Директором вінницької школи №5 працює Віцентина Мотрич, 61 рік. Учні називають її Вітою Вікторівною.
— Мене так мама назвала, — розповідає. — Їй дуже подобалася вчителька молодших класів Віцентина Михайлівна, яка працювала у нашому селі Лозна Хмільницького району. Вона постійно ходила повз нашу хату на роботу. Завжди віталася з мамою. Як зараз її бачу: маленька, худенька, привітна.
Віцентина Вікторівна частково повторила долю своєї тезки — теж стала вчителькою молодших класів.
— Паспорт мені два рази виписували. Приходжу забирати, а він виписаний на Валентину. Кажу, це не мій, переписуйте. Коли випускалася з училища у додатку до диплома в імені замість літери "і" написали "а", вийшла Вацентина. Теж переписували. З тих пір в усіх установах прошу звернути увагу на ім'я, диктую по складах. Якщо хтось телефонує на роботу і просить Віцентину, а не Віту Вікторівну, точно знаю — це начальство.
Два роки тому Віцентина Мотрич отримала листи з Канади, Італії та Іспанії з поясненням значення її імені:
— В одній із газет вийшла стаття про мене. На питання кореспондентки про походження мого імені, я відповіла, що не знаю значення. За півроку на школу почали приходити листи. Писали українці з діаспори. Виявилося, моє ім'я близьке до італійського Вінченсо, Вінченцо, Віцентіно. Означає "перемога". В Італії такі імена дуже поширені.
Рідні називають її також Вітою. Так само записують у церкві.
— Один з моїх учнів — священник. Колись спеціально в нього запитала: як записуватися у церкві, коли подаєш записку "за здравіє" чи сорокоуст. Він сказав, що Віцентина — не християнське ім'я, тому пишуся Вітою. В молодості хотіла змінити ім'я на Мирославу. Подобалося тим, що має глибоке слов'янське коріння. Але не змогла. Сказали, що міняти ім'я гріх. Як мати назвала, так має і бути.
— Священник за щось образився на мого діда по татовій лінії і дав його дітям дуже дивні імена, — розповідає Тетяна Колядинська із Дніпропетровська.
— Коли народилася донька, нарік при хрещенні її Олімпіадою. А коли прийшли хрестити сина, назвав Олемподистом. Хресні батьки, доки дійшли додому, забули по дорозі те ім'я. А як згадали, то ніяк вимовити не могли. Тому мого тата до 14 років звали просто дитиною. Коли він в училище пішов, там учитель порадив йому назватися Олексієм. У 20 років тато познайомився з мамою. Запропонував одружитися. Коли в загсі її запитали, чи згодна вийти заміж за Олемподиста, вона злякалася. Сказала, що такого не знає і що має з Олексієм розписатися. Тато її заспокоїв. Сказав, що це його так по документах звати.
У родині Апостолів із Ніжина на Чернігівщині чоловіків називають іменами апостолів Ісуса Христа.
— Ім'я подобається, але в житті воно мені не допомагає, — говорить 36-річний Андрій Апостол. — В нашій родині багато чоловіків імена апостолів носили. Діда мого звали Павло, його брата Іван, був у роду Петро. Свого сина я Ярославом назвав.
"У школі не дражнили, бо не могли придумати як"
Полтавка 22-річна Глорія Карча має чотирьох сестер — Венеру, Сюзанну, Констанцію і Сандру.
— Мама вибрала нам такі імена, бо вони незвичні. Хотілося не так як в усіх. Хоча батьків звати Надія і Василь. Глорія — означає слава. Мене всі знають через ім'я. Іду по гуртожитку, хтось кличе: "Глорія, прівєт". Я привітаюся, але не знаю з ким. Дехто думає, що я сама ім'я придумала. У школі навіть не дражнили, бо не могли придумати як. "ВКонтакте" як реєструвалася, довелося дописувати до імені інше слово. Бо писало, що імені Глорія не існує.
Дістає із шухляди блокнот. Показує список імен. Серед них Ровена, Жаклін, Ребекка, Семюель, Маркус. Виписує з книжок, які читає. Каже, так назве своїх дітей.
60
Іванів Івановичів Полюховичів живуть у селі Серники Зарічненського району Рівненщини. Односельці розрізняють їх за вуличними прізвиськами — Ковпачок, Ябетка, Льотчик, Ризикант. Торік на виборах сільського голови балотувалися відразу 17 Полюховичів. Двоє з них були повними тезками — Іванами Івановичами, яких відрізняли лише за датою народження. Виборці просили внести у бюлетені прізвиська кандидатів Гринь і Кашовар.
1 
1
Коментарі