неохоче.
— Ніц не казатиму, бо приїде і буде сваритися. Нашо мені ті проблеми? — пояснює чоловік років зо 50 у картатій сорочці і спортивних штанях.
— Є така поговорка: говорять або добре, або мовчать. То ми краще промовчимо, — додають учителі в місцевій школі.
— Дорогичівка — це "царське село" номер три в районі. Перші два — звідки голова райдержадміністрації і райради, а третє — бабине, — розповідає голова Заліщицької райради Володимир Чухрій, 47 років. — Тільки минулого понеділка була у мене в кабінеті. Хвалилася, що завдяки їй цегельний завод в селі ліцензію має. І 600 тисяч гривень на газифікацію свого та п"яти сусідніх сіл вибила.
Під"їжджаємо до двору Параски Королюк.
— Якраз корову хотіла доїти, — виходить із хліва молодша донька Марія Леонова, 37 років. — Маємо велике господарство: корову, чотири свині, курей, 65 соток городу вручну обробляємо. Мама з Києва щодня дзвонить. Питає, чи город засадили. Пенсію їй призначили велику. Усе нам віддає. А нашо то казати, кілько? Нинька сусід сусіда ся боїть.
До хати заходить старша сестра Ганна Хандашко, 47 років. Марія йде до корови.
— У мами травма хребта, тиск високий, буває 200 на 180. Катеринчук японський апарат купив, то міряємо. Але напилася обезболюючих і поїхала в Київ. У чемодані повезла синьо-жовтий прапор, помаранчеві стрічки, з якими стояла на Майдані, орден княгині Ольги, значки від Тимошенко і Ющенка. Із "Нашої України" її на вокзалі зустріли, за святкування вроді вони теж платять. А зупинитися в Києві мамі ніде. Мер Черновецький півроку тому їй гуртожиток обіцяв. Завели, показали, навіть ключі від кімнати вручили. А наступного дня прийшла — общежитіє закрито.
5 
35413
Коментарі
4