П'ЯТЬ МІСЦЬ, ЩО ЗДИВУВАЛИ ПИСЬМЕННИЦЮ МАРИНУ ГРИМИЧ
1. РАЙОН ЄВБАЗ. У КИЄВІ НАША РОДИНА МАЛА КВАРТИРУ БІЛЯ ПЛОЩІ ПЕРЕМОГИ, НА ВУЛИЦІ ГЛІБОВА. Старі дворики переходили один у другий.
До 1961-го на площі Перемоги був євбаз, або єврейський базар. Тоді ще не було цирку й універмагу "Україна". Базар знесли, але крамнички залишилися. Там були і секонд-хенд, і барахолка, і контрабанда. У нашому районі жили переважно євреї – комерсанти, фарцовщики, кравці. Вони жартували: якщо тобі передзвонили о першій ночі, сказали, що в іншому кінці міста можна заробити 10 карбованців, і якщо ти туди не поїхав – значить, ти не єврей.
Ми жили скромно, але мама викладала в університеті, їй хотілося красиво одягатися. Приходимо до кравця-єврея. Він хвалить дорогущу матерію на пальто: "Галочка, ну вы посмотрите на этот материал, посмотрите, какая здесь будет подкладка, а какой у меня стежок! Да вы будете такая одна в Киеве. А стоит всего лишь 50 рублей". Врешті мама замовляла це пальто. Вона була доцентом і отримувала 210 карбованців на місяць.
На Дмитрівській жив один старий єврей, який регулярно за тиждень до зарплати позичав 5 карбованців – щоб думали "какой он бедный". Пізніше з'ясувалося, що був мільйонером. Коханка проговорилася.
2. КРИМ. НА ПОЧАТКУ 2000-Х ПРАЦЮВАЛА ЗАВІДУВАЧЕМ КАФЕДРИ ЕТНОЛОГІЇ В УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА. Їздила зі студентами в навчально-наукові експедиції в Крим. Раз подалися навмання в Сакський район. Ідемо по селу Червоному, зустрічаємо татарина. Порадив завітати до його тітки Муніре. Доки йшла по спеці полем, у мене розболілася голова. Біля одних воріт зустрічаємо жінку: "А я вас чекаю, – каже. – Мені сон приснився, що лечу в літаку і знаю, що сьогодні буде важлива зустріч". Я попросила зняти головний біль. Вона поклала руку мені на голову і стала читати молитву. Я відчула, начебто вкололи анестезію – біль припинився. Наступного року відпочивала в Криму. Думаю, поїду до Муніре в гості. Її не попередила. Напередодні бачу сон: наче вона з дитячим візочком тікає від мене, а я не можу наздогнати. Коли дісталася в село, племінник Муніре каже: "Вона сьогодні поїхала в Сімферополь. У неї донька народила".
3. КАНАДА. У КАНАДЦІВ – КУЛЬТ ЧЕСНОСТІ, ВНУТРІШНЯ ОГИДА ДО КОРУПЦІЇ. Чоловік депутатки роздрукував на її робочому принтері та офісному папері листівки – у пресі був великий скандал.
Наші іммігранти розповідали, як на перших порах збирали гриби – йшли з лісу з повними кошиками. Їх всі пасли здивованими поглядами. Українці знайшли спосіб маскувати зірвані гриби. В Канаді часто в диких парках вигулюють собак і прибирають за ними лайно в пакетики. Тому йдучи по гриби українці беруть із собою собаку. В пакетик замість лайна збирають гриби і притрушують травичкою. Я сама раз так ходила. Канадці мають про нас анекдот: "Як убити тисячу українців? – Посадити вздовж траси гриби". Канадці переконані, що всі дикі гриби – отруйні.
Важко було тільки тому, що в Канаді нічого не відбувається. Бюджет міністерства, що опікується справами аборигенів, перевищує бюджет міністерства оборони. Жителю резервації на повноліття держава виплачує 100 тисяч доларів. Він може придбати будинок на ці гроші. Натомість хлопчина купує дорогу машину, ганяє на шаленій швидкості, через місяць розбиває її й розбивається сам.
В одній резервації на півночі Канади помітила біля супермаркету багато побитих і потрісканих пікапчиків. Бабулька одна каже: "Сьогодні в резервації отримали зарплату. Зараз будуть усі п'яні, наколоті, скуповуватимуть чіпси і кетчупи". Цілий тиждень після зарплати індіанці п'ють.
4. БРАЗИЛІЯ. БУЛА ТАМ 2009 РОКУ. МИ ЖИЛИ В МІСТЕЧКУ, ЩО НАГАДУЄ РАЙЦЕНТР У ХЕРСОНСЬКІЙ ОБЛАСТІ, ПРУДЕНТОПОЛІС. При в'їзді стоять дві колони, розписані українським орнаментом. Раніше це було українське місто. Зараз там більше чути португальську. Але в кожному магазині тримають дівчину, яка спілкується українською. Бо раптом приїдуть люди з української колонії і португальської не зрозуміють.
5. ЯМАЙКА. З ЧОЛОВІКОМ І СИНОМ ПРИЇХАЛИ ТАКСІВКОЮ В ОДНЕ МІСТЕЧКО. Прошу водія: висадіть нас у центрі, погуляємо містом. Він: "Ви впевнені? Там дуже небезпечно". Кажу: "Мені навіть подобається. В який бік іти на базар?" Висадив нас, але пообіцяв, що чекатиме, доки повернемось. Люди навколо були агресивні. Сварилися, кричали, жестикулювали. Здавалося, що ось-ось за ножі вхопляться. Для них то було звичайне спілкування. Ми повернулися до водія за півгодини. "Я ж говорив, що не витримаєте", – сказав він.
8 
35413
Коментарі