АЛЛА ЛАГОДА ЇЗДИЛА НА ГАСТРОЛІ З МАЙЄЮ ПЛІСЕЦЬКОЮ
ВІЙНА ЗАСТАЛА НАС У КИЄВІ. Перше бомбардування пам'ятаю досі. Мені було 4 роки. Було тихо і раптом – сильний вибух. Почала голосно плакати, а мама притулила до грудей і стала заспокоювати. Одразу після того прийшли німці і виселили нас із будинку. Виїхати ми не змогли, бо совєти евакуювали тільки своїх. У Бабиному Яру мама вирила яму і якось існували. Туди юрбами зганяли євреїв із дітьми. Розстрілювали, а потім – палили. Запах горілого людського тіла досі не можу забути.
ЗА КІЛЬКА МІСЯЦІВ БАБУСЯ ПОМЕРЛА ВІД ІНСУЛЬТУ. Мама знайшла труну. Поклали туди бабусю і вдвох почали тягти на кладовище. Німці перестріли на бульварі Шевченка. Дали коняку і воза. Бабусю відвезли на Байкове. Там і похоронили.
ЗАЛИШИЛИ КИЇВ. МАЙЖЕ РІК ХОДИЛИ З МАМОЮ ПО СЕЛАХ. Із землі намагалися вирити картоплину чи морквину. Добрі люди часто пускали ночувати у хлів. Чимало разів спала, обійнявшись із козою.
ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ В КИЇВ ЖИЛИ БІЛЯ ПЛОЩІ ПЕРЕМОГИ. Поряд була хореографічна школа. Тільки молодші класи мали окремі приміщення. У старших уроки проходили у коридорі. Потім переселили в якусь тюрму, згодом – на завод "Ленінська кузня". За рік до закінчення навчання виділили приміщення на Пушкінській. Учні самі тягли по бульвару Шевченка парти й шафи.
ЗНАЙОМІ КАНАДЦІ КАЗАЛИ: "У війну було дуже важко. Не бачили ні м'яса, ні риби. Лише курей їли". А ми їли тільки хліб.
ЗАРАЗ БІЛЯ ДІВЧАТ КРУТЯТЬСЯ "ПАПІКИ", А ТОДІ БУЛИ ЧЛЕНИ ЦК. Вони запрошували балерин – покататися, сходити у ресторан. Мені теж не раз пропонували. Усім відмовляла, бо була вихована у жорстких правилах. В училищі була першою ученицею, однак в Оперному театрі шість років стояла в останньому ряду. Хоч танцювати могла все. У виставах була Деревом, Злиднями, Крокодилом, Вогнем.
1961 РОКУ МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ВИРІШИЛО ПОСТАВИТИ В НАЦОПЕРІ БАЛЕТ "ЛАУРЕНСІЯ". Режисером запросили Вахтанга Чабукіані з Грузії. Він мав приїхати, але не зміг. Запросив артистів у Тбілісі. У поданому списку мого імені не було. Тоді мій педагог сказала: "Ти так все життя і простоїш в останньому ряду. Їдь без дозволу. Звільнять, так і буде. Ти нічого не втрачаєш. Кудись влаштуєшся". Як прилетіли, поїхали в театр. Чабукіані поставив усіх у ряд. По черзі підходив до кожного і питав, що вміє. Я сказала: нічого. Не могла ж відповісти, що у театрі грала Дерево. Наступного дня він влаштував перегляд. Кожного просив щось показати. Я тулилася позаду. Він попросив вийти вперед і щось станцювати. Побачив, що я добре тренована і все вмію. Сказав, танцюватиму прем'єру.
В ОПЕРНОМУ ТЕАТРІ ЦЕ ВИКЛИКАЛО СКАНДАЛ. ДІВЧАТА ЗАЗДРИЛИ, АЛЕ ПЛІТОК НЕ РОЗПУСКАЛИ. Всі знали, що Чабукіані – нетрадиційної орієнтації, і має друга у Тбілісі. Ніхто не міг докоряти, що здобула цю роль, бо він мною зацікавився як чоловік. Якось на репетиції директор театру Віктор Гонтар, який був зятем Микити Хрущова, тицьнув на мене пальцем і голосно сказав: "Що це там за гівно?" Я підійшла до нього: "Гівно не я, а ви. Мене вибрав на цю роль сам Чабукіані. Вас би він ніколи не обрав". Прем'єру таки станцювала. З директором після того не спілкувалися. За кілька років до свого звільнення він почав хворіти – мав проблеми з венами. Якось їхала на гастролі в Німеччину. Гонтар попросив купити панчоху, яка тримає вени. Після повернення кинула її йому на стіл і сказала: "Грошей не треба". Коли він ішов з посади, вибачився: "Я винен перед вами. Багато в чому був неправий". Відповіла: "Бог суддя. Він знає, що ви забрали в мене найкращі шість років життя".
1963-ГО ЧАБУКІАНІ ЗАПРОСИВ У ГРУЗИНСЬКИЙ ТЕАТР ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ ІМЕНІ ПАЛІАШВІЛІ. СКАЗАВ: "У КИЄВІ ПРОПАДЕШ". Рік жила у Тбілісі. Чабукіані танцював зі мною і багато чого навчив. Але я дуже сумувала за Україною і Києвом. Останні місяці постійно співала українських пісень і по кілька разів на день дзвонила мамі. Вирішила повертатися. Чабукіані сильно образився. Кілька років зі мною не розмовляв.
НА КАРТІ НЕМАЄ КРАЇНИ, В ЯКІЙ БИ НЕ ПОБУВАЛА З ГАСТРОЛЯМИ. ВИСТУПАЛИ У СИРІЇ З "ШОПЕНІАНОЮ". Виходимо на сцену, а в залі сидить один чоловік, весь у білому. Почали питати концертмейстера, де глядачі. Вона відповіла: "Шейх викупив усі квитки. Хоче дивитися балет сам". Після вистави він довго аплодував. Потім показав рукою на мене та ще двох балерин і сказав: "Я їх купую". Концертмейстер годину пояснювала йому, що це – артисти, і вони не продаються.
НА ПОЧАТКУ 1970-Х ВИСТУПАЛИ У ВЕНЕЦІЇ. На одному з каналів облаштували відкриту сцену. Перед виставою італійці попередили: "Побризкайтеся спреєм, тут повно комарів". Ми не послухали. Через такт доводилося вбивати по комару. Вони там, як собаки. Після вистави кілька днів усі ходили пухлі.
ПІСЛЯ НАРОДЖЕННЯ СИНА ВСЬОГО ДВА МІСЯЦІ БУЛА В ДЕКРЕТІ. Почала відновлювати форму. Коли Андрієві виповнилося півроку, уже танцювала на сцені. Якось бабуся пішла з ним на прогулянку. Андрія хтось спитав, де його мама. Він відповів: "У мене немає мами. Вона – балерина".
ЧАСТО ЇЗДИЛА ДО РОДИЧІВ У СЕЛО КВІТНЕВЕ ПІД СКВИРОЮ НА КИЇВЩИНІ. Йдемо вулицею, а тітки сидять на призьбі й кажуть мамі: "Ой, Феню, так то ж не жінка, не дівка. Ні цицьок, ні сраки. Треба їй більше їсти". Мама відповіла, що я танцюю в балеті й поправлятися мені не можна. Жінки відказали: "Та ми розуміємо, що баляріна. Але треба, щоб і вони були на жінок схожі. А то ні се ні те".
ЗІ СЦЕНИ ПІШЛА 1981 РОКУ. ПЕРЕД ТИМ ВСТУПИЛА ДО МОСКОВСЬКОГО ІНСТИТУТУ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА. Вчилася за індивідуальним планом, приїздила лише на сесії. Якось вирішила замовити собі костюм у майстерні Большого театру. Там сиділи артисти високого класу. Всі були у віці й виглядали страшно: зморшки, кісточки і вени на ногах, обвислі руки. Тоді подумала: "Час не пощадив і висококласних майстрів. Треба залишати сцену". За кілька місяців пішла за власним бажанням.
НА ПОЧАТКУ 1980-Х ВЕЗЛА ТРУПУ НА ГАСТРОЛІ У ШВЕЦІЮ. Сказали, що разом із нами виступатиме Майя Плісецька. Всі мене жаліли: "Співчуваємо тобі. Майя Михайлівна – складна людина". Мене попередили: "З юності в неї проблеми зі сном і рейс на літак може проспати". Я під час зустрічі спитала Майю Михайлівну: "У "Шереметьєво приїдете вчасно?". Вона відповіла: "Аллочка, я не вхожу в конфликт с "Аэрофлотом".
У п'ятницю ввечері до мене заходить концертмейстер: "Майя Михайлівна просила переказати, що не полетить. Їй дали не той гонорар, що обіцяли. Завтра розбиратиметься".
Полетіли без неї. В аеропорту імпресаріо з букетом квітів – прийшов зустрічати Плісецьку. Коли зрозумів, що її немає, опустив букет і до мене навіть не привітався. Аташе спитав, що сталося. Роз'яснила ситуацію. Він сказав: "Зараз буде прес-конференція. Мели, що хочеш". Журналістів у залі повно. Під кінець хтось запитує: "А мадам прилетить?" Відказала: "Завтра. Чого їй за день до виступу було прилітати?" Аташе поплескав мене по плечі: "Сідай. П'ять". Всю ніч не спала – думала, як викрутитися.
Вранці телефонує концертмейстер: "Летить твоя зірка". Після виступу повертаємося в готель. Перекладач Ніна читає рецензії журналістів: "Балерина Майя Плисецька, 1925-го року народження…" Я схопилася за голову, ту Ніну готова була вбити. Ввечері Плісецька кличе до себе в номер. Думаю, буде харакірі. Заходжу, а вона лежить оголена. Поруч стоїть її масажистка і якийсь чоловік. Плісецька повертається обличчям до мене і каже: "Аллочка, представляете, этот господин не поверил, что я 25-го года рождения".
8 
35413
Коментарі