Кубинські сигари добре курити з ромом, а домініканські – з коньяком
Найбільша помилка всіх, хто вперше бере сигару, – затягуватися димом, як при курінні цигарки. В одній сигарі вдесятеро більше нікотину, ніж у сигареті. Якщо зробити затяжку і дим потрапить у легені – можливе нікотинове сп'яніння. А якщо людина ще й нетвереза – сп'яніє так, що впаде. Тому в компанії, де всі випили, не варто пропонувати сигари новачкам.
Дві сигари з коробки пахнуть по-різному. Річ у тім, що для однієї сигари використовують декілька тютюнових листків. Оскільки однакового листя не буває, то й однакових сигар не знайдеш. Окрім того, важливо, з якого рівня тютюнового стебла знятий листок. Верхні, що ближчі до сонця, мають найвищий вміст нікотину й маслянистість. Але це стосується передусім сигар ручного скручування. Машинні, однієї марки й формату, – більш-менш однакові.
Найчастіше в сигарах відчувається запах шоколаду, чорносливу, шкіри, інколи – й "сідла" від коня. Такі міцніші, "тваринні" аромати – у сигар із кубинського й нікарагуанського тютюну. Це пов'язано з особливостями ґрунту, підбором сортів. Найприємніший присмак для мене – шоколадно-кремовий. Відчувається насиченість, а легка солодкуватість пом'якшує різкість тютюну. Найгірший присмак, що доводилося відчувати, – розсолу.
У товстої сигари – багатий смаковий букет. Вона скручена із трьох-шести листків тютюну різних сортів, навіть із різних країн і континентів. Окрім того, товста сигара не так швидко нагрівається під час куріння, тому її дим прохолодний.
Сигари ручної роботи становлять не більш як 10 відсотків ринку. А коштують десь удесятеро дорожче. Фабричну сигару можна купити за 10 гривень, ручного скручування – за 100. Домініканська Республіка експортує 300 мільйонів сигар ручної роботи на рік, Куба – вдвічі менше. Кубинський тютюн – міцніший, домініканський – м'якший.
Скручувач сигар – торседор – почесна професія на Кубі. Є спеціалісти, яким понад 80 років. Отримують мізерні гроші – до 30 доларів на місяць. Щоб добре навчитися крутити сигару з тютюнового листя, треба не менш як три роки. На Кубі половина працівників – жінки. Їм дозволили це робити після революції 1959-го. Скрутити сигару треба так щільно і без клею, щоб під час куріння листя не розкручувалося. Клеєм змащують лише верх сигари, який беруть до рота.
На кубинських тютюнових фабриках є люди з добре поставленим голосом, які читають книжки скручувачам сигар, аби ті не нудьгували. Один сорт сигар назвали "Ромео і Джульєтта". Їх робили під час читання Шекспіра. Мають доволі м'який смак.
У наборі курця має бути домашній і дорожній г'юмідор – міні-холодильник для правильного зберігання та зволоження сигар. Домашній може бути завбільшки як шафка, оббитий зсередини кедром. Дорожній – як портмоне, на три-чотири сигари. Портсигар або тубус підійде для нетривалого зберігання.
Сигари ручного скручування запечатані з одного кінця. Перед курінням його обрізають гільйотиною або сигарними ножицями.
Розпалювати сигари слід або газовою запальничкою, або спеціальними сірниками. Вони набагато довші за звичайні. Тримаючи на відстані близько сантиметра від полум'я, сигару треба повільно обертати, щоб рівномірно почала тліти по діаметру. Гасити не слід. Залиште в попільничці – вона повільно і благородно загасне.
Найправильніше курити сигару зі спиртним. Що міцніша, то міцніший має бути алкоголь. Кубинські добрі з ромом, теж кубинським. Міцні, темні сигари – з односолодовим віскі. Домініканські – з коньяком. Тосканські добре підуть під італійську ґраппу.
Перша затяжка має бути повільна. Сигару треба перекручувати, аби рівномірно горіла. Щоб не погасла й не надто нагрілася – потягувати раз на хвилину, дим не втягувати, а смакувати його аромат і повільно випускати. Сигару викурюють на дві третини або до паперового банту, яким перев'язана. Одну можна курити від 40 хвилин до кількох годин. Залишати недопалок не слід. Він смердітиме попелом і продуктами горіння. А ще у його залишках буде багато смоли й гірчитиме.
За етикетом, слід запропонувати сигари гостям, а потім самому закурити.
Тосканська сигара – єдина, яку гільйотиною можна розділити на дві й вони не розкрутяться. Легенда її створення така: торговці з Тоскани закупили велику партію тютюну, але його намочила злива. Пріле листя не викинули – висушили і скрутили новий сорт сигар з легким ароматом прілості та копченого чорносливу.
Кулебра – товста сигара, скручена в кіску із трьох тонших. Працівникам тютюнової фабрики дозволяли брати одну додому. Чоловіки сплітали три в одну і проносили повз охорону.
Сигари можна зберігати не довше як 15–20 років. Потім втрачають аромат. Найдорожчі продали 2001 року на аукціоні. Коробка, 20 штук, кубинських Davidoff 80th Aniversario, 1986-го, випущена на честь 80-річчя сигарного метра Зіно Давидофф, пішла з молотка за 26 400 доларів. Їх не роблять із 1991-го.
У своїй професії бачу місію – відучувати курців від цигарок, у яких багато домішок та смол, і привчати до сигар. Від них немає залежності, бо нікотин не потрапляє в організм. Тому сигарою можна насолоджуватися. Курець цигарок націлений на результат – отримати нікотин. А любитель сигари цінує процес куріння.
2 
1
Коментарі