СТЕПАН ХМАРА ВІДСИДІВ 306 ДНІВ У КАРЦЕРІ
НАРОДИВСЯ ЗА ДВА РОКИ ДО ДРУГОЇ СВІТОВОЇ. Повстанці часто приходили до нашої хати. Вдавав, ніби сплю, а насправді слухав, про що говорять. Коли частини УПА переходили через село, двоє хлопців заночували в нас. Один каже: "Ми добре розуміємо, що загинемо, бо сили нерівні. Але так треба. На нашому прикладі виховуватимуться покоління".
У ТРЕТЬОМУ КЛАСІ ПІД ЧАС УРОКУ ВЧИТЕЛЬКА ГЛЯНУЛА У ВІКНО Й ЗАНІМІЛА. Ми, як горобці, кинулися до підвіконня. Там НКВДисти добивають трьох непритомних чоловіків. Видно, що вони ще живі. НКВДисти не пристрелили їх, а брали цеглу й розтрощували голови. Серед убитих були сільський секретар, який мав зв'язок із підпіллям, і батько моєї однокласниці.
ПОВСТАНЦІВ УТРИМУВАВ НАРОД. Тепер це назвали б волонтерством. У деяких хатах у селі збирали харчі. Тоді до них таємно приходили це забрати. Так робили й мої батьки.
БУВ БІЙ ПОБЛИЗУ СЕЛА. Повстанці відступили. А вбитих люди боялися забирати й хоронити, щоб не виявити свою причетність до підпільників. Крали трупи з доріг уночі. Згодом ворог перестав залишати тіла, вивозили в невідомому напрямку. Щоб не було могил – символів нашої боротьби.
БАТЬКІВ БРАТ ВАСИЛЬ БУВ ПОВСТАНЦЕМ. Утікав від облави, відстрілювався. У критичний момент, щоб не потрапити до рук НКВДистів, застрелився. Його труп прив'язали мотузкою до коня й проволокли селом. Поклали біля тополь. Ніхто не признавався, хто це. Вночі батьки забрали його.
У НАШІЙ ШКОЛІ ВИКЛАДАЛИ ВЧИТЕЛІ ЗІ СХОДУ УКРАЇНИ. Етнічна росіянка навчала географії. Вони були на утриманні селян – їх годували, давали житло. Шануйте вчителів, бо вони вчать ваших дітей, – так орієнтувало селян підпілля.
1958-ГО подав документи в медичний і сільськогосподарський інститути у Львові. Пройшов у обидва. Вибрав медицину. Через кілька тижнів мене вигнали. Дізналися, що поступив і в сільськогосподарський. Тоді так не можна було. Я кинувся в другий вуз. Там приймали з умовами, що перший семестр буду без стипендії і без гуртожитку. Для мене це було непосильно. Прикро, вступив у два вузи, а тут повернуся до батьків і скажу, що мене вигнали? Іду центром Львова. Зайшов у магазин. Узяв пляшку "Московської". Сів на лавочці біля оперного й без закуски випив усю. Чекаю, поки сп'янію. Але ніяких змін. Настільки було сильне нервове напруження, що алкоголь не брав. Що робити? Згадав, що набирають робітників на будівництво в Казахстан, на так звані "стройкі комунізму". Поїхав туди. Через рік знову вступив у медичний.
ВІЗИТ ДО СРСР ПРЕЗИДЕНТА США РІЧАРДА НІКСОНА у 1972 році спровокував написати статтю "Часткове співробітництво і спритна дипломатія". Дуже негативно оцінив західних лідерів за співробітництво з комуністичною системою. Ця політика продовжила існування СРСР на 10 років щонайменше.
ПРОКОТИЛИСЯ АРЕШТИ ДИСИДЕНТІВ 1972-ГО. Сів і В'ячеслав Чорновіл, перестав виходити "Український вісник" (заснований В'ячеславом Чорноволом суспільно-політичний журнал друкувався в українському видавництві Нью-Йорка "Смолоскип". – Країна). Я цікавився по знайомих, чи хтось перейняв естафету видання. Кажуть, ні. Я зібрав матеріали й підготував випуск "Генеральний погром". Вийшов спарений "Вісник" – сьомий-восьмий номер. За кордоном його переклали англійською та французькою.
У РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ журнал розповсюджували машинописом. Його читали на "Радіо Свобода" із січня по липень. Українці слухали й записували на касети. Дехто перенабирав на друкарських машинках.
ПИСАВ Я ПІД ПСЕВДО МАКСИМ САГАДАК.
ПЛІВКИ У США ПЕРЕДАЛИ НЕПРОЯВЛЕНІ. Щоб на випадок обшуку вони засвітилися – і весь матеріал пропав. Однак на митниці поставили нове устаткування для контролю. Тому дев'ятий номер видання засвітили рентгенапаратурою. Плівка прийшла в Нью-Йорк зіпсованою. Я отримав зашифрований лист: "На жаль, квіти зів'яли". Передав ще одну плівку, вже проявлену. Вона потрапила до КДБ.
ЗНАВ, ЩО РАНО ЧИ ПІЗНО ПІДУ В ТЮРМУ. Бо гра з таким монстром нерівна. Але треба було дати КДБ по зубах, щоб вони зрозуміли: зупинити цей рух неможливо.
АРХІВ ТРИМАВ У ЗНАЙОМИХ. Заарештували мене 30 вересня 1980-го. Зранку відвів Соломійку в садок. Лиш вийшов за браму закладу, як двоє кремезних чоловіків підхопили під руки. Посадили в авто, поїхали додому на обшук. Він тривав з 9-ї до 23-ї. Перегорнули кожну книжку. Нічого компрометуючого не знайшли. Однак усі матеріали на мене вже були готові. О другій ночі повезли до Львова в тюрму на Лонцького.
ІНКРИМІНУВАЛИ 62-ГУ СТАТТЮ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ СРСР – антирадянська пропаганда й агітація в письмовій і усній формі. Слідчий майор Іван Шнайдер відкрив сейф і показує "Український вісник", друкований на машинці з моїми правками. На графологічній експертизі довели, що почерк – мій. Плюс дістав товстий зошит – свідчення мого друга зі Львова, який передавав плівки з журналом в Америку. Аркуші здала одна з працівниць Музею Шептицького. Я давав їй читати. Рукопис прочитали вона, її мама, зять, сестра, коханець сестри. Усі вони й свідчили. Занесли зі страху. Могли ж просто спалити.
СЛІДСТВО ТРИВАЛО З БЕРЕЗНЯ ДО ГРУДНЯ. Насилля фізичного не було. Лише психологічні тортури. У мене дружина мала слабке здоров'я, діти маленькі. На цьому спекулювали. Слідчий говорить: "Ви маєте совість, ви думаєте про своїх неповнолітніх дітей? Не дай Бог, щось трапиться з дружиною". І тебе розпирає лють, як та сволоч видає себе за доброзичливця і хоче добра твоїй родині.
ДЕНЬ СУДУ. Майор Сінкевич стоїть у темно-синіх окулярах і перевіряє, хто заходить у зал. Нагнали своїх людей. Лише дружина була присутня. Брата не пропустили.
ДАЛИ СІМ РОКІВ СУВОРОГО РЕЖИМУ І П'ЯТЬ РОКІВ ЗАСЛАННЯ. Відбував на Уралі, в установі 389/35 – до 1984 року і в 389/36 – до 1987-го. На заводах виточував металеві деталі. Потім шив робочий одяг зі штучної смердючої тканини.
ЗА СІМ РОКІВ ВІДБУВ 306 ДІБ КАРЦЕРУ. Туди садили за порушення режиму, не більш як на 15 діб за один раз. Порушенням могло бути будь-що. Завдання – зламати людину. На їхній єзуїтській мові це називалося "стал на путь исправления либо не стал на путь исправления". Якщо "исправлялся" – давали легшу роботу, дозволяли побачення з родичами. Міг передачу отримати, на 5 рублів у місяць отоваритися – купити чаю одну пачку, халву, цигарки, цукерки. Я за сім років отримав одну посилку – вагою 5 кілограмів. І мав одне побачення.
КАРЦЕР – це камера з дошкою, що відкидалася на ніч для сну. У ній мало бути 18 градусів, однак завжди було значно холодніше. Сидиш там у легкій робі. Їсти давали через день. Сьогодні: зранку – хліб і чай, в обід – ложку каші й гарячу юшку. В ній плавало кілька крупинок і зірочка жиру. Завтра – лише хліб і вода.
ПРИ ТАКІЙ ТЕМПЕРАТУРІ не задрімаєш більш ніж на кілька хвилин. Це 15 діб без сну. Як люди виживали – пояснити важко.
ЗІ МНОЮ ДЕЯКИЙ ЧАС СИДІВ ОЛЕСЬ БЕРДНИК. Він став "на путь исправления" і його достроково звільнили. Я з ним не прийшов попрощатися. Сказав іншим в'язням: через пару тижнів отримаєте чергові "Вісті з України" з його статтею. Це була газета КДБ на закордон. І справді, згодом вийшла друком його ода радянській владі.
ІВАН ДЗЮБА ПОСИДІВ ПІВРОКУ І ВИЙШОВ. Написав книжку "Грани кристалла", де заперечив і розвінчав свою попередню працю "Інтернаціоналізм чи русифікація". Бо визнати вину було мало, щоб тебе випустили. Треба було ще щось зробити для КДБ. Усім це пропонували.
ПОЗБАВЛЯЛИ ЛИСТУВАННЯ. Пишеш додому нейтральний лист. Але вони оформляють, що є "условности в тексте". І він не проходить. Півроку не отримуєш звісток із дому, знаючи, що дружина хворіє.
КАЗАВ В'ЯЗНЯМ З ІНШИХ РЕСПУБЛІК: наше завдання – відтіснити Росію від теплих морів. Україна – від Чорного, балтійські народи – від Балтійського. І загнати під льодовики, в мерзлоту – там її місце. Рано чи пізно так і буде.
УЛІТКУ 1986 РОКУ в Рейк'явіку відбулася зустріч генсека ЦК КПРС Михайла Горбачова з президентом США Рональдом Рейганом щодо питань скорочення ядерних озброєнь. Рейгану ми зобов'язані життям. Він назвав Радянський Союз "Імперією зла". І поєднав роззброєння із правами людини, ліквідацією таборів для політв'язнів. На цій зустрічі Рейган запитав: "Пане Горбачов, що ви думаєте робити зі своїми політв'язнями?" Горбачов розгубився. Сказав, що у нас "нет политзаключенных". Рейган вийшов з-за столу переговорів до журналістів: ми змусимо Радянський Союз звільнити політв'язнів. СРСР був у критичному становищі. У грудні почали розформовувати табори.
НАМ ЗАПРОПОНУВАЛИ писати на адресу "президиума Верховного Совета СССР", щоб там проявили акт гуманності й помилували. Хто написав, тих випустили наприкінці 1986 року. Хто не погоджувався, тих перевели в пересильну тюрму в Пермі. Там була зустріч із прокурором. Він просив: це лише формальність, на основі цього документа вас можуть звільнити. Я відмовився. На пересилці посидів два тижні, повернули на зону. 14 лютого оголосили про звільнення. Зранку відвезли до Пермі на вокзал. Допомогли придбати квиток. Отримав зароблені за сім років 200 рублів.
УЛІТКУ 1989 РОКУ керував багатомісячною безперервною акцією за легалізацію Української греко-католицької церкви в Москві. Вахтовим методом українці їздили на Старий Арбат брати участь у ній. Мали плакати, відповідали на запитання перехожих, давали інтерв'ю іноземним ЗМІ, читали лекції. Грошима на дорогу скидалися знайомі. Тоді московський "городской совет" постановив на час сесії народних депутатів СРСР дозволити мирні акції без попередньої реєстрації. Наша тривала з травня до жовтня 1989-го. Я побував у посольствах США і всіх країн Європи. Їде Горбачов до Франції. За день до цього на ім'я президента Франсуа Міттерана приходить наше звернення – з проханням підняти питання про визнання легального статусу УГКЦ. Міттеран запитує Горбачова: чому притісняєте людей за релігійними мотивами, католики в центрі Москви протестують. Так його зустрічали в усіх демократичних державах. Восени 1989-го дозволили реєструвати греко-католицькі громади.
У ДЕПУТАТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УРСР 1990 РОКУ балотувався від Залізничного округу Львова. Висували кандидатів у трудових колективах і на зборах виборців. На концерні "Електрон" була конференція, де я змагався з його генеральним директором Віктором Рибинком. Люди проголосували за мене. В окрузі головним конкурентом був начальник Львівської залізниці Георгій Кірпа. Я переміг, і це був ляпас системі.
ДЕМОКРАТІВ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ тоді було менше третини. Перед сесією зібрали по два депутати від області на збори. Дали пакети документів, які треба буде проголосувати на сесії. Зокрема, проект нового Союзного договору. Я заявив: наше завдання зовсім інше – відновлення самостійної незалежної держави Україна. Був шок, мертва тиша. У залі сиділа комуністична номенклатура.
ОТРИМУВАВ МІШКИ ЛИСТІВ. Виступав на десятках зібрань у різних областях. За літо й осінь 1990-го об'їздив Донбас, Дніпропетровщину, Запоріжжя. 3 вересня у моєму рідному Червонограді знесли пам'ятник Леніну. Вперше в СРСР.
У ЛИСТОПАДІ 1990 РОКУ проти мене влаштувати провокацію в підземному переході на Хрещатику. Після цього заарештували в приміщенні Верховної Ради. Відправили в Лук'янівку. Арешт із перервами тривав дев'ять місяців. Бо випускали без права виїжджати з Києва. Я на це не звертав уваги – мене знову садили. У Донецькому аеропорту затримали біля трапу літака. Я крикнув, що Хмару арештовують. Люди в центрі міста почали збиратися на мітинг. Донецьк тоді був активний. Тому мене повезли в Суми. Сім днів пробув там. Але багатотисячний колектив заводу імені Фрунзе організував страйк. Повернули в Лук'янівку. Там досидів до ГКЧП (вживається переважно у російській абревіатурі – Государственный комитет по чрезвычайному положению. Це була спроба державного перевороту в СРСР у серпні 1991 року, коли самопроголошений ГКЧП намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. – Країна). І мене просто вигнали з тюрми.
4 
35413
Коментарі