ПУТІН ЗАГНАВ СЕБЕ В ГЛУХИЙ КУТ І НЕ ЗНАЄ, ЯК ЗДАТИ НАЗАД – ВВАЖАЄ ПУБЛІЦИСТ ЛЕОНІД РАДЗІХОВСЬКИЙ

Що буде, коли міжнародна комісія доведе: Росія причетна до падіння малайзійського Боїнга-777 на Донбасі?

– Наслідки для Росії будуть катастрофічні. Проте цей варіант малоймовірний. Скоріше за все, доведуть, що збили ракетами радянського виробництва. А така зброя могла бути і в російської армії, і в української.

Західним лідерам глибоко начхати на те, що відбувається в Україні. Для них важлива економічна стабільність у своїх державах. Тому так поволі й без ентузіазму борються проти Росії. Запровадження санкцій означатиме для звичайних європейців скорочення робочих місць. Крім того, на Заході працюють багато російських лобістів. Про радикальні рішення можна забути.

США менше залежні від Москви. Обама особисто зацікавлений узяти певний реванш. Політичні опоненти називають його слабким і протиставляють "сильного Путіна". Обама хоче відігратися. Тому допомагатиме Україні. Але санкції Штатів не є великою втратою для російської економіки. Небезпечніші санкції з боку Європи.

Коли в Україні закінчиться війна?

– На 99 відсотків це залежить від самих українців. Якщо армія готова завдати нищівного удару по терористах, пожертвувавши тисячами військових і мирних людей, то проблему можна вирішити за лічені дні.

У чому полягає логіка поведінки Путіна в останні місяці?

– Це нікому не зрозуміло. Є гіпотези. Я і свій погляд змінював кілька разів. Спершу здавалося, що Путін здасть Лугандію. Проте щоразу бачимо, як він робить крок уперед, а потім задкує. Фактично ж стоїть на місці. Проблема Путіна давно вже не політичного характеру. Це – глибокі комплекси, природа яких не зовсім зрозуміла. Можливо, річ не в Україні, "Новоросії" чи сепаратистах, а в його особистій самооцінці. Невідомі брутальні підліткові страхи. Лобовий наступ із боку інших сил руйнує його впевненість. У цьому причина неймовірної впертості Путіна і всіх неадекватних дій. У протистоянні його із Заходом криється якась глибоко інтимна злоба.

Зовнішня картина дій Путіна зрозуміліша – на відміну від прихованих емоцій. Він розігнав на максимум потворну пропагандистську машину. Телеглядачам показують жахливу Україну. Росіяни споживають дивний компот з українських фашистів, жидобандерівців, американців і карателів. Напившись такого міксу, не розумієш, що ж насправді там діється.

Путін розігрів маси до точки кипіння, підняв свій рейтинг, але не знає, як здати назад. Адже тоді людям доведеться сказати: "Ми вам брехали". Росіяни не зрозуміють такого. Звісно, можна пояснити відступ з України бажанням захистити Росію. Головна аксіома пропаганди звучить так: Путін переміг. Це має бути кінцевий висновок. Але треба пояснити, як і кого він переміг. Відповідь: американці й жидобандерівці хотіли втягнути Росію у війну, а Путін їхні плани розбив. Інший варіант: в Україні готували геноцид російськомовного населення, а завдяки Москві цього вдалося уникнути. Або ж: російську мову хотіли заборонити, однак нічого не вийшло – і знову ж завдяки Путіну.

Чи переконливими для росіян будуть такі пояснення?

– Вони можуть розчарувати путінського виборця. Адже всі звикли, що Путін перемагає завжди. За авторитарного правління можна робити різкі рухи, все, що до голови прийде. Проте за жодних обставин лідер не має права визнавати свої помилки.

Навіщо Путіну Україна?

– Ні для чого. Це була фатальна помилка. Він припустився низки прорахунків. На початку конфронтації з Україною, після захоплення Криму, можна було легко все обіграти. Але виник азарт, неправильний розрахунок балансу сил, відчуття вседозволеності. У результаті розпочався ефект снігової кулі. Програвши 100 рублів, хочеться відігратись. А ставки ростуть і ростуть.

Історія з Україною – безвихідна. Уявімо, що Росії якимось дивом вдасться вламати Захід спустити все на гальма й обламати українську армію. У такому разі Путін досягне свого: постійно діючі так звані ДНР і ЛНР. Це буде величезна піарівська перемога. Розказуватимуть, що всі навкруги – вороги, Україну і Захід поставили на коліна. Але насправді це була б піррова перемога, бо ці республіки каменем висітимуть на шиї Росії. Їх треба буде годувати, поїти. По-друге, це – постійне джерело конфліктів із Заходом.

"ДНР" і "ЛНР" будуть ізольовані від світу. Це – бандитське "гуляйполе", де всім заправляють польові командири. Стрєлков (Ігор Гіркін – лідер терористів на Донбасі. – "Країна") і компанія розгойдуватимуть Росію. Більше того, вони напряму пов'язані з крайніми радикальними націоналістичними силами в Москві. Ці бандити створять реальну опозицію всередині країни. В такому разі Путін муситиме або очолити радикалів, або вступити з ними в конфлікт. Так чи інакше, він заганяє себе в небезпечну пастку.

У цьому й анекдот: Стрєлков для політичного життя України небезпеки не становить. Навпаки, консолідує суспільство до боротьби проти терористів. Якщо ж у радикальних російських націоналістів з'являється своя держава, то для путінської вертикалі це – катастрофа. Крім того, вони ще й проти олігархів виступають. Ахметов – мізер, порівняно з такими російськими мільярдерами, як Тимченко, Ротенберг, Ковальчук. Протистояння з ними спричинить хаос всередині політичних еліт. Путіну доведеться і радикалів утихомирювати, і олігархів оберігати. Якщо ж він здасть Лугандію, то втратить обличчя – і перед самим собою, і перед телеглядачами. Уся ця боротьба на Донбасі, за будь-яких розкладів, є програшною для його іміджу.

Російська православна церква і патріарх Кирило мають вплив на Путіна?

– За цей час вага церкви стрімко впала. Кирило майже зник з телеефіру. Церкву замінив "русский мир". Кирило не хотів псувати стосунки з УПЦ Московського патріархату (не вивів офіційно Кримську єпархію з підпорядкування Київського митрополита, не був присутній на офіційних заходах у Кремлі з нагоди приєднання Криму до Росії. – "Країна"). Для Путіна він виявився не на висоті.

Навіщо Путіну "русский мир"?

– Це – гучна фраза і спосіб розігріти націо­налістичну публіку. Проте коли ідея "рус­ского мира" матеріалізується незалежно від волі Путіна, то перетвориться в бумеранг. "Русский мир" смертельно небезпечний.

Можна говорити про особливу російську духовність?

– У кожного – своя поведінка. Спільними є російська мова й література. У Росії люди частіше, ніж в інших країнах, заздрять і ненавидять одне одного. Недарма виникло прислів'я: у сусіда корова здохла – дрібниця, але приємно. Набір духовних скрепів: хвалькуватість (если б не пили – весь мир бы покорили), ненависть до Америки (если в кране нет воды – значит выпили они), страх перед НАТО, переконання, що демократія в нас неможлива – тоді країна розвалиться. Є страх перед Китаєм – що він захопить Далекий Схід. За останніх кілька років виник культ Путіна. Після Сталіна ніхто такої "честі" не удостоювався.

Росія може змінитися?

– Такі системи погано еволюціонують. Вони ламаються катастрофічним шляхом. Путін не зможе ділитися владою й вирощувати конкурентів – гібридних політиків чи громадських діячів. Від влади ніхто добровільно не відмовляється.

У чиїй голові народився проект "Новоросії"?

– Ним займалися близькі до Кремля політологи й філософи. Ідеолог євразійства Олександр Дугін – маргінальний філософ. Склалася ситуація, коли поряд із владою перебуває компанія неадекватних людей. Їх, у ліпшому разі, диваками слід назвати, а в Росії вони формують політичний мейнстрім.

Чому цей проект провалився на півдні та сході України?

– У Москві були впевнені, що українці рвуться до Росії. Більшість росіян вірять, що Україна як держава не існує. Здуру колись відпустили. Варто лише свиснути і українці приповзуть назад. Тому ніхто не сумнівався: як тільки на сході України з'явиться перший триколор, то всі до нього полинуть. Але виявилось, що Україна – держава, громадяни якої готові за неї вмирати.

Путін розуміє, що "Новоросії" ніколи не буде. Цей проект проїхали й забули. Проте сказати це вголос не можна. Країна тримається на ідеології, а вона базується на видуманих проблемах. Назвати все своїми іменами – вибити землю з-під ніг. У Путіна є бажання за будь-яку ціну зберегти свій образ мачо, з пацана не перетворитися на ботана. Він не знає, що для цього треба робити. А коли немає плану дій, то доводиться тягнути цю безкінечну волинку. У нього одна проблема – як вийти з усього цього болота чистим.

Що Путіна може зупинити?

– Тільки він сам.

В Україні все голосніше лунають заклики відгородитися від Росії бетонною стіною, як Ізраїль від Палестини. Нормальні стосунки між нашими народами й країнами ще можливі?

– На індивідуальному рівні – непоборної ненависті немає. На рівні міфів – ворожнеча триватиме.

У росіян зараз двоїсте ставлення до українців. З одного боку, образа: мовляв, ми за вас воюємо, а ви такі невдячні. А з другого – десь глибоко всередині виникає сумнів: може, ми зробили щось не так? Коли людина відчуває провину, то ніколи цього не визнає. Навпаки, ще більше ненавидітиме того, кому завдала кривди, аби виправдатися.

Воєнні дії, сподіваюся, скоро скінчаться. Але образа українського суспільства залишиться надовго. Як і Крим у складі Росії.

Що таке Україна у вашому розумінні?

– Країна, яка сама повинна вирішувати свої проблеми. І ніхто не має права пхати носа у її внутрішні справи.

×