Володимир Козюк розшукав понад 400 хат під стріхою
Першу хату під стріхою намалював 1998 року в рідному селі Чеснівка. Бачив її й раніше, але уваги не звертав. Тоді вчитель дав завдання – виконати 10 етюдів. Малюнок хати вдався найкраще. Коли показав наставнику, він сказав: "Цікаво. Але вигадувати не треба. Постарайся малювати з натури". Переконував, що ця хата стоїть у моєму селі. Але він не повірив, доки я не приніс фотографії. Малював її ще разів вісім, бо дуже живописна. Була обкладена кукурудзою, мала веранду. Жила там баба Васька. Вона запрошувала в гості. Пригощала варениками, дозволяла погрітися на лежанці.
На початку 2000-х почав їздити селами на таксі. До того користувався громадським транспортом і велосипедом. Тягати в руках фотоапарат, фарби й етюдник незручно. Кілька разів просив друзів відвезти, але довго користуватися їхньою добротою не хотів. Знайшов у Вінниці таксиста, готового їхати куди завгодно – аби гроші платив. Якось подалися у Липовецький район. Зима, снігу по коліна. Виїхали на найвищу точку перед селом Зозівка. Взяв у руки бінокль і таки побачив хатку під стріхою. Таксист їхати в село не схотів, боявся забуксувати. Довелося йти самому. Кілька годин робив фотографії і малював етюди. Повернувся під вечір. Таксист передбачав, що так буде. Щоб не змерзнути, взяв із собою кілька ковдр і термос чаю. Ще кілька разів їздив малювати ту хату. Біля неї стояв і низенький хлівець під стріхою. Якось господиня – бабця Марта – пожалілася, що до нього пробралися сусіди й зерно забрали. Казала: "Злякалася, що вб'ють. То залізла під ліжко й тихенько сиділа. Знаю, хто то був, але казати боюся. Ще мститимуть". Розповів голові сільради. Він пішов до крадіїв. Сказав: "Знаємо, що це ви були, хоч і доказів немає. Ще раз до баби полізете, суворо покараємо". Більше бабу Марту не грабували.
2005 року подзвонила вишивальниця й писанкарка Оксана Білоус. Сказала: "Ми з чоловіком зараз у Вінниці. Збираємося їхати до його батьків у село Посохів Мурованокуриловецького району. Давай з нами – там є старі хатки". Знайшли одну, другу. Біля третьої у дворі стояла бабця. Сказав їй: "Ходіть до нас. Поговоримо". Махнула рукою: "Нічого не чую. Геть глуха", і пішла в хату. Розклав етюдник і почав малювати. Через якийсь час бабця підходить, дивиться на етюдник і каже: "Так це ж моя хата! Гарна". Потім: "Може, їсти хочете? В мене є два яйця. Не пожарю, бо олії немає, але можу зварити". Подякував, сказав, що не голодний. На прощання зробив кілька кадрів з бабцею біля її хати. Під час парламентських виборів 2006 року одну з цих фотографій взяли на рекламу під слоганом "Голосуйте по совісті". Вона висіла на 10-метровому банері на Українському домі в Києві. Бабця дуже раділа. Казала: "На старості зіркою стала".
Під час тієї ж поїздки з Оксаною Білоус і її чоловіком сходили у сусіднє село Дерешова. Рухалися навмання. Кілометри за 2 зустріли діда. Спитали, чи довго ще йти. Відповів: "Кілометр із гаком. Я вас проведу". Він ішов швидко, а нам казав: "Не спішіть. Ви молоді, то вам важко". У село прийшли години за півтори. Сміялися до діда: "Щось у вас той гак великим вийшов". Знайшли дві хати XVIII століття – на сволоках дата була. Вони в землю наче вросли, стріхи перекривилися. Але стояли, бо мають дерев'яний зруб на кам'яній основі. В одній жила бабця. Кричала: "Йдіть звідси! Ось вила візьму, буде вам погано". Сфотографували хату та й пішли. Друга стояла порожня. Їздив у музей у Пирогові – просив, щоб її перенесли. Але ніхто займатися цим не захотів. Зараз хати вже нема. Прогнив верх, залило дощами, завалилася.
Якось наснилося, що йду селом: справа хата, зліва хата, справа хата, зліва хата. Через два роки заїхав у Житники Мурованокуриловецького району Вінницької області. Там побачив картину зі сну. На одній вулиці знайшли сім хат під стріхою. Люди жили тільки у двох.
У Малий Остріжок Хмільницького району на Вінниччині попросив повезти батько. Село майже вимерло, люди були тільки у трьох хатах. В одній – зі стріхою – жив інвалід. Половина хати впала, то він тулився у другій. Голова сільради пропонував перейти в якусь із порожніх домівок, але чоловік не хотів. Пофотографував цю хату, потім ще одну. Коли пішов до третьої, з сусідньої вийшли двоє хлопців. Російською почали питати, що роблю в селі. Пояснив, що займаюся науковою роботою. Показав посвідчення експерта краєзнавчого музею. Вони відповіли: "Давай сюда фотоаппарат и деньги". Підійшли з різних боків. Один ухопив мене за руки. Я зробив крок назад і сильно вдарив його по ногах. Хлопець упав і не міг піднятися. Другий нападник почав відступати. Той, що лежав на землі, кричав йому: "Чего ждешь? Бери ружье и стреляй". Коли сів у машину до батька, він сказав: "Думав витягати з багажника молоток і до тебе бігти". Коли повернулися з дільничним, у хаті нікого не було. Міліціонер сказав, що то приїжджі. Заселилися в порожню хату й варили наркотики.
2007 року приснилася хата під стріхою на вулиці Київській у Вінниці. Прокинувся і зразу ж намалював її. А сам думав: "Не може там стояти хата. Сотні разів тією вулицею їздив, не бачив". Коли розповів сон дружині, вона тільки посміялася. Все ж поїхав на ту вулицю. Дивлюся – справа стоїть хата під стріхою. Хоч учора її не було. Подзвонив дружині – вона не повірила. Приїхала пересвідчитися. У людей почав розпитувати. Розказали: вона завжди тут стояла, вкрита руберойдом, а вчора вітер його зняв. Не сфотографував хату, бо поїхав у справах до Києва. Повернувся – її вже немає. Люди розібрали на дрова.
2 
1
Коментарі