"Новоросія"? "Степова Україна"? "Північне Причорномор'я"?

 

ПУТІН ЗГАДАВ ПРО НОВОРОСІЮ ЧЕРЕЗ 212 РОКІВ ПІСЛЯ ЇЇ ЗНИКНЕННЯ

У ТЕЛЕІНТЕРВ'Ю КІЛЬКА ТИЖНІВ ТОМУ РОСІЙСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ ВОЛОДИМИР ПУТІН ПУСТИВСЯ В ІСТОРІЮ: "Вопрос в том, чтобы обеспечить законные права и интересы русских и русскоязычных граждан юго-востока Украины. ­Напомню, пользуясь терминологией ещё царских времён, это Новороссия: Харьков, Луганск, Донецк, Херсон, Николаев, Одесса не входили в состав Украины в царские времена, это всё территории, которые были переданы в Украину в 20-е годы советским правительством. Зачем они это сделали, Бог их знает. Это всё происходило после соответствующих побед Потёмкина и Екатерины?II в известных войнах с центром в Новороссийске. Отсюда и Новороссия".

Косо, криво і брехливо. "­Новоросія" вперше виринула 1764 року. Тоді Катерина ІІ щойно стала російською імператрицею. Назвали цією простенькою назвою землі 13 сотень Полтавського та двох сотень Миргородського полків Гетьманщини. Плюс прилеглі Слов'яносербія з центром у Бахмуті – теперішній Артемівськ на Донеччині, а також Новосербія і Новослобідський козачий полк із фортецею Святої Єлизавети – нинішній Кіровоград. А центром нової губернії став Кременчук – ­теперішня Полтавщина. Отже, основу тієї Новоросії як губернії становили старі козацькі землі.

За 10 років після виграної війни з турками Катерина видає указ: "Об уничтожении Запорожской Сечи и о причислении оной к Новороссийской губернии". Відтоді й надалі всі завойовані землі на півдні України гамузом приєднуватимуть до "Новоросії". На місці Січі будують Катеринослав – теперішній Дніпропетровськ. На ­місці єдисанських земель – ­Херсон і Миколаїв. На місці Гаджибея – Одесу. 1783-го захоплений Крим теж приєднують до Новоросії. Вона так розбухла, що 1802 року її ділять на губернії: ­Херсонську, Катерино­славську й Таврійську. Отже, Новоросія проіснувала неповні 40 років. Але через 212 років, 2014-го, ожила в голові російського президента. Очевидно, з подачі "євразійця" – філософа та геополітика ультрашовіністичного спрямування Олександра Дугіна.

Справедливіше було б називати ці землі давно усталеною назвою "Степова Україна" або ж, за міжнародними стандартами, географічною – "Північне Причорномор'я". Ці території, південніше від земель запорозь­ких козаків, до 1780-х номінально належали до Османської імперії – хоча й там здавна селились українці. Лише окремі степові зони заселяли тюркські народи, яких називали "татарами" або "ордою". До османів, влада яких була лише номінальна, тікали українці з усіх частин Речі Посполитої, а пізніше й Росії – від переслідувань і здирництва. Це як не рахувати сталого українського населення, що жило там від старокиївських часів.

Наприкінці XVII ст. – ще до появи самої Росії, не кажучи вже про Новоросію – на Січ прийшов козацький писар Петро Іваненко. Об'єднався з татарами й південноукраїнським козацтвом і спробував підняти повстання проти Московії. Це йому не вдалося, однак Іваненко – або Петрик, як його називало місцеве населення – став 1695 року гетьманом Ханської України. Тобто українського населення земель Єдисану та Єдишкуля – теперішніх частин Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей. ­Визнавав над собою лише кримського хана й турецького султана. Його ж підданих, що населяли ці землі, на Гетьманщині називали "людьми татарськими". Назва "Ханська Україна" трапляється в документах допет­ровської царської канцелярії. Тобто і на південь простягалися козацькі території. Населення там здебільшого становили українці й татари.

Коли росіяни захопили Південь, тюрків – здебільшого ногайців – майже всіх вигнали, а "звільнені землі" почали заселяти колоністами: поруч із українцями розміщали спершу сербів, тоді болгар, волохів, греків, німців. Росіяни почали з'являтися там наприкінці ХІХ ст. – спершу липовани, старообрядці, що тікали від надміру ревних попередників патріарха Кирила. А пізніше поволі всотувалося в міста й імперське чиновництво. ­Проте частка українців на півдні завжди становила щонайменше 70%, а зазвичай і вище.

"Новоросійські" землі були українськими задовго до Григорія Потьомкіна та російської "колонізації". А Новоросійськ, про який згадує Путін, – тимчасова назва Катеринослава, тобто Дніпропетровська. Новоросійськом він став за Павла І. Новий імператор, Олександр І, повернув місту попередню назву. Теперішній же Новоросійськ на Чорно­морському узбережжі з'явився, коли Росія почала відгризати собі Північний Кавказ. До 1838 року там була турецька фортеця Суджук-кале.

Харків узагалі ніколи ніякою "Новоросією" не був. Це Слобожанщина. Як і крайня північ ­Донеччини й уся північна частина Луганщини. До речі, водночас із Новоросійською на півдні Гетьманщини Катерина створила ще й Слобідсько-­Українську губернію – саме так вона офіційно називалася, і столицею її став Харків. А Басарабія – задністровська частина теперішньої Одещини – потрапила до складу Росії 1812-го, через 10 років після зникнення "Новоросії" в степах України.

×