"Нашим завданням було й є зібрати якнайбільше споминів із повстанської та революційно-визвольної боротьби від безпосередніх учасників цієї боротьби та передати їх широким кругам українського громадянства, а насамперед – молоді, як виховний та інформаційний матеріял", – йдеться в редакційній статті журналу "Чорний ліс" за травень-червень 1948-го. Цей часопис видавали вояки Української повстанської армії.
За чотири роки до цього підпільники напали на державне видавництво в Делятині, нинішня Івано-Франківщина. Добуту техніку й папір сховали у криївці-складі. 1947-го перевезли в облаштований під друкарню бункер біля села Височанка – тепер Калуський район.
Більшість матеріалів журналу "Чорний ліс" – спогади вояків і біографічні нариси. Також публікують статті про національні свята, вірші, оповідання, документи. Усі номери мають стандартну кольорову обкладинку – її малювали вручну фарбами або олівцями. Решту сторінок набирали на друкарській машинці, розмножували через кальку. Часто виправляли помилки в надрукованих примірниках – ручкою або на машинці.
Окрім часопису, у криївці біля Височанки видавали листівки, плакати, брошури. А ще підпільні гроші – бофони, скорочено від бойовий фонд ОУН. Керував друкарнею Дмитро Черевко "Лис". Головним редактором був Михайло Дяченко – підписувався як Марко Боєслав. Ще був коректор на псевдо "Журба", технічні працівники й водночас охоронці – "Бук", "Кармелюк" і "Ліщина".
"Поширення літератури вимагає видумки, кмітливості, звинності. Літературу треба розкидати скрізь, розвішувати на придорожніх стовпах, в лісі, на руїнах фільварків, на колгоспних і фабрично-заводських будівлях, у внутрішніх частинах криниць, у вбиральнях, запихати в кишені червоноармійських шинель, класти під одіяла", – йдеться у вказівках ОУН щодо розповсюдження пропагандистських матеріалів.
Кур'єри переправляли журнал за кордон і на Наддніпрянську Україну. Останній, 11-й номер часопису "Чорний ліс" вийшов
у травні 1950 року.
1 
70
Коментарі