Київський професор Дмитро Горбачов, 70 років, живе в двокімнатній квартирі старого дореволюційного будинку на Печерську. Він відчиняє двері в синіх спортивних штанах та зеленій футболці.
— Щойно з пробіжки повернувся, — каже Дмитро Омелянович. — Ось, почитайте поки що, — простягає грубелезну книгу в глянцевій обкладинці. — Тут про мене написано, але чомусь у формі некрологу.
На письмовому столі тьмяно виблискує комп"ютерний монітор. "Ал-льо, мо-мо!", — гоблінським голосом верещить за стіною мобільник. У дверях з"являється жінка в зеленому халаті з телефоном у руках:
— Може, ви знаєте, як ним користуватися? — запитує розгублено.
Сестра господаря Ірина Горбачова, 73 роки, зайшла в гості до брата. Вона — директорка музею "Духовні скарби України".
— Діма ще студентом займався культуризмом. Це тоді заборонялося, — розповідає жінка.
Дмитро Омелянович повертається з ванної. Пахне одеколоном.
— Я тоді запросто 110 кг вижимав, — каже він. — Ще донедавна гирями балувався. Але потягнув сухожилля. Дочка заборонила, вона лікар. Каже, що в мене ветхий хребет.
На підлозі стоїть картина "Іспанка".
— На експертизу мені принесли, — говорить Горбачов. — Це робота художника Олександра Головіна. До революції він був головним декоратором петербурзьких імператорських театрів.
У мистецтво я потрапив випадково, — розповідає господар. — 1959-го закінчив історико-філософський факультет Київського університету. За фахом роботи не знайшов. У Музеї українського мистецтва звільнилася вакансія екскурсовода. Я подав анкету. Мене у 22 роки взяли головним охоронителем музейної колекції. Це дуже висока посада — все одно, що заступник директора.
У вашій анкеті було щось особливе?
— Мій батько Омелян Григорович Горбачов був старим більшовиком і професійним революціонером. Його ім"ям названа вулиця на Нивках. 1911 року батько приймав у партію Кагановича. А у жовтні 1917-го разом із арсенальцями виступив проти Центральної Ради. За наказом Михайла Грушевського його заарештували. Робітники знеструмили приміщення Центральної Ради, і батька змушені були відпустити. У роки військового комунізму він був директором московського заводу "Серп і молот". За те, що в обхід діючих тоді законів домовився про поставки дров із комерсантами, на нього "настукали" Леніну. Викликали до Кремля. У кабінеті вождя було дуже холодно, а сам Ілліч сидів за столом у пальто. "Ми тут мерзнемо, — каже, — а ви за нашими спинами з буржуями домовляєтесь?!". Батько пообіцяв відправити у Кремль два вагони дров. Він шість разів із Леніним зустрічався.
Удови художників дарували мені роботи своїх чоловіків
1938 року його арештували, — продовжує Дмитро Омелянович. — За те, що разом із Петровським і Чубарем нібито готував змову проти Сталіна, Молотова й Калініна. А через рік і два місяці звільнили. Батько вірив у комуністичні ідеали, товаришував із Орджонікідзе. Але Сталіна ненавидів, називав "рябим карликом".
Дмитро Омелянович сідає за стіл. Розповідає, як йому потрапили до рук картини "художників-формалістів", які випадково не знищили:
— Порізані, зішкрябані, вони були накручені на вал. Я розкрутив їх і оторопів. То були роботи Пальмова, Богомазова. Одна з безіменних картин виявилася роботою Олександри Екстер, інша — Ель Лисицького. Нині на аукціоні "Сотбіс" роботи цих майстрів купують за мільйони доларів.
За контакти із зарубіжними мистецтвознавцями 1970-го Горбачова вигнали з роботи.
— Дружина Ліля дуже переживала, — згадує він. — Вона завідувала дитячою редакцією на УТ, створювала "На добраніч, діти". І "дідуся Панаса" — актора Петра Весклярова — на телебачення привела, і молоду Ніну Матвієнко. Ліля довго хворіла, пішла з життя в 50 років.
Дмитра Горбачова запрошували консультантом на аукціони "Крісті" і "Сотбіс" в Парижі та Мюнхені. Питаю, чі зібрав власну колекцію.
— Ліля моє скромне зібрання називала "колекцією вдів". Удови художників дарували мені роботи своїх чоловіків. Бізнесу на цьому я не робив. Лише одну картину — "Натюрморт" Олександра Богомазова — 2000-го обміняв на цю двокімнатну квартиру. Доти ми жили в маленькому помешканні разом із сім"єю доньки Ганни.
Згадує, як консультував учасників аукціону "Сотбіс".
— Мюнхенське подружжя Корецьких купило колекцію абстрактних картин. Приятелі відмовляли їх. Казали: "Тут нічого не намальовано, ніхто нікого не вбиває". А це були полотна Малевича, Татліна, — розповідає захоплено. — Так Корецькі стали мільйонерами. А потім виставили одне полотно Екстер на "Сотбіс". Французький мистецтвознавець Андре Наков засумнівався в його оригінальності. Вони звернулися до мене. Я підтвердив, що це — оригінал.
А підробки траплялися?
— Якось звернулися з лондонської компанії "МакДуґлас": "Нам привезли скульптуру Олександра Архипенка з колекції його рідного брата Івана, який до 1920-х жив у Мінську". Я знаю лише про одного його брата — Євгена, міністра Центральної Ради, — говорить професор. — Брат Іван виявився міфом. А скульптура, може, й справжня — я її не бачив.
1937, 13 жовтня — Дмитро Горбачов народився в м. Алапаєвськ Свердловської області Росії
1954 — закінчив київську с/ш N71; вступив до столичного університету на історико-філософський факультет
1959 — прийнятий на роботу до Музею українського образотворчого мистецтва
1966 — народилася донька Ганна
1970 — за ініціативи КДБ звільнений з роботи
1990 — померла дружина Лілія
Професор Київського театрального університету ім. Карпенка-Карого Організовує виставки українських авангардистів в Україні і за кордоном Консультант аукціонів "Крісті" й "Сотбіс"
2 
1
Коментарі
2