Чи Крим повернеться в Україну, залежатиме від успішності українських реформ – вважає Наріман Джелялов, заступник голови Меджлісу кримських татар
Що відбувається в Криму? Які настрої в людей?
– Ну, дивлячись про кого говорити. Є частина населення, що дуже радісно сприймає ситуацію. Інколи аж занадто збуджено. Наприклад, деякі з них 19 березня ввірвалися в гуртожиток Севастопольського морехідного училища. Студенту, кримському татарину, сказали, що це тепер – російська територія і що він там ні жити, ні вчитися не буде. Коли російські друзі намагалися його захистити, їм відповіли: "А вы вообще рты закрыли и не суйтесь не в свои дела". Подібні історії трапляються між дітьми. Звичайно, дитина не винна. Це вдома ведуть подібні розмови, а вона потім транслює їх у школі. Таких фактів поки що небагато, але неприязна атмосфера відчувається.
Скільки кримчан, на вашу думку, насправді хотіли, щоб півострів став частиною Росії?
– Десь половина населення. У Криму живуть близько двох мільйонів людей. Із них 58 відсотків – росіяни, 24 відсотки – українці, 13 – кримські татари. Реально на референдум прийшли десь 50–60 відсотків. Мої колеги вважають менше, біля 40. Але списків виборців не було, було багато "мертвих душ", по Криму колесили автобуси від дільниці до дільниці. Люди голосували без прописки, з російськими паспортами. Казали, що українські паспорти для голосування видавали навіть завезеним із Росії козакам. Але в мене особисто нема сумнівів, що ті, хто приходив на референдум, голосували за входження Криму до Росії. Бо не згодні з цим голосувати не ходили. Ми теж закликали людей бойкотувати референдум.
60 депутатів кримського парламенту залізно за Росію. П'ять-шість – проти. Решта 35–34 – із тієї категорії, куди вітер дме – туди вони й хиляться.
Росія доклала максимум зусиль, щоб виростити тут п'яту колону. Це організації, окремі політики, які постійно говорили: "Крым – это русская земля, это территория, которую незаконно забрали у России. Он должен вернуться назад". Це Комуністична партія, партія "Русский блок", "Русское единство". І навіть невеликі організації по двоє-десять людей. Кожен рік проводили "Пушкінські читання", де не вірші читали, а агітували за Росію. Це все впливало на людей, особливо на тих, хто ностальгував за радянським минулим.
Українська влада за останні роки не зробила нічого, щоб якось цьому протистояти. Хочете регіональний статус російської мови – хай буде. Хочете фільми дивитися російською – дивіться. Вас не влаштовує, що на ліках інструкція українською – нате вам російською. У Криму справді українську розуміють не всі, особливо старші. Таким людям якоюсь мірою треба було йти назустріч. При тому дещо треба було відстоювати. Наприклад, ЗНО усі мають здавати українською. Тому що з дитинства вчать українську мову. Треба було займатися Кримом, кримськими татарами, кримськими українцями. Усі ці роки вони тут були сиротами. Але центральна влада мовчала. Вона не змогла, на відміну від Росії, виховати в Криму проукраїнську людину й переконати її любити Україну.
Звичайно, в Києві в останні тижні були свої події, ми розуміємо, їм було не до цього. Тому намагалися вирулити із ситуації самі, блокувавши сесії Верховної Ради Криму. Хоча проблему мали вирішувати на рівні Києва. Мав бути наказ, щоб українські військові блокували Керченську переправу, а силовики розбиралися з тією групкою людей, які захопили будівлю Верховної Ради Криму. Тоді можна було щось зробити. Але ніяких наказів військові не отримали ні тоді, ні після, ні тепер. СБУ і Міністерство оборони тільки казало: "Хлопці, тримайтесь". Ну, хлопці трималися, скільки могли.
Тобто українська влада фактично здала Крим Росії?
– Ми уникаємо слова "здала". Скажемо так: Україна не виявила жодного спротиву російському воєнному вторгненню. У них єдине виправдання: всі ці події збіглися з тим, що в Україні скинули злодія-президента Януковича і в той же час формувалась нова влада. Все це нагадує 1917–1918 роки: доки центральна влада думала, більшовики захоплювали територію України. Треба було створити оперативний орган, що на момент іноземного втручання мав взяти на себе всю повноту влади в країні й забезпечити захист її території. Багато хто в Криму каже: "Українська влада теж нелегітимна". Цим і виправдовуються: мовляв, ми тут робимо те саме, що сталося в Києві. Тому які претензії? Далі під загрозою вторгнення – південний схід України.
До Криму привезли стільки техніки і солдат, що Росії для захисту своєї влади тут стільки не треба. А ще ж є цивільні – козаки, колишні ув'язнені, члени кримінальних угруповань, безробітні, алкоголіки. Усі вони входять до наряду "кримської самооборони". На новому кордоні стоять найновіші ракетно-зенітні комплекси "Ураган". Вони готові захищатися від американських авіаносців.
Як поводяться окупанти в Криму?
– З боку військ, "зелених чоловічків", погроз нема. А от так звана озброєна самооборона мало кому підпорядковується. Від них можна очікувати чого завгодно. Тим, хто їхньої точки зору не поділяє, говорять: "Вот вы скоро отсюда уедете, а мы ваши дома поотбираем. А если не уедете – мы все равно заберем". Фактів мародерства ще не зафіксовано, але все до цього йде.
Чим Путін підкуповуватиме людей у Криму? Вкладатиме ті кошти, які обіцяє?
– Росія вже зараз каже, що не так активно даватиме гроші, як говорила. Коли 2010-го тривала президентська кампанія Януковича і кримчани купувались на його гасла, що він за Росію, ми казали їм, що про це ще пошкодують. Коли почалась податкова реформа, люди, які працювали в торгівлі й платили єдиний податок, відчули на собі всі ці зміни. Багато хто протверезів, але одразу знаходив відмовки: це не Янукович винен, а хтось інший. Зараз те саме. Путін обіцяє високі пенсії й зарплати. А високі ціни на харчі вас не лякають? А те, що ваші діти поїдуть служити на Далекий Схід, Кавказ, у Чечню чи в Якутію? Ми й тепер кажемо те саме, що й чотири роки тому: пошкодуєте.
Може бути, що Крим проситиметься назад до України?
– Усе може бути. Більшість людей у Криму цікавить, як далі складатиметься їхнє життя. Якщо Путін оплачуватиме цю анексію – вони будуть за Росію. Але це дуже дорого коштуватиме Москві. Крим – дотаційний регіон, тут великий бізнес слабо розвинутий. Курортний – переважно приватний, держава на ньому не заробляє нічого. Пенсійний фонд на 70 відсотків дотаційний. Тому Путін платитиме рік-два. Коли ж переконається, що вже затягнув людей у своє болото – перестане фінансувати півострів. Тоді Крим впаде економічно і вийти з цього буде складно. Зараз важливо, скільки часу Путін платитиме і як швидко Україна йтиме в бік економічного й політичного розвитку. Якщо кримчани від своїх родичів чутимуть, що в Україні жити краще, більшість скаже: стоп, ми хочемо назад. Або щонайменше почнуть вимагати такого ж від російської влади. Якщо ті не відреагують – Крим захоче повернутись.
Скільки часу для цього може знадобитися?
– Як мінімум років 10. Україна дуже повільна. Але якщо їй не забракне рішучості затягнути паски й напружитися, це настане вже років за п'ять.
Путін ще якось намагався схилити кримських татар на свій бік, окрім запрошення Мустафи Джемілєва на розмову?
– Тоді в Мустафи був візит до Москви, але зустрічі з Путіним не було. Він зустрічався з державним радником президента Татарстану. Той став посередником між Путіним і Джемілєвим. Тоді й відбулась телефонна розмова з Путіним. Вона тривала півгодини. Я так зрозумів, що Мустафа Джемілєв більше висловлював свою точку зору і позицію України.
Невже Путін злякався 300 тисяч кримських татар?
– Річ не в тому. Коли він ввів війська до Криму, щоб захистити росіян, він сподівався на конфлікт. І для нього було дуже неочікувано, що конфлікту нема. Ніхто ж нікого не бив, не стріляв. І він не мав підстав далі вводити війська. Через це виникла необхідність легалізувати переворот у Криму і нову кримську владу. Треба було когось або щось, щоб це легалізувати. Наприклад, співпрацею. Цим "кимсь" виявилися кримські татари, бо саме вони є корінним народом Криму. А за всіма міжнародними нормами, саме корінний народ визначає, чи треба вводити війська на його територію. Путін навіть офіційно сказав "народ, который имеет право на самоопределение". І зараз кримська влада також активно схиляє нас до співпраці, щоб легалізуватися. Бо Україна їх не визнає, європейські делегації теж не хочуть їхати. Інших варіантів, як домовлятися з нами, в них нема.
Що вам пропонують?
– Посаду віце-прем'єр-міністра, декілька міністерських портфелів, посади заступників в уряді, місця у судовій системі, правоохоронних органах.
Ви остаточно відмовилися чи перемовини тривають?
– Усе залежить від розвитку ситуації. Ми спочатку відмовилися, бо не знали, що буде далі. Зараз бачимо, що Україна за весь цей час не зробила нічого, щоб повернути Крим. Хоч вона ніколи й не визнає втрату півострова, але нам від того не легше. Де-факто ми знаходимося в Росії і будь-яке рішення української влади тут не буде реалізоване. І хоч би як ставилися до України чи Росії, але 300 тисяч кримських татар мають тут якось жити.
Україна теж визнала кримських татар корінним народом Криму.
– Запізно, аж за 23 роки. Але це прекрасна постанова, про яку ми весь час мріяли. Один мій знайомий привів дуже хорошу аналогію. 1943-й, територія Криму окупована нацистами. І десь у землянках ховається загін партизан. До них із Москви приходить радіограма: товариші, єдиною законною владою тепер є ви. Все це добре, але ця влада реальна настільки, наскільки партизанський загін зможе її забезпечити в оточенні окупантів. Ми зараз у такій самій ситуації.
Тепер вслід за Україною визнати нас корінним народом мають авторитетні організації й інші країни. Це посилить наше бажання відстоювати свої права в новій російській реальності. Ми могли б навіть отримати право вимагати демілітаризації Криму. Тобто вимагати ввести сюди миротворчий контингент. Ця позиція хитка, але хоч якісь можливості. Та й Росія тепер має запропонувати нам не менше.
Що далі збирається робити Меджліс?
– 29 березня буде національний з'їзд кримських татар – 250 делегатів від різних регіонів. Вирішуватимемо, як жити далі. У нас зараз досить складна ситуація. Ми 23 роки брали участь у будівництві української держави, активно підтримували її територіальну цілісність і євроінтеграцію. Сьогодні змушені жити в іншій реальності – "Російська Федерація". Є проблема прийняття російського громадянства. Наших військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, держслужбовців змушуватимуть складати присягу Росії.
Більшість кримських татар – за Україну. Але якби в нас була можливість вибирати. На нас зараз щодня тисне практична реальність. Щодня тисячі людей запитують: що нам робити і як бути далі. І це не тільки кримські татари. Україна робить неоднозначні кроки в наш бік. Маю на увазі законопроект про окуповану територію, де написано, що за будь-яку співпрацю з окупаційною владою передбачається кримінальна відповідальність. Ним нас фактично заганяють у підпілля. Або ж ми маємо покинути територію Криму. Попахує сталінським режимом до тих громадян, які опинились на окупованих фашистами територіях.
От у нашого адвоката українська ліцензія. Завтра до нього прийдуть хлопці від нової влади й скажуть: "Шановний, твоя ліцензія тут недійсна, бо тут уже не українська держава, а російська. Якщо далі хочеш захищати – здавайся Росії". А Україна скаже: "Ага, ви пішли на співпрацю з цією владою – ви злочинець". І як тільки та людина з'явиться на території України – її арештують. Також стоїть питання громадянства. Україна має дозволити жителям Криму мати подвійне громадянство. Доти, доки все це не зміниться.
Кримчанам пропонують переїхати до материкової України.
– Україна знайшла простий вихід: "Крим – це окупована ворожа територія, ми готові вас прийняти, приїжджайте сюди". Офіційно сказали, що є табори, ми вас забезпечимо житлом. Але, по-перше, 300 тисяч людей житлом і всім необхідним не забезпечать, навіть якби в нас було бажання їхати. По-друге, їхати з Криму ми не хочемо. Тому, аби щось ще виправити, – запровадьте нам подвійне громадянство і не засуджуйте за те, що будемо співпрацювати з окупаційною владою. Нас до цього змусили. І від МЗС вже почули позитивний дзвінок, що можуть зробити для нас виняток – дозволити мати подвійне громадянство. Гадаю, Росія теж не наполягатиме, щоб ми відмовилися від українського.
Мустафу Джемілєва, кажуть, кримська влада оголосила персоною нон-ґрата на півострові.
– Судячи з повідомлень у пресі, деякі українські політики, включно з депутатами, які голосували за розпуск кримського парламенту, тепер небажані персони на півострові. Цей список не опублікований. Кажуть, там є і Мустафа Джемілєв. Він на собі ще це не перевіряв, бо поки що в Києві. Якщо це правда, то буде серйозна розмова. Зараз важко щось спрогнозувати. Ситуація змінюється дуже швидко. У соцмережах пишуть, що в Ялті люди отримують російські паспорти з пропискою десь у Магадані. Коли ж просять вернути український із місцевою пропискою, їм відповідають: він утилізований.
Не страшно залишатися жити в Криму, маючи проукраїнську позицію?
– Ми вже звиклись, страху нема, є глибока тривога. За останній час поки що нічого небезпечного не сталося. Деякі мої знайомі з такою позицією, як у мене, збирались покинути Крим чи вивезти сім'ю. Але потім впоралися з емоціями. Зараз перед нами стоять два завдання: як закріпитися самим і як не допустити закріплення неприязні.
foto1: Кримські татарки прибули зі своїм національним прапором на антивоєнний мітинг на майдані Незалежності в Києві 8 березня 2014 року
фото: REUTERS
2 
35413
Коментарі