"Син запитує – чому я одягаюся, як  європейська жінка". Що змінилося в Єгипті за півтора року після революції

30 червня новообраний президент Єгипту, представник ісламістського руху "Брати-мусульмани" Мухаммед Мурсі склав присягу перед суддями Конституційного суду. Цю дату вважають формальним закінченням єгипетської революції, що почалася 25 січня 2011-го. З лютого минулого року країну контролює Вища військова рада. Генерали не поспішають віддавати владу президенту, обраному під гаслом "Вирішення (проблем. – "Країна") – це іслам".

Тим часом понад 40 відсотків населення країни заробляють менш як 2 долари на день. Найскладніша ситуація в бідняцьких районах 20-мільйонного Каїра, столиці Єгипту. Люди, які працюють у туристичній галузі, бояться, що нова влада відлякає іноземців вимогами дотримуватися ісламських норм

Хана МАНУШ, 58 років, вчителька, Каїр:

– Хоч революція і закінчилася півтора року тому, до людей не прийшли спокій і впевненість. Син щотижня ходить на збори "­Братів-мусульман". Спочатку вони обговорювали сценарій розвитку подій, якщо військові відмовляться передавати владу. Зараз продумують, як допомогти країні вийти з економічної кризи. Ця організація дуже мобільна й енергійна. Якщо треба буде, вони за лічені дні знову піднімуть революцію. Трохи лякають зміни у сині. Він учився у Франції, об'їздив усю Європу. Але зараз запитує – чому я одягаюся, як європейська жінка. Тисне на наречену. Єгипет сильно ісламізується.

Фатма ЕБРАГІМ, 34 роки, екскурсовод, Ґіза:

– За рік змінила три місця роботи. ­Попередні дві фірми на межі банкрутства. Люди бояться приїжджати, ­екскурсоводи ­б'ються мало не за кожного туриста. Каїр і Ґіза без грошей приїжджих не зможуть вижити. Мені запропонували роботу в одному з готелів на березі Червоного моря. ­Попрацювала там два тижні, а тоді ­господар почав намагатися ввести свої порядки для туристів. То не дозволяв пити алкоголь, то жінок просив не засмагати голими. Я за 10 років роботи такого не бачила. Казала йому: ніхто не їхатиме сюди, щоб пожити за ісламськими законами. Хто хоче, щоб йому за його ж гроші розказували, як треба поводитися? Тепер прагну влаштуватися в Ель-Гуну. Там відпочивають переважно англійці, норвежці та шведи. Місця бронюють за кілька місяців. На час революції господар найняв воєнізовану охорону, щоб його туристам нічого не загрожувало.

Зараз багато повідомлень про зростання рівня злочинності. То туристку зґвалтують, то когось поб'ють, то пограбують. Але не можу сказати, що це стало масовим явищем. Якщо десь таке трапляється, поліція розбирається. Адже всі зацікавлені, щоб у нас було безпечно.

Абдул МЕНШАВІ, 25 років, водій, Порт-Саїд:

– Увечері не виходжу сам на вулицю. ­Дітей і дружину відпускаю тільки у супроводі ­когось із чоловіків. У нашому районі повна анархія. А після амністії будинок колючим дротом треба оточити. У сусідів украли всю техніку з дому, навіть холодильник із продуктами винесли. У мене з мікроавтобуса злодії витягали дорогу магнітолу, вантажили собі у фургон ящики з віскі, ще двоє били мене поряд, а поліція стояла і не втручалася. У моєї мами на базарі хлопець вихопив гаманець. Його догнав торговець, у якого вона постійно купує баранину. Якщо до революції поліція хоча б для вигляду підтримувала порядок, то зараз, якщо бачать щось підозріле, намагаються одразу зникнути. Люди у боргу не лишаються. У сусідової доньки вкрали на ­вулиці телефон і зламали ніс. Це бачив ­місцевий патрульний, але не втрутився. За кілька днів його знайшли забитого. Однак люди не шкодують, що скинули Мубарака. Спочатку він робив правильні речі, а потім весь Єгипет почав працювати на одну родину. Такого не стерпить жоден ­народ.

Саїд Мостафа, 27 років, системний адмі­ністратор, Александрія:

– В університеті почалися перебої з тим, що ми завжди отримували за дотаціями. Кілька ферм не хочуть здавати овочі за заниженими цінами, й у нашій їдальні другий місяць немає свіжих салатів. У мене державна автівка, бо я лагоджу комп'ютери в місцевому фінансовому управлінні. Останні два місяці не можу нормально отримати пальне. Спочатку заправляють начальників, різних заступників, швидкі допомоги. Нам залишається по кілька літрів.

З нового навчального року збільшують стипендії і кількість місць для тих, хто поглиблено вивчають іслам. У коридорах усе частіше бачу традиційно одягнених дівчат. ­Порівняно з минулим роком їх удвічі більше.

Марія ПАТРАС, 41 рік, брокер, Каїр:

– Після президентських виборів вирішили з чоловіком переїхати до Італії. Намагаємося зайвий раз не афішувати, що ми – християни. Чоловік одягається на місцевий манер. Його начальник – із партії салафітів (ортодоксальних мусульман. – "Країна"). Алекс скаржиться, що він до нього ставиться, як до свині. Чекаю, доки продам два будинки на курортах, і ми матимемо достатньо грошей, щоб покинути Єгипет.

Рім ЕЛЬБХАН, 38 років, маклер, Суец:

– За рік так і не змогли нормально налагодити роботу всіх підприємств. Погано те, що єдиним способом добиватися ­своїх прав більшість вважають страйк. То водії, то механіки, то лікарі не виходять на роботу. Ми щомісяця маємо кілька тисяч доларів штрафів за порушення термінів.

Не знаю, що новий уряд і президент робитимуть із безробіттям. Європа і США обіцяли підтримати нашу економіку, натомість інвестори забираються звідси. Sony ­навіть все обладнання до Еміратів перевезли. Я б теж боявся вкладати гроші в такому нестабільному регіоні. А ми нічого не робимо, щоб заспокоїти їх.

Еман ЮСУФ, 47 років, будівельник, Хургада:

– У нас весь час намагалися підтримувати спокій, щоб не налякати туристів. Люди ­стали дружніші, більше спілкуються. Ми пере­жили важкий час, коли майже не було іноземців. Сталося багато банкрутств, але зараз усе поволі повертається на свої місця.

Лякає тільки те, що, як і до революції, військові мають необмежену владу. Хоч ­зараз є і уряд, і президент, ніхто не може заборонити їм заарештовувати чи стріляти по людях. Президент намагався створити комісії, що розглянули б справи тих, кого засудили військові суди. Але поки що відпустили дуже мало затриманих. Я розумію, що так ­військові підтримують лад у країні. Але все одно страшно.

×