Сім історій В'ячеслава Симоненка, який 40 років копає криниці
1. До 1970-х у наших селах були криниці-копанки. Копали їх на березі, де була близько вода. По одній-дві на вулицю чи куток. Стінки укріплювали деревом. А тут люди заможніші стали, в магазинах цемент з'явився, бетонні кільця можна було купити. І пішла мода мати в дворі свою криницю. Платили до 100 рублів за копання однієї. Залежно від глибини, щільності ґрунту за тиждень можна подужати одну-дві. А я тоді в місяць мав таку зарплату в колгоспній столярні.
Якось допомагав копати криницю. Побачив, як усе робиться, які треба пристрої. Вирішив і собі цим зайнятися. Спершу запропонував знайомим спробувати вирити колодязь у їхньому дворі. Погодились. Я купив 50-літрову металеву бадю, щоб витягувати землю. За тиждень підготував риштування, щоб лебідку встановити. Напитав двох помічників. Одного дня й поліз із лопатою копати яму. На восьмому метрі почалася вода. Рию багно й передаю наверх. Уже з метр пройшов, як вода пішла, а все рию. Скинув мокрі штани, бо заважають, і труджуся далі. Думаю: треба першу криницю поглибше викопати. Це ж реклама, що копач холодної води не боїться. Далі й сорочку скинув, бо заважала пірнати за багном. А помічники нагорі кричать: "Оце копа! З головою пірнає, щоб поглибше було". Потім виміряли – 3 метри у воді я прокопав. А більше, як півтора, відколи вода почалася, ніхто не робив. З ями мене витягли аж синього. Через два дні прийшов перший заказчик – почув про мої рекорди.
2. У 1984 році в Смілі на 18-му метрі натрапив на кістку. На такій глибині ніколи нічого не знаходив. А це аж цокнула лопата. Давай обкопувать, а кістка вглиб іде й грама не ворушиться. Метр прокопав – ніяк. Крикнув хлопцям, щоб подали мотузку від підйомника. Прив'язав до кістки, щоб через лебідку спробувать витягти. Удалося дістати ребрину, не зламавши. Поміряли нагорі – рівно 3 метри. Доки викопав криницю, дев'ять кісток вийняли. Хазяїн попросив нас, щоб нікому ні слова. Закопав тихцем ті кістки за сараєм. Боявся, що археологи як узнають, то й хату завалять – шукатимуть решту останків мамонта чи що то воно було.
3. Років із 10 тому на 14-му метрі жабу вирив. Копнув лопатою, а воно ворушиться щось унизу. Аж підскочив із переляку. Вилазить жаба – з добрий кулак, червона геть. Подав нагору хлопцям, щоб подивилися на це чудо. Чую, як стрельне щось. А то та жаба від декомпресії так роздалася, що лопнула, як надувний шар. Аж кишки розлетілися.
4. У Мельниківці нашого району в Толі Возного хата неподалік провалля стоїть. Викопав я криниці метрів із 15 – аж тут земля під ногами десь дівається, лечу в безодню. Падаю – бадя зверху, по голові. Кілька хвилин лежу й думаю, де я, на якому світі. А в очі світло збоку. За якийсь час до мене провалюється Толя – його спустили подивитися, що ж трапилося. Чуємо вже вдвох, як нагорі його жінка кричить: "Копачів я ще десяток найду, а Толя в мене один!" Озираємося й бачимо, що світло збоку веде в те провалля, що за хатою. То пастухи колись прорили печеру. Вибираємося через тунель до яру. Як заходимо в двір, Толіна баба падає на коліна. Щось кричить, спльовує тричі за кожне плече, хреститься сама, потім – нас. Криницю довелося копати в іншому місці. А з тієї ями я пропонував Толі зробити туалет. Сміявся, що можна в книгу рекордів записать: нужник 18 метрів глибиною.
5. У тому ж селі якось на 11-му метрі вода як ударила фонтаном, то ледве встиг нагору вибратися. За годину вона через верх пішла. Кілька тижнів било нагору джерело. За рік вода зупинилася на метрі від поверхні землі, можна відром зачерпувати. Що цікаво: за 10 метрів звідти стоїть погріб – там немає води, хоч і глибина нижче 2 метрів. Ото так під землею вода ходить, потоками. У Смілі якось у криниці вона появилась аж на 34-му метрі. А в сусіда в погребі не могли висипати картоплю на діл – вода стоїть.
6. У селі Мале Старосілля Смілянського району баба Явдоха найняла мене з хлопцями копать криницю. Привезла сім бетонних кілець. Каже, в її сусідки через тин шести вистачило, але вона взяла одне про запас. День копаємо – немає води. Уже 10 метрів глибина – немає. Пообідали – курку з'їли, повечеряли – півня. На другий день копаємо – немає води. Баба бідкається. Кажу: "Оце козу ще з'їмо, й піде вода". Баба плаче – козу шкода. Аж надвечір третього дня на 18-му метрі з'явилась вода. Дійшла до 6-го метра й стала на тому ж рівні, що й у сусідки. Але ще десять кілець бабі Явдосі прийшлося докупити.
7. У селі Орловець Городищенського району в землі газу багато. Перший раз як копав, то метрах на 5 почав задихатися. Кажу хазяїнові, що покину копать, бо повітря зовсім немає. Сіли думать, що його робить. Привезли три балони з киснем. Спустили вниз шланг і через нього безперервно подавали кисень. Три балони пішло, доки викопав криницю.
3 
1
Коментарі