П'ять інтимних історій поетеси Лесі Мудрак
1. Перший поцілунок стався при моїй мамі. Вона була вчителька. До неї часто в гості навідувалися випускники. Мені було 15 років, їм – по 20. Якось прийшов футболіст Дмитро. Випили шампанського. "Тетяно Михайлівно, ваша донька так погарнішала. Можна, я її поцілую?" – каже до мами. А вона – пуританка, протилежність мені, витріщила на нього очі: "Ти що? Вона ще не цілована". – "Та вже ж пора!" – "Я не дозволяю!" Той не розгубився: "Ви хочете, щоб вона в кущах потім цілувалася? Краще один раз при вас". Мама встала і каже: "Ну, добре. Тільки при мені". Дмитро підійшов до мене й напористо смачно поцілував у губи. Думала, знепритомнію. Захотілося з ним зустрічатися. І мамі сподобалося. Казала: "Дімочка, приходь до нас іще". Яскравого розвитку наших стосунків не було.
2. Років вісім тому запросили мене з виступом у Волинський університет у Луцьку, на геологічний факультет. Заходжу в актовий зал – там чоловік 200, і всі хлопці. Молоді, голодні. Вийти почитати еротичну поезію – вперше стало страшно. Викликаю одного на сцену: я читатиму вірші, а ви імітуйте, як я вам подобаюся. Той хлопець настільки ввійшов у роль, що почав з мене знімати пасок. Кажу: я пожартувала, давайте тихенько згорнемо емоції. Усі сиділи розчервонілі й розпашілі, а мені вже бракувало дихання. У такій розпеченій залі не мало сенсу читати далі. Але це була найвдячніша моя аудиторія.
3. На Львівському форумі видавців у вересні щороку відбувається ніч еротичної поезії. Торік зібрався повний театр Леся Курбаса, ніде яблуку впасти. Підходить дівчина: "Пані Лесю, ми довго думали, чим би вас здивувати". І протягує величезний клунок – розміром із мене. Розгортаю за кулісами, а там – сіно. Свіже, пахуче. У мене в кількох віршах є: то "Кохай мене у сіні", то "Стань сонцем, що вигоцує на сіні". Ми з поетами вирішили розкидали те сіно по сцені. По завершенні вечора думаю: треба якось прибрати. Вийшла на сцену і кажу слухачам: "Ніч еротичної поезії робить для вас величезний подарунок. Кожен із собою візьміть жменьку сіна на пам'ять про цю ніч". Розхапували його хто куди міг: хто в торбу, хто – в кишеню.
4. Мої чоловіки завжди були старші за мене мінімум на 20 років. Однолітки здавалися не придатними для життя у побуті. Найяскравіше кохання було зі скульптором з діаспори, Василем. Був старший за мене на 22 роки. Жив у Чикаго. Познайомилися в Києві на його виставці. Роботи мав дуже відверті, чуттєві – оголена натура: у граніті, в мармурі, у глині. Після виставки я, студентка, підходжу до нього: "Ваші роботи колосально перегукуються з моїми віршами". Він мене запросив на фуршет. Говорили політики й академіки, він їх уриває і каже: "Зараз слово має поетеса, якої я не знаю. Вона відчула мене, а я – її. Хоча ще не чув її віршів. От прочитайте щось своє". Я починаю читати. Скульптор підхоплює мене на руки і кружляє по залу. Потім каже: "Знайомтеся всі. Це – моя майбутня дружина". Я не могла зрозуміти, чи він жартує. Казав: "Я в Чикаго, ти – в Україні. Я на 20 років старший. Але чому не можу одружитися з дівчиною, в яку закохався з першого погляду?" Я засоромилася й відмовила. Але наш бурхливий роман тривав два роки. У турецькому Ізмірі в палаці тамтешнього мільярдера є Василева скульптура, повністю виліплена з мене.
Він загинув у автокатастрофі в Америці вісім років тому.
5. Свого чоловіка, професора Київського університету Юрія Коваліва, знала зі студентських років. Але надзвичайно боялася. На першому курсі аспірантури запросили до Володимира-Волинського виступити на Днях Лесі Українки. Там також мав бути Юрій Ковалів. Мені сказали, що їхатиме машиною, і порадили напроситися до нього. Юрій Іванович відмовив. Мусила добиратися своїм ходом. Я читала свої вірші, а він був модератором вечора. Можливо, тоді ми вперше подивилися одне на одного іншими очима. Він назвав мене різнобічною особистістю, а мою лірику – драматичною.
Потроху зрозуміла, що люблю цього чоловіка: хочеться обійняти, поцілувати, пригорнути. Зрозуміла, що насправді він добрий і м'який. І так за якихось два-три місяці ми вирішили, що доповнюємо одне одного і що нам потрібно побратися. Можете уявити реакцію в університеті? Він же мій викладач і старший на 35 років.
Досі називаю чоловіка на "ви", а він мене, після одруження, – на "ти". Нам так зручно.
1 
70
Коментарі