середа, 11 червня 2014 12:13

Як стрельне щось. А то жаба лопнула – аж кишки розлетілися

  В’ячеслав СИМОНЕНКО, 70 років, копач криниць. Народився й живе в селі Балаклея Смілянського району на Черкащині. У 1962–1963 роках навчався в Дніпропетровському музичному училищі на вокальному відділенні разом із майбутнім оперним співаком Анатолієм Солов’яненком. – Стипендія 20 рублів, а за квартиру віддавав половину, бо гуртожитку не було, – згадує. – У вихідні розвантажував вагони, але так кінці з кінцями не міг звести. Училище покинув й поїхав на Дніпропетровщину на шахту ”Західно-Донбаська”. 10 років відпрацював стволовим – обслуговував вагонетки. 1973-го познайомився з Катериною, яка навчалася на маляра-­штукатура. Обоє брали участь у художній самодіяльності. Відразу після весілля подружжя перебралося до Балаклеї. Симоненко влаштувався столяром у колгоспі. Тоді ж почав копати криниці. Стверджує, викопав їх зо дві тисячі у Смілянському районі й сусідніх – Кам’янському та Городищенському. Щоб мати більше часу на те, покинув роботу столяром і влаштувався санітаром до психлікарні у Смілі, за 12 кілометрів від Балаклеї. Працював добу через три. У 60 років вийшов на пенсію. Останні 10 років копає криниці з сином 40-річним Олександром, який живе в тому ж селі. Мають одне чи два замовлення на місяць. Використовують помпи постійного тиску. Беруть 220 гривень за метр прогону і 300 гривень – за метр копання у воді. Дружина працювала в колгоспі малярем, різноробом. Нині домогосподарка. На фото В’ячеслав Симоненко за допомогою двох алюмінієвих дротиків визначає місце підземних водних течій.  ”Де дротики починають наближатися один до одного, – каже, – там слід копати криницю”
В’ячеслав СИМОНЕНКО, 70 років, копач криниць. Народився й живе в селі Балаклея Смілянського району на Черкащині. У 1962–1963 роках навчався в Дніпропетровському музичному училищі на вокальному відділенні разом із майбутнім оперним співаком Анатолієм Солов’яненком. – Стипендія 20 рублів, а за квартиру віддавав половину, бо гуртожитку не було, – згадує. – У вихідні розвантажував вагони, але так кінці з кінцями не міг звести. Училище покинув й поїхав на Дніпропетровщину на шахту ”Західно-Донбаська”. 10 років відпрацював стволовим – обслуговував вагонетки. 1973-го познайомився з Катериною, яка навчалася на маляра-­штукатура. Обоє брали участь у художній самодіяльності. Відразу після весілля подружжя перебралося до Балаклеї. Симоненко влаштувався столяром у колгоспі. Тоді ж почав копати криниці. Стверджує, викопав їх зо дві тисячі у Смілянському районі й сусідніх – Кам’янському та Городищенському. Щоб мати більше часу на те, покинув роботу столяром і влаштувався санітаром до психлікарні у Смілі, за 12 кілометрів від Балаклеї. Працював добу через три. У 60 років вийшов на пенсію. Останні 10 років копає криниці з сином 40-річним Олександром, який живе в тому ж селі. Мають одне чи два замовлення на місяць. Використовують помпи постійного тиску. Беруть 220 гривень за метр прогону і 300 гривень – за метр копання у воді. Дружина працювала в колгоспі малярем, різноробом. Нині домогосподарка. На фото В’ячеслав Симоненко за допомогою двох алюмінієвих дротиків визначає місце підземних водних течій. ”Де дротики починають наближатися один до одного, – каже, – там слід копати криницю”

Сім історій В'ячеслава Симоненка, який 40 років копає криниці

1. До 1970-х у наших селах були криниці-копанки. Копали їх на березі, де була близько вода. По одній-дві на вулицю чи куток. Стінки укріплювали деревом. А тут люди заможніші стали, в магазинах цемент з'явився, бетонні кільця можна було купити. І пішла мода мати в дворі свою криницю. Платили до 100 рублів за копання однієї. Залежно від глибини, щільності ґрунту за тиждень можна подужати одну-дві. А я тоді в місяць мав таку зарплату в колгоспній столярні.

Якось допомагав копати криницю. Побачив, як усе робиться, які треба пристрої. Вирішив і собі цим зайнятися. Спершу запропонував знайомим спробувати вирити колодязь у їхньому дворі. Погодились. Я купив 50-літрову металеву бадю, щоб витягувати землю. За тиждень підготував риштування, щоб лебідку встановити. Напитав двох помічників. Одного дня й поліз із лопатою копати яму. На восьмому метрі почалася вода. Рию багно й передаю наверх. Уже з метр пройшов, як вода пішла, а все рию. Скинув мокрі штани, бо заважають, і труджуся далі. ­Думаю: треба першу криницю поглибше викопати. Це ж реклама, що копач холодної води не боїться. Далі й сорочку скинув, бо заважала пірнати за багном. А помічники нагорі кричать: "Оце копа! З головою пірнає, щоб поглибше було". Потім виміряли – 3 метри у воді я прокопав. А більше, як півтора, відколи вода почалася, ніхто не робив. З ями мене витягли аж синього. Через два дні прийшов перший заказчик – почув про мої рекорди.

2. У 1984 році в Смілі на 18-му метрі натрапив на кістку. На такій глибині ніколи нічого не знаходив. А це аж цокнула лопата. Давай обкопувать, а кістка вглиб іде й грама не ворушиться. Метр прокопав – ніяк. Крикнув хлопцям, щоб подали мотузку від підйомника. Прив'язав до кістки, щоб через лебідку спробувать витягти. Удалося дістати ребрину, не зламавши. Поміряли нагорі – рівно 3 метри. Доки викопав криницю, дев'ять кісток вийняли. Хазяїн попросив нас, щоб нікому ні слова. Закопав тихцем ті кістки за сараєм. Боявся, що археологи як узнають, то й хату завалять – шукатимуть решту останків мамонта чи що то воно було.

3. Років із 10 тому на 14-му метрі жабу вирив. Копнув лопатою, а воно ворушиться щось унизу. Аж підскочив із переляку. Вилазить жаба – з добрий кулак, червона геть. Подав нагору хлоп­цям, щоб подивилися на це чудо. Чую, як стрельне щось. А то та жаба від декомпресії так роздалася, що лопнула, як надувний шар. Аж кишки розлетілися.

4. У Мельниківці нашого району в Толі Возного хата неподалік провалля стоїть. Викопав я криниці метрів із 15 – аж тут земля під ногами десь дівається, лечу в безодню. Падаю – бадя зверху, по голові. Кілька хвилин лежу й думаю, де я, на якому світі. А в очі світло збоку. За якийсь час до мене провалюється Толя – його спустили подивитися, що ж трапилося. Чуємо вже вдвох, як нагорі його жінка кричить: "Копачів я ще десяток найду, а Толя в мене один!" Озираємося й бачимо, що світло збоку веде в те провалля, що за хатою. То пастухи колись прорили печеру. Вибираємося через тунель до яру. Як заходимо в двір, Толіна баба падає на коліна. Щось кричить, спльовує тричі за кожне плече, хреститься сама, потім – нас. Криницю довелося копати в іншому місці. А з тієї ями я пропонував Толі зробити туалет. Сміявся, що можна в книгу рекордів записать: нужник 18 метрів глибиною.

5. У тому ж селі якось на 11-му метрі вода як ударила фонтаном, то ледве встиг нагору вибратися. За годину вона через верх пішла. Кілька тижнів било нагору джерело. За рік вода зупинилася на метрі від поверхні землі, можна відром зачерпувати. Що цікаво: за 10 метрів звідти стоїть погріб – там немає води, хоч і глибина нижче 2 метрів. Ото так під землею вода ходить, потоками. У Смілі якось у криниці вона появилась аж на 34-му метрі. А в сусіда в погребі не могли висипати картоплю на діл – вода стоїть.

6. У селі Мале Старосілля Смілянського району баба Явдоха найняла мене з хлопцями копать криницю. Привезла сім бетонних кілець. Каже, в її сусідки через тин шести вистачило, але вона взяла одне про запас. День копаємо – немає води. Уже 10 метрів глибина – немає. Пообідали – курку з'їли, повечеряли – півня. На другий день копаємо – немає води. Баба бідкається. Кажу: "Оце козу ще з'їмо, й піде вода". Баба плаче – козу шкода. Аж надвечір третього дня на 18-му метрі з'явилась вода. Дійшла до 6-го метра й стала на тому ж рівні, що й у сусідки. Але ще десять кілець бабі Явдосі прийшлося докупити.

7. У селі Орловець Городищенського району в землі газу багато. Перший раз як копав, то метрах на 5 почав задихатися. Кажу хазяїнові, що покину копать, бо повітря зовсім немає. Сіли думать, що його робить. Привезли три балони з киснем. Спустили вниз шланг і через нього безперервно подавали кисень. Три балони пішло, доки викопав криницю.

Зараз ви читаєте новину «Як стрельне щось. А то жаба лопнула – аж кишки розлетілися». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути