ІВАН МЕТЕЛИЦЯ ОСВІДЧИВСЯ В ДОНЕЦЬКОМУ АЕРОПОРТУ

Я ЗНАВ, ЩО ВОЮВАТИМУ Й ЧЕКАВ НА ПОВІСТКУ. Про війну з Росією здогадувався ще кілька років тому. Під час Майдану стало зрозуміло – її не уникнути.

12 БЕРЕЗНЯ ПІДПИСАВ КОНТРАКТ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ В РЕЗЕРВІ. Півроку переконував командування відправити мене на фронт. 18 серпня зарахували до складу 79-ї окремої аеромобільної бригади. За 10 днів був у зоні АТО.

Є ЗНАЙОМІ РОСІЯНИ, ЯКИХ МОЖУ НАЗВАТИ БРАТАМИ Й СЕСТРАМИ. Вони проти політики Путіна, розуміють, що ця війна – неправильна. У нашій бригаді є чоловік із позивним Прапор. Має паспорт громадянина Російської Федерації. Воює за цю землю, бо не хоче, щоб Україна стала такою, як Росія.

ВОЮЮТЬ ХЛОПЦІ З УСІЄЇ УКРАЇНИ – Львова, Одеси, Холодного Яру на Черкащині, Криму, Макіївки, Горлівки. Наш медик – з Артемівська. Він працював лікарем у Німеччині. Спочатку був на Майдані, а тепер воює. Кримчанин сім'ю перевіз до Іспанії, а сам пішов на фронт.

МИ БЕРЕМО ПОЛОНЕНОГО З ДОКУМЕНТАМИ ВІЙСЬКОВО­СЛУЖБОВЦЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ РФ. Отже, це на 100 процентів не громадянська війна.

ПІДРОЗДІЛИ ЗБРОЙНИХ СИЛ РОСІЇ НЕ ВСТУПАЮТЬ З НАМИ У ВІДКРИТИЙ БІЙ. Здебільшого керують операціями. Відсотків 10 – місцеві. Решта – добровольці з Росії, які відстоюють "рускій мір", і кадрові військові. Мені не цікаво, скільки їм платять за це.

ДОНЕЦЬКИЙ АЕРОПОРТ – це найвища точка області. Якщо його здати, доведеться вийти з Пісків, Тоненького та інших населених пунктів. Аеропорт став для України символом відваги вояків, які його захищають.

НАЙМОЛОДШОМУ БІЙЦЕВІ В АЕРОПОРТУ БУЛО 19 РОКІВ. Найстаршому з позивним Дід – 48. Якщо супротивник називає нас кіборгами, це означає, що боїться. Ми кажемо на них підар*и.

КОМАНДИР БАТАЛЬЙОНУ ЗАПИТАВ: ХТО ХОЧЕ ЇХАТИ В ­АЕРОПОРТ? Охочих виявилося більше, ніж місць.

КОЛИ МІСЯЦЬ ЧИ ДВА НЕ ВИКОНУЄШ ВІЙСЬКОВИХ ЗАВ­ДАНЬ, то дах потроху з'їжджає, починаються горілка і все інше.

ЗАХОДИЛИ В АЕРОПОРТ, КОЛИ НАШ БТР ПОСЕРЕД ЗЛІТНОЇ СМУГИ ПІДБИЛИ З РПГ (ручний протитанковий гранатомет. – "Країна"). Заховатися було нікуди. До вежі – 700 метрів. Нас почали обстрілювати. Ми тримали оборону. Я не був командиром екіпажу, але взяв командування на себе. За півгодини прийшла допомога – БТР і танк, що прикривав наш виїзд.

ПЕРШОГО ДНЯ НАС ОБСТРІЛЯЛИ З ГАРМАТ "РАПІРА", ЩО ПРОБИВАЛИ ВИШКУ. Було страшно, але ніхто не панікував. Ми знали, куди їхали і для чого. Наш медик розповів, що від "Рапіри" загинули двоє українських бійців. Один із них – 18-річний Сєвєр із "Правого сектора". Кімната, де це сталося, була залита кров'ю.

НЕ БУЛО ТАКОГО: О 22.00 – ВІДБІЙ, О 6.00 – ПІДЙОМ. Лягали, коли темніло, прокидалися до того, як світало. Проблем зі зв'язком немає. У мене навіть інтернет працював.

ЗАВДЯКИ ЛЮДЯМ, волонтерам мали всього вдосталь. Єдине, чого бракувало, – палива для генератора та набоїв до кулемета.

КОЛИ ВДАРИЛИ МОРОЗИ, вночі температура опускалася до 12 градусів. Розігрівали замерзлу воду. Я холод нормально переношу. А деякі хлопці дуже мерзли. На всю вишку мали чотири-п'ять зимових спальних мішків. Дошкуляє не так холод, як вітри і протяги. Але ніхто не хворів.

ЩОЙНО ПРИЇХАЛИ В АЕРОПОРТ І ПОКИДАЛИ СВОЇ РЕЧІ, в мене почало віднімати ногу – защемило сідничний нерв. Міг лежати або сидіти. Стоячи витримував не більше 5 секунд. Наш док дав ліки. За чотири дні все минуло.

Я – УЛЬТРАС "ДИНАМО", наш док – фанат донецького "Шахтаря". Та футбольна ворожнеча зникла ще під час Майдану. В особливо важкі моменти казав йому, що завжди ненавидів Донбас. А тепер обожнюю, бо воюю за нього.

НА ЦЮ ВІЙНУ Я ВЖЕ ВИТРАТИВ МАШИНУ. Купив коліматорний приціл, зимові чоботи, термобілизну, хороший ремінь і багато чого іншого.

В АЕРОПОРТУ СПАВ ПІД ЗВУКИ ПОСТРІЛІВ ТА РОЗРИВІВ МІНОМЕТІВ. Рідко щось снилося. З того, що запам'яталося, – виїзд за "Динамо" й наречена. Вдома незвично засинати, коли навколо тиша.

МОЛОДШІ ЛЮДИ НА ДОНБАСІ МАЮТЬ ПРОУКРАЇНСЬКІ ПОГЛЯДИ. Старші 40 років дотримуються переважно проросійських. У Краматорську спілкувався з волонтеркою. Вона сказала: хлопці, якщо ви звідси підете, нас просто вб'ють. Усі, хто підтримував ДНР, поховалися по домах і чекають, коли знову прийдуть "рускіє".

НАЙВАЖЧЕ БУЛО БАЧИТИ СЛЬОЗИ БАТЬКІВ, коли їхав на війну.

У ДИСПЕТЧЕРСЬКІЙ ВИШЦІ АЕРОПОРТУ ОСВІДЧИВСЯ ДІВ­ЧИНІ. Ми товаришували три роки, але не зустрічалися. Коли приїхав до Києва на ротацію, вперше поцілував її.

СТРОКОВУ СЛУЖБУ ПРОХОДИВ У 2007–2008 РОКАХ. Тоді більшість казали: дурак, не зміг відмазатися від армії. Зараз ставлення до військових змінилося.

ВИСТУПАВ У ШКОЛІ ПЕРЕД УЧНЯМИ ЧЕТВЕРТОГО КЛАСУ. Хлопці питали, яка в нас зброя, скільки важить танк. Дівчатка цікавилися, що ми їмо й де спимо. На прощання діти почали обнімати. Хлопці в аеропорту розповідали: часом сидиш під обстрілом і думаєш: що я тут роблю? Потім дивишся на дитячі малюнки й розумієш – я тут заради майбутнього дітей.

БОЙОВІ ЗАВДАННЯ ВИКОНУЮ НА ІНСТИНКТАХ. Мені все легко дається. Найпотрібніша річ на війні – це мізки. Система в нашій армії не виховує воїнів. Готує солдатів, які мають виконувати накази й не ставити запитань. Це неправильно. Перша зброя воїна – це його голова.

МІЖ БІЙЦЯМИ МАЙЖЕ НЕ БУВАЄ КОНФЛІКТІВ. Із керівництвом трапляються розбіжності щодо розподілення гуманітарної допомоги. Один офіцер її продавав.

ВІЙНА МОЖЕ ТРИВАТИ ЩЕ РОКІВ П'ЯТЬ. Якщо завершиться раніше, будемо раді.

МОЇ ПРЕДКИ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ГОЛОДОМОРУ ТА РОЗКУРКУЛЕННЯ. Я цього не пробачу.

Я РІС У ЧАС, КОЛИ РАДЯНСЬКА ІДЕОЛОГІЯ ЩЕ НЕ ВІДІЙШЛА, а українська ще не прийшла. Мені говорили, що українська – це мова селян, а нормальні люди мають спілкуватися російською. У школі на уроках української мови розмовляв з учителем російською, хоча виконував усі завдання. Зараз, якщо бачу дві однакові книжки українською та російською – візьму першу.

НА ВІЙНІ БРАКУВАЛО ДОБРОГО ШМАТКА ПРОСМАЖЕНОГО М'ЯСА. Але при потребі можу навіть травами харчуватися. Пристосовуєшся до всього. У вишці аеропорту смажив картоплю без олії.

В АЕРОПОРТУ БУЛИ МОМЕНТИ, коли говорили про науку й історію. Але в підсумку всі розмови зводилися до жінок та їжі.

×