У четвер у клубі Кабінету Міністрів прощалися з Павлом Загребельним.
— Він був кращим українським письменником, яких не було після Франка, — каже голова Верховної Ради 52-річний Володимир Литвин. — Видавався мільйонними тиражами, орієнтувався у нашій і світовій літературі як ніхто. "Роксолану" — мій улюблений роман — цього року переклали 24-тою мовою світу, французькою.
Оберемок червоних троянд приносить президент Віктор Ющенко. "Тримайтеся", — каже родичам, які сидять біля труни. Секретар РНБО Раїса Богатирьова приходить із яскравим макіяжем — перламутровими тінями й червоною помадою.
Павло Загребельний помер о шостій ранку 3 лютого на 85-му році життя.
— Він вийшов до вбиральні, — розповідає близька подруга родини Віра Павловська. — Дружина почула, що впав. Підбігла — а він мертвий, на лиці згустки крові. "Швидка" приїхала моментально. Сказали, що розрив судин. Три дні міліція не давала довідки про смерть. Казали везти на розтин у центральний морг. А без довідки не можна отримати місця на кладовищі. Добре, що втрутилася Спілка письменників. Її голова Володимир Яворівський до патріарха Філарета їздив, щоби Павла Архиповича відспівали у Володимирському соборі.
Із часів Другої світової війни Загребельний хворів на туберкульоз.
Дід попрощався зі мною два роки тому
— Він же три роки сидів у концтаборах Західної Німеччини, — каже письменник Михайло Слабошпицький, 62 роки. — Останні вісім років сильно кашляв. Думав, що це алергічне, а виявилося — знову туберкульоз.
— Ця хвороба його доїла, — говорить онука покійного 21-річна Богдана Павличко. Вона працює у Фонді розвитку сучасного мистецтва "Ейдос". — Дід попрощався зі мною два роки тому. Потім йому стало краще, ми бачилися. Але всі розуміли, що йому лишилося мало.
Попрощатися з письменником до клубу Кабміну прийшли півтисячі людей, зокрема актор Богдан Ступка, акордеоніст Ян Табачник. 86-річного письменника Анатолія Дімарова виносять на руках колеги.
— Помер найгеніальніший український письменник, — крізь сльози каже Анатолій Андрійович.
— Загребельний не вмів нічого випрошувати у влади, всі свої гроші заробив сам. Через це його стосунки з колегами були напруженими, — говорить письменник Віталій Коротич, 72 роки, доки почесна варта виносить труну до чорного "крайслера". — 1986 року Борис Олійник вижив Загребельного з посади голови Спілки письменників. А скільки він на нього доносів написав! А Павличко! Його донька Соломія рік прожила із сином Загребельного Михайлом. А після їхнього розлучення Павличко судився із Загребельними за онуку Богдану. На суді казав, що нормального патріотичного виховання Богдана в такій родині не дістане, що син Павла Архиповича не може бути адекватним батьком.
Борис Олійник на похорон прийшов, але до труни не підходить. 79-річний Дмитро Павличко бере слово:
— Я хочу вклонитися йому і дякую, бо в найтяжчі часи мого життя він завжди подавав мені руку.
— Я заїжджав до них восени, просив написати передмову до збірника молодих авторів із Центру Курбаса, — говорить нардеп Лесь Танюк, 70 років. — Павло Архипович делікатно відмовив, бо вже погано бачив. Книжки йому читала дружина. Елла Михайлівна була його очима й архівом.
— На 80-річчя Павло ще міцно стояв на ногах, — згадує Михайло Слабошпицький. — Убрався в елегантний світлий костюм. Він завше був трошки сноб у вбранні, у суконні шістдесяті ходив як європеєць — у твідових костюмах без краватки. А коли йому було 82, Елла Михайлівна сказала не приїздити, бо він погано почувається.
Почесна варта стріляє з рушниць у повітря. Вісім робітників приготували лопати. Дружина покійного кидає у могилу три жменьки землі й відвертається. Не підводить очі, доки на могилу не ставлять табличку. Три жменьки землі кидає 46-річний письменник Олесь Ульяненко.
— Дід мене конкретно підкормлював, — каже, витираючи руки об джинси. — Коли я мав западло з грішми, їхав до них на дачу. Елла Михайлівна завжди кульок із хавкою і грішми тицьне. Дід підняв на ноги багатьох молодих письменників — Женьку Пашковського, Тараса Закусила, Серьожі Жадану передмови до книжок писав.
— Я познайомився з Павлом Архиповичем через його дружину Еллу Щербань, — каже генерал-лейтенант служби безпеки Анатолій Беляєв. — Дружив із її братом Євгеном. У них дуже інтелігентна родина, батько був близьким товаришем першого секретаря ЦК Компартії Володимира Щербицького. Загребельний боготворив дружину. В усіх його романах головні героїні схожі на неї — високі та довгоногі. Дуже любив Олександра Красовицького з видавництва "Фоліо", який друкував його. Казав: "Усі забули, а цей пам"ятає". До останнього дня писав.
— У повісті "Голубий апендицит" я скритикував радянську медицину. Секретар ЦК Компартії Маланчук заборонив друкувати всі мої твори, — розказує 71-річний Олег Чорногуз. — Мене обгавкали холуї зі спілки, а газета "Правда" написала викривальну статтю. І тільки Загребельний сказав: "Це цькування треба припинити. Бо виховаємо другого Солженіцина — він виїде за кордон і друкуватиметься там".
— Якось не прийняли до Спілки луганську поетесу Тетяну Дейнегіну. А вона в той день народила трійню, — згадує Михайло Слабошпицький. — Загребельний влітає на засідання: "Тетяна для народу зробила більше, ніж усі ми! Троє дітей! Голосуйте поіменно. І нехай рука всохне тому, хто проголосує проти".
Михайло Федотович називає покійного "чокнутим книжником".
— Питає мене: "Ти вже прочитав "Хозарський словник" Мілорада Павича? Кажу: "Нє". — "А як ти далі думаєш жить?". Знав усе, ми його називали "бродячою енциклопедією". За видання роману заробляв 10–15 тисяч карбованців — за ці гроші можна було купити дві "волги". А він витрачав їх на книжки, живопис, особливо картини Миколи Глущенка, та антикваріат.
Павло Архипович писав на друкарській машинці.
— Під час пленумів нотував на промокашках і серветках, — продовжує Слабошпицький. — А потім обкладався ними в кабінеті й писав. Останні вісім років працював над романом "Іконник" — про долю українських ікон від часів Київської Русі до нашого часу.
— Кабмін дав 3 тисячі гривень на труну, — розказує Віра Павловська. — Ми купили гріб за 14 тисяч гривень — у дешевому соромно ховати таку людину. Кабмін оплатив п"ять вінків по 500–700 гривень, від уряду та президента. А ще шість купувала родина. Спілка виділила тисячу гривень. Іще стільки ж дав Яворівський від себе.
Павло Загребельний написав 26 романів. Найвідоміші з них — "День для прийдешнього", "Диво", "Смерть у Києві", "Євпраксія", "Роксолана", "Я, Богдан". Лауреат Шевченківської премії та Державної премії СРСР. За його сценаріями зняли сім фільмів.
Родина ще не вирішила, кому належатиме авторське право на твори покійного.
Син Загребельного Михайло — кандидат економічних наук, останні десять років працював у Держкомфармі. Там познайомився із другою дружиною Таїсією. Спільних дітей у них немає. Жінка має сина Родіона від першого шлюбу.
Донька покійного Марина 30 років живе в Москві. Її чоловік — консул Росії у столиці Канади Оттаві. Мають трьох дітей — Настю, Павла та Ольгу.
2 
1
Коментарі