Часто запитували: чи мріяла їздити на Каннський кінофестиваль? Ніколи. Це була така інша реальність, що про неї навіть мріяти було неможливо.
Мій родич і диригент Міша Кац перебрався з Орлеана до Канн. Коли дізнався, що пишу про кіно, був здивований, що досі не була в нього в гостях. Перша поїздка на кінофестиваль була аферою. Знала тільки, що маю де жити і, напевно, не помру з голоду. Акредитація закінчилася два місяці тому. Кажу організаторам: знаю, але дуже хочу. Дивом дали перепустку. У кінотеатрі "Люм'єр" саме показували другу чи третю "Матрицю". Від відчуття нереальності підгиналися ноги.
Моєму діду належить фраза, яку пізніше чула, як народне прислів'я: "Чому Міністерству закордонних справ не можна грати в КВК? Тому що всі веселі – в Африці, а кмітливі – в Європі". Дідусь був веселий. З бабусею взяли мене в Африку. У класі нас було восьмеро: з першого, другого і четвертого класів. Усі предмети викладала жінка, яка в Радянському Союзі була вчителем біології. Книжки читали – які хто знайшов. Коли мама дізналася про це, вимагала повернути мене в Україну. Злякалася, що донька буде неписьменною.
У професійному й освітньому вихованні на мене найбільше вплинула мама, у жіночому – бабуся, а у світоглядному – вітчим.
Вітчим Іван Могитич (архітектор, реставратор, лауреат Державної премії України в галузі архітектури. – "Країна") навчив плавати, виживати в лісі. Познайомилися після того, як я повернулася з Африки. Мені було 8 років. Могитич міг голосно кричати, але ніколи не обізвав і не натискав на больові точки. Його улюблені об'єкти – Манявський скит і церква Святого Пантелеймона. На першому минуло моє дитинство, на другому – мого сина Марка.
Син від трьох тижнів бував зі мною на семінарах, ходили в майстерні художників. Це був початок 1990-х у Москві. Ніколи не задумувалася – нормально це чи ні. Просто брала дитину і йшла, куди треба. Візок вибирала такий, щоб підняти однією рукою.
Досі за бабусиним рецептом готую рибу: короп із тонко порізаними картоплею, морквою, цибулею та буряком, заливаю олією, солю і тушкую 5 годин у чавунному казані. Смачнішої риби не їла.
Часто бувало, що не планувала змін. Але з'являлися пропозиції, від яких неможливо відмовитися.
Вивчення іноземних мов допомагає почуватися повноцінною людиною. Особливо це важливо у професійному розвитку. Окрім того, голова працює краще.
Припускаю, що з бас-гітаристом жити краще, ніж із трубачем. Удома часто чути гітару. Здавалося, звикла, але час від часу – дратуюся.
У Львові почуваюся комфортно. Він достатньо великий, щоб не бути провінцією, і достатньо маленький, щоб зберігати людяність.
Коли живеш у невеликому місті, важливо мати змогу подорожувати.
У стосунках чоловіка й жінки, як і в інших людських відносинах, головне – взаємоповага.
Світ глобально справедливий. Але є речі, які не можна пізнати розумом. Не вкладається в голові несправедливість у випадку Олега Сенцова.
Важливо навчитися не чекати чогось, а жити зараз.
4 
1
Коментарі