Не було жодного дня, щоб мене не обізвали "бандерівцем" чи "хохлом"

У харківському метро Ігоря Порохняча за синьо-жовту стрічку побили

– Це той Ленін, за якого Кернес (мер Харкова. – "Країна") обіцяв відірвати руки і ноги, як хтось зачепить, – показує на 20-метровий пам"ятник Леніну в центрі міста журналіст 39-річний Володимир Чистилін. Він один з організаторів місцевого майдану. – А цей п"ятизірковий готель до Євро-2012 за рік побудував Ярославський (мільярдер, колишній власник футбольного клубу "Металіст". – "Країна"). Тут навіть Платіні (президент УЄФА. – "Країна") жив. А тепер він порожній стоїть, бо Ярославський із Кернесом посварився. Ультрас "Металіста" вийшли на підтримку Майдану. Ходять чутки, що Ярославський їх фінансує. Тепер цих хлопців у СБУ на допити викликають.

Бере під руку і пропонує поговорити в кафе "Веселий пекар". Навпроти – 5-поверхова будівля міськадміністрації. Біля центрального входу курять четверо міліціонерів. Ще двоє ходять тротуаром і весело про щось розмовляють.

– Минулого тижня з"явилась інформація, що із Західної України приїдуть 50 автобусів з мітингарями, – перебігаємо дорогу. Пішохідного переходу немає, однак машини нас пропускають. – Кернес злякався і поставив перед адміністрацією "беркутівців". Автобуси не приїхали. А самі ми захоплювати їх не збираємося, бо реально оцінюємо свої сили. У будні на майдан приходять 100–200 людей, у вихідні – кілька тисяч. Міську раду захопити могли б, але втримати не вдасться. Людей мало, бо у Харкові жодного опозиційного каналу не показують. Навіть із кабельних мереж вирізають. Усе контролюють Гепа і Допа (Кернес і Михайло Добкін, голова облдержадміністрації. – "Країна") – бюджетників, міліцію, вузи, суди, бізнес. Кернес за 5 хвилин може отримати будь-яке судове рішення. Коли проводили перший форум майданів, не могли знайти приміщення. Куди не поткнемося – всі відмовляють. Готові вже були орендувати зал у готелі Ярославського, де чашка кави коштує 45 гривень. Щоб там нічого не запідозрили, назвалися Свідками Єгови. Але вони все одно дізналися – і відмовили. Ярославський посварився з Кернесом, але боїться його. Зайвих проблем не хоче.

У кафе Володимир скидає куртку і кидає на сусідній стілець. Закидає ногу на ногу, руки кладе на стіл. Нічого не замовляє.

– Колись індус Магатма Ганді казав: "Спочатку вас не помічають, потім із вас сміються, а згодом із вами починають боротися. У результаті ви перемагаєте". Зараз ми – на третьому етапі. Спочатку нас не помічали. Добкін говорив: "Там не более 160 людей стоит. Если убрать всех проплаченных, останутся пять-семь". Називав нас "отщепенцами". А коли на один із маршів зібралися кілька тисяч людей, почали заводити кримінальні справи й підпалювати автомобілі. На сьогодні є 11 справ, спалені 10 машин.

Насправді Кернес не є обраним мером. Усі знають, що вибори виграв "бютівець" Аваков. За протоколами обігнав Кернеса на 4 відсотки, але були великі фальсифікації. Кернес і Добкін – це бандити, пов"язані з московським мафіозним кланом. Кернес має кримінальне минуле, а Добкін – барига. Обидва їздять на день народження до Кадирова (промосковський керівник Чечні. – "Країна"). Але Кернес – добрий менеджер, працює по 16 годин. Багато людей за нього голосують, бо навів у місті порядок – як Сталін. Жоден його наказ ніхто не може проігнорувати. Якщо вночі випав сніг і до ранку його не почистять, він начальника жеку помножить на нуль. Якщо треба буде всіх покласти, так і зробить. Змінити владу в Харкові вдасться лише після зміни центральної влади в країні, коли Кернес і Добкін утечуть.

– "Український фронт" вони створили з благословення Москви?

– Усі розуміють, що Партія регіонів починає ламатися і майбутнього в неї немає. Добкін і Кернес мають добрі стосунки з Медведчуком – через колиш­нього депутата Ігоря Шурму. Медведчук не котирується, його рейтинг низький. Вони підставляють свої плечі й показують, що готові очолити проросійський рух замість нього.
Дзвонить чорна Nokia. Володимир вибачається і відповідає. Переходить на російську, говорить не більше 20 с.

– У житті балакаю російською, – пояснює. – Української в Харкові ви ніде не почуєте. Це все – наслідки русифікації. Моя мама як приїхала у Харків у 17 років, була україномовна. Її зразу ж усі затюкали. То вона мені навіть не дозволила вивчати українську в школі. Сказала: "Сейчас этот язык никому не нужен". За синьо-жовту стрічку можуть побити в транспорті.
Мітинги майдану проходять біля пам"ятника Тарасові Шевченку. ­Тривають із 18.00 до 20.00.

– Я всегда на центральную площадь прихожу первым, – 59-річний Володимир Олійник на гранітних сходах перед пам"ятником награє на трубі гімн. Він високий, широкоплечий, волосся сиве. – Людей собирается немного. Остальные боятся, ведь у нас власть бандитская.

Настроює трубу. Час від часу пробує грати.

– Здесь очень много продажных людей. Вот у меня сосед на улице начал прохожим рассказывать правду об этой банде. Кто-то донес, и на следующий день его возле подъезда чуть до смерти не забили. Он теперь в инвалидной коляске ездит и даже с соседями разговаривать боится. В одном доме со мной живет судья, который с Кернесом дружит. Так они придумали мошенническую схему и отбирают у людей бизнес и жилье. У меня и бизнес отняли, и трехкомнатную квартиру в центре города хотели забрать. Сделали второй пакет документов и без моего ведома четыре раза ее продали. Последний покупатель через суд хотел выставить меня. Я пошел к адвокату, а он мне говорит: "Ничего не поделаешь, поезд ушел. Надо было раньше обращаться". Трое отказались за дело браться. Но потом нашел такого, который зуб имеет на нынешних чиновников. Он помог мне квартиру вернуть. Кернес этого так не оставил – уволил меня из оркестра и выгнал из музыкального училища, где я преподавал.

Ставить трубу на підвищення біля пам"ятника. Витягає з кишені хустинку і втирає сльозу з лівого ока.

– Пошел в самодеятельный оркестр, но и там меня брать отказались. Сказали: начальство не велит. Даже бесплатно играть не дают. Теперь только на Майдане могу это делать.
О 18.00 на площі збираються близько сотні людей. У першому ряду 29-річна Олена Шляхта притримує на грудях "кенгурушку" з донькою Євгенією. Свій перший день народження 2 лютого ­дівчинка святкувала на майдані. Активісти купили їй іграшкового ведмедя.

– Перший раз тут була наприкінці листопада, – Олена підстрибує на місці, щоб зігрітися. Вона невисока, струнка. – Побачила, що тут збираються близькі за духом люди, і почала приходити щодня. Можу дозволити це собі, бо в декреті. Донечку беру з собою. Лише коли сильні морози, лишала на чоловіка.
Насуває малій рожеву шапку на очі. Губами пробує, чи теплий у неї ніс.

– За ці два місяці Женя до гімну звикла. Співаю, коли починає плакати чи вередувати. Почує – і зразу заспокоюється. Коли вдягаю її, теж доводиться співати гімн, – бо капризує.
Олена працює у міській раді. Пошепки каже, що афішувати цього не хоче.

– Сподіваюся, до 2016 року щось зміниться. А якщо ні – доведеться писати заяву на звільнення.

Теперішні події зовсім не схожі на революцію 2004 року. Тоді вчилася в Університеті імені Каразіна. У день першого мітингу після четвертої пари центральний вхід закрили, щоб не видно було, як студенти сотнями йдуть на майдан. А тепер стоять люди пенсійного віку.

На мітингу виступають усі охочі. За 40 хв Олійник під"єднує до колонки мобільний, вмикає популярні на весіллях українські мелодії. Дехто починає пританцьовувати і підстрибувати на місці.

Метрів за 10 стоять 13 міліціонерів. Із протилежного боку – 15 спортсменів із групи "Оборона Харкова", яка захищає харків"ян від тітушок. Її створив тренер з айкідо 34-річний Олександр Давидов. Ніхто з них до мітингарів не наближається.

–?Мне вчера знакомая рассказала, что часть титушек сформировали из интернатовских ребят, – говорить жінка років 70 у шубі під леопарда зі штучного хутра. – Из-под Харькова привезли. Когда они нам здесь аппаратуру крушили – видела, что многим до 18 еще далеко.
44-річний Юрій ходить із картонною коробкою майданом.

– Бросают все купюры, которые есть в обороте, – розказує. Вдягнений у червону куртку. – Одна бабушка достала из кармана 6 гривен. Держит их в руках и говорит: "Лишь бы домой осталось за что доехать". Я ей: "Ни в коем случае последние деньги не надо отдавать". Бабушка взяла меня за руку и отвечает: "Ты – молодой, еще ничего не понимаешь". Мужчина один кавказской наружности как-то бросил целую пачку денег. Вечером наша комиссия насчитала 2450 гривен.
Підходить сивий чоловік, засовує в скриньку 20 грн.

– У меня сын в Киев на митинг поехал. Я был против, даже денег на дорогу не дал. А теперь совесть мучает – каждый день приношу на наш майдан небольшую сумму.
–?Ваш сын правильно сделал. Сразу после выборов нужно будет провести люстрацию. Сейчас у власти находятся бывшие коммунисты, их родственники и потомки. Я долго работал специалистом по найму. Видел всякое. Постоянно просят наперед заплатить налоги. Если чей-то бизнес мешает – уничтожают. У одного человека отобрали, самого чуть не убили. Так он к родственникам в Канаду сбежал. Другие все бросили и теперь кто таксистом, кто водителем работают.

– Здравствуйте, а я – Ира, – до Юрія підходить психолог 44-річна Ірина Столярова, блакитноока білявка. – Так и не смогла к вам дозвониться.
–?Очень приятно, – Юрій тисне їй руку. – Ирочка с первого дня делала на майдане чай. А через месяц ее машину сожгли. Из собранных средств выделяем 2 тысячи долларов. Машина намного дороже стоит. Ирочке еще один депутат из Харьковской областной рады помог. Свое имя он пока не хочет афишировать.
Із нагрудної кишені витягує пачку по 100 доларів. Простягає Ірині. Вона ховає в маленьку сумку через плече.

– Вы посчитайте, чтобы я не ошибся.

– Нет, спасибо. Я уже дома считать буду.

– Так, может, вы к микрофону подойдете? Мы же должны рассказать людям, куда их деньги тратим.

– Давайте уже завтра. Мне с такой суммой и так страшно домой возвращаться.

– Вчера покрасила ногти синим и желтым лаком. А сегодня на паре наш Иван Степанович меня чуть не съел. Все завалить хотел, но я на все сто было готова. Он минут 15 мне вопросы задавал, а потом "пятерку" таки поставил. А в конце пары на ухо сказал: "Новый маникюр вам не идет", – розповідає подрузі студентка 21-річна Маргарита.
Знімає білі шкіряні рукавички і демонструє манікюр.

– Я на вашем месте так не рисковал бы, – говорить 29-річний Ігор Порохняч.

Увесь його портфель у наліпках "Слава Україні", "Вимога №1 – відставка Януковича". До петельки чорної куртки прив"язана синьо-жовта стрічка, спереду на шапці-вушанці – значок із гербом. – Пацану еще можно, а девочке так ходить по улицам Харькова страшно.
Ігоря побили в метро 16 січня. Увечері повертався додому з майдану.

– Вийшов на станції "Академіка Барабашова". На платформі якийсь хлопець обізвав мене "бандерівцем", повалив на підлогу і почав бити ногами. Добре, що це помітили інші люди, які їхали з майдану. Вони покликали міліціонерів. Той хлопець сказав, що я напав перший, але в мене були свідки. Подав на нього до суду, бо зламав мені ребро. Стрічки і наліпки принципово продовжую носити. Не було жодного дня, щоб мене не обізвали "бандерівцем" чи "хохлом".

– Останнім часом виходити на вулицю боюся. У Харкові всі у страху живуть, – каже видавець 59-річний Ярослав Здоровий.

У ніч на 31 січня до друкарні в центрі міста в пров. Кравцова, 11 невідомі кинули дві пляшки з коктейлем Молотова. На вікні з боку вулиці цвяхами прибитий український прапор. Він – єдиний, який за два дні бачили в Харкові. Друкарня у напівпідвалі. 11 років тому Здоровий вивіз звідси п"ять КамАЗів землі, а тоді довго робив ремонт. Вікно, яке розбили нападники, до половини чорне від кіптяви. Замість скла – шматки цупкого картону. Всередині під стінами стоять столи з ксероксом, принтером, ламінатором і різографом.

Ярослав Анатолійович – високий і худий, сивий, на лобі дрібні зморшки. Запрошує до свого заставленого книжками кабінету. Там є видання Левка Лук"яненка, Юрія Горліса-Горського.

– На початку грудня прийшли хлопці, студенти на вигляд, і попросили надрукувати листівки для майдану. Погодився, бо я – прихильник євроінтеграції. За два дні віддав замовлення. 30 січня біля друкарні почали крутитися підозрілі чоловіки – спортивної зовнішності, зі специфічним жаргоном. Питали: "А чем вы здесь занимаетесь? А как работаете?" Інтуїтивно відчув, що на ніч треба залишитися у друкарні. Спочатку сидів за комп"ютером, а після першої задрімав. Рівно о третій годині розбудив хлопок. Глянув, а вікно все у вогні. Зірвав зі стіни вогнегасник і загасив. Коли вискочив на вулицю, побачив дві тіні – хтось побіг униз по Клочківській.

Ярослав Здоровий виходить на двір без верхнього одягу. Ховає руки в кишені чорних штанів зі стрілками.

– Біля друкарні – дві камери. Але міліціонери кажуть, на жодній не збереглися записи. Цього тижня з СБУ надіслали офіційного листа із проханням передати реєстр усіх замовлень за рік. А я працюю на єдиному податку і такого реєстру не веду – маю право. Чеки видаю лише на вимогу. Тепер доведеться всіх клієнтів згадувати.

×