У світовій політиці настає ера фріків і дешевого популізму, вважає письменник Пітер Померанцев

Якось ви порівняли режим Путіна з покійним Борисом Березовським. Мовляв, обидва жили у власному світі, далекому від реальності. Березовський врешті скоїв самогубство. А чим така реальність небезпечна для Путіна?

– Березовський – своєрідний знак і символ системи, яку сам і породив. Логіку Путіна навіть не намагаюсь розшифровувати, бо це – окремий жанр. У системи своя логіка, збудована на запереченні реальності. Бо є травма – кінець Радянського Союзу. Росія не може жити в реальності. Вона має жити в міфах, казках. Протести на Болотній площі (народні протести проти режму Путіна відбулися у Москві, на Болотній площі, у 2011–2013 роках. – "Країна") стали знаком боротьби проти цього, але поки що нічого не змінилося.

Путін поводиться, як матадор проти бика реальності. Одним із таких подразників для нього є Україна. Невідомо, як довго триватиме ця боротьба, але для Росії вона – деструктивна.

У сучасному світі виправдано досягати цілей шляхом агресії?

– Це – класичний варіант. Коли в людини проблеми вдома, то вона розпочинає десь війну. Але в Росії війни немає. В їхній стрічці новин зовсім інша історія. Там іде глобальна боротьба зі США – з конспірологією, масонами, теоріями змов. Вони не воюють з Україною. У Росії інша тема: в Україні – хаос, у нас – стабільність. Для одного брюссельського фонду намагався виробити стратегію майбутнього для російськомовного населення. Аналізували телебачення, зокрема новини. Близько 40 відсотків – це розповіді про хаос в Україні, яка будує демократію. 30 відсотків – про Путіна. Лише близько відсотка займають внутрішні проб­леми Російської Федерації. Москва уявно воює зі США, які всюди влаштовують хаос.

 

Навіщо це Путіну?

– Перше завдання – відволікти увагу населення від внутрішніх проблем. Друге – підтримувати імідж. Адже в Росії панує уявлення, що Путін – найкрутіший пацан. Таким він хоче бути і на світовому рівні. Тому накликає конфлікт, створюючи картину великої бійки. Для американців Росія – троль, який постійно бігає туди-сюди й провокує НАТО, викрикуючи "подерись со мной". Як божевільний п'яниця.

Живемо в епоху глобалізації, тому конфліктів не уникнути. Але Україна також офіційно не підтвердила факт війни з Росією. Бо бізнес і багато іншого тісно зв'язує ці країни. Однак зрізатимуть кути, гібридно поводитимуться, штовхатимуться. У ХХІ столітті всі конфлікти будуть такі. Тобто недоконфлікти. Це – темний бік глобалізації.

При цьому є ще ефект доброї і поганої пропаганди.

– Військова пропаганда мотивує народ до мобілізації. Вона збудована на класичній війні. Але ж офіційно війни нема, тому українське телебачення створює образ ворога в дивному формулюванні. Типу, ми воюємо із сепаратистськими рухами. Не можна говорити, що це – війна з Росією, бо буде зовсім інша гра. Так само не можна казати, що воюємо з Донбасом. Вийде, що у нас – громадянська війна. Кожен солдат придумує для себе, чому він воює. Те саме було в час боротьби з Усамою бін Ладеном. Оголосили війну з тероризмом, але ніхто не розумів – де цей ворог і з ким воюють.

У такої ситуації є альтернатива?

– Був в одному місті на Сході України. Зустрів хлопця, який нібито вів ­інформаційну війну проти сепаратистів. З усіма знаходив спільну мову. Бандитам казав: "Невже ви тут хочете мати російських бандюків? Вони ж крутіші за вас". І бандити були за Україну. Бізнесменам говорив: "Ви ж хочете, щоб були нормальні суди, без рейдерства, як в Європі?" Вони теж погодились. Так ходив до кожного угруповання і знаходив аргументи, чому вони мають бути за Україну. Мабуть, так треба діяти і на макрорівні.

Майдан теж був різний. У кожного він був свій. Хтось воював за УПА, хтось – за європейські цінності. Не думаю, що історик Володимир В'ятрович і журналіст Мустафа Найєм боролися за одне й те ж. В епоху фрагментарних ідеологій та медіапростору кожен створює свою реальність. Як волонтери, які допомагають солдатам. Їм не треба чекати вказівки від держави. Самі все організовують. І це – правильний підхід.

На Заході є чіткий образ України?

– Там повна табула раса. Бо Київ не проводив грамотної зовнішньої політики. А треба було привозити в Європу українських письменників, перекладати їхні книжки англійською. Але Андруховича і Жадана англійською досі немає.

Усі міністри нині розмовляють англійською, їздять за кордон, напряму спілкуються із західними політиками.

– Це вперше в Україні більш-менш притомний уряд. Але тільки на рівні міністрів. А є різна публіка. Треба більше працювати з журналістами, возити їх за кордон. От недавно вийшла перша книжка "Історія України" англійською. Перша. До того на книжкових полицях Європи були тисячі книжок з історії Росії і жодної – про Україну.

Є версія, що Росія почне співпрацювати зі США в боротьбі проти Ісламської держави ІДІЛ.

– В Україні люди втомилися від подій, у Росії – так само. Як шоу – це вже нецікаво, треба щось нове. Та й санкції тиснуть на Росію. Не знаю, чи Штати клюнуть на це.

Весь час думаю, що Путін робитиме далі. Певно, Кремль може піти за сценарієм ядерної війни. Зробити таку собі війну псевдо-конфлікту, щоб довести до точки кипіння. Потім будуть зустрічі з Обамою, аби щось вирішити. Це може виглядати, як кубинська криза номер два. Однак поки що Росія вирішила зачекати. Узялися рятувати світ від ІДІЛу. Спершу допомогли його створити через Асада (Башар Асад – президент Сирії. – "Країна"), а тепер воюватимуть із ним.

Зараз іде мова про те, щоб Росія вийшла з Донбасу і віддала контроль над українським кордоном.

– Україну можна ламати по-різному. І не тільки військовим шляхом. Можна запускати внутрішню дестабілізацію. На місці Путіна робив би саме так.

В Україні вважають, що Росія може розпастися. Перші серйозні невдоволення режимом Путіна побачимо вже на виборах у Думу наступного року?

– Михайло Ходорковський вважає, що Росія розпадеться через 10 років. Путін відбуде свій нинішній термін і ще один, потім піде і після цього настане криза. Думаю, Ходорковський дуже сильно помиляється у своєму плануванні. Люди з оточення Олексія Навального теж вважають, що криза буде навколо виборів. Але мене більше хвилює Україна, ніж Росія. В України є хоч якийсь шанс, а в Росії нічого світлого не передбачається. Головне, щоб Україна рухалася вперед. Усе, що обіцяють Заходу київські політики – повинні реалізовувати. Сучасні країни мають бути ефективні, а не романтичні. Польща ж змогла провести реформи.

У Польщі не було олігархів.

– Українські олігархи мають бути зацікавлені у створенні ефективної країни. Щоб не було революції і у них не забрали власність.

У США президентські вибори відбудуться 2016-го, у Росії – ще через два роки. Як це змінить геополітику?

– Настає час фріків і шизиків. Приходить ера дешевого популізму.

×