Відчув сильний біль по хребті аж до черепа. Зомлів

 

Валерій Новіков 3252 рази стрибнув із парашутом

Чому люди стрибають із парашутом заради кількох хвилин у повітрі? Тому що переживають відчуття, яких не буває на землі.

20-річним курсантом військового училища чергував на КП. Приходить інструктор зі Львівського обласного парашутного клубу ДТСААФ (Добровільне товариство сприяння армії, авіації флоту. – Країна), щоб агітувати курсантів на польоти. Мали підготувати за рік чотири тисячі новачків. Питає, чи можна пройти до замполіта. Кажу, що обід. Він зачекав, розказав про клуб. А тут начальник повертається. Почав кричати, що не братиме на себе відповідальності й що ніхто з курсантів стрибати не буде. Чоловік пішов. А я в найближчі вихідні помчав у той клуб, пройшов підготовку і невдовзі стрибнув.

Настав час розподілятися по військових частинах. Я хотів у війська, що дислокувалися в Німеччині, – там добре платили. Але замполіт викреслив мене зі списку: "Ще туди зібрався зі своїм парашутизмом". Я лишився у 24-й дивізії на Львівщині і на зло начальнику продовжив стрибати.

На авіадром приходили подивитися на стрибки. Якось знайомий привів дівчину. Я якраз стрибав. Познайомився з нею. Кажу: "Чого стоїш? Готуйся і стрибай". Вона невдовзі так і зробила. Я ще тричі з нею зустрівся, а через два місяці, в день її 18-річчя, одружилися. Валентина досі каже: "Ти тоді навіть ні разу не сказав, що любиш". А я не мав часу на зустрічання, бо весь забирала служба – мав один вихідний на тиждень. Тому одразу женився.

Захоплюють стрибки на воду, а також нічні. На чемпіонатах сідав у Дніпро. Треба опуститися якнайближче до плоту, але не на нього. Судді засікають, коли ногами торкнувся води і за скільки секунд – рукою до плоту. Потрібно розстібнути на льоту підвісну систему. І лише як торкаєшся води – відчіплятись. Якщо раніше над водою виходиш із парашута – нуль балів.

Перед стрибком проганяєш у голові все, що робитимеш "якщо раптом". Страх є завжди. Хто каже, що не боїться – обманює.

1967 року у Львові на стадіоні "Дружба", тепер "Україна", мав відбутися матч між молодіжною збірною СРСР і Словаччини. У мене виникла ідея стрибнути на футбольне поле між таймами. За день до матчу подалися на стадіон сказати його керівництву про намір. "Які стрибки, людям на голову сядете! Не пустимо!" Пішли в обком партії, який тоді вирішував усе. Кажу, дозвольте у неділю перед матчем потренуємося. Коли опускалися на стадіон, то шість "Волг" на полі стояло. Все партійне керівництво області приїхало подивитися. Нам дозволили. Коли завершився перший тайм, оголосили – зараз спустяться парашутисти. Глядачі в буфет не пішли, лишилися на місцях. Після посадки ми зібрали парашути й сіли в перших рядах другий тайм дивитися.

До 1000-го стрибка бракувало 10 разів. Їдемо на аеродром у Хмельницьку область. Друзі кажуть, що дотягти треба сьогодні. Як, за день? І я пішов у кожен підйом літака. Хлопці проскочили до Хмельницького, купили подарунок – годинник. Це було 26 липня 1965-го. Ідемо святкувати у столову тракторної бригади. А біля входу – плакат. Ленін із зіркою на грудях вказує рукою: "Верной дорогой идете, товарищи".

1978-го здійснив 3250-й стрибок і на 37 років зробив перерву. 1965-го у Куйбишеві на чемпіонаті Збройних сил СРСР травмувався. Тоді вперше круг для приземлення засипали не піском, а керамзитом. Він ніби легкий, розступається під ногами. Але на посадку на круг стелять навхрест великі цупкі полотнища. На той хрест і має сісти парашутист. Коли я приземлився, відчув сильний біль по хребті аж до черепа. Зомлів. Виявилося, при ударі між керамзитом і герметичною тканиною утворилася повітряна подушка. Вдарило як об цемент.

Продовжував стрибати, але щоразу більше відчував біль у спині. Дійшло до того, що не міг нагнутися зав'язати шнурки на взутті. 1979-го ліг на операцію. Лікар сказав більше 2 кілограмів не підіймати.

Стрибки снилися. І було відчуття образи: людей готуєш до польоту, а сам не можеш. Торік у квітні приїхали хлопці з клубу. Дарують сертифікат за 2 тисячі гривень на стрибок у тандемі. Це коли до парашутиста підвісною системою прикріплюється інша людина. Ви хочете, щоб майстер спорту тягарем висів? Ні, якщо вже стрибати, то самому під куполом. Почав думати про це. Пішов у двір, стрибав із метрової висоти на землю. Ніби нічого не болить. І стрибнув у 78 років.

Руки, ноги все самі роблять, усе пам'ятають. Майстерність не проп'єш, як кажуть. Хоч я не вживаю.

Одна моя учениця у 53 роки вперше стрибнула. Чоловікові не сказала. Потім повторила у 55. Але чоловік тепер її вже чекав із квітами на місці посадки.

Один військовий колись ногу зламав під час стрибка. Якось недавно іду Львовом, а він мене обнімає, дякує. Питаю, за що. Каже, завдяки травмі інвалідність отримав. Має пільги і прибавки до пенсії. Бо травми, отримані в армії, прирівнюються до травм під час військових дій.

Колись стрибки були безкоштовні. Тепер – 650 гривень. Не кожен може собі дозволити.

Екстрим додає впевненості в собі.

×