Україна може вирватися з 23-річного стану буферної зони і стати інституціональною частиною Європи, а не тільки географічною, – каже політичний блогер Олег Пономарь
Після терактів у Волновасі й Маріуполі та виштовхування Росії з Парламентської асамблеї Ради Європи можна чіткіше побачити план Заходу щодо вмиротворення Москви?
– Звісно, план є. А збиття Boeing-777 чи обстріл Маріуполя – підстави його прискорювати. Я умовно називаю цей план "Анаконда". Був такий план роботи з СРСР після його вторгнення до Афганістану наприкінці 1979-го. Теперішній, як і той, має три головні складові: втягування Москви в дорогу гонку озброєнь, опускання цін на нафту й санкції.
НАТО утворює шість командних центрів у Східній Європі та збільшує чисельність американських військових у регіоні. Не слід забувати, що американська армія і російська – непорівняні. Друге – ціни на нафту. На початку березня президент США Барак Обама полетів до Саудівської Аравії. Тоді Путін одразу подзвонив Обамі. Думаю, запропонував торг за Крим. Але нічого не вийшло. Ціни пішли вниз. Плюс санкції, які відрізають Москву від світових фінансових потоків. Санкції системні, вони вже апробовані на Ірані, Лівії, СРСР.
Що конкретно хочуть американці?
– Не дати Росії посилитися в Європі, стати полюсом впливу й реалізувати програму переозброєння. Московська пропаганда нав'язує своє бачення конфлікту: мовляв, є або глобальна війна між США та Росією до останнього українця, або громадянська війна в Україні. Про російсько-українську війну намагаються не говорити.
З боку України – це війна за незалежність. Визвольна, у якій бере участь весь народ. З боку Москви – це війна за їхній імперський проект. Кремль не хоче відпускати Україну, бо це означатиме крах цього проекту. 23 роки після розпаду СРСР ми не були незалежні від Росії. Вона впливала на призначення наших найвищих державних менеджерів. Тож як тільки в нас замайорів реальний шанс піти в ЄС – ми отримали війну.
У протистоянні з Росією наші національні інтереси збігаються з глобальними американців.
А чого хоче Євросоюз? Вони ж не такі стійкі та послідовні щодо Кремля.
– Франція й Німеччина – ключові країни ЄС – завжди мали хороші зв'язки з Москвою. Вони були б готові враховувати інтереси Кремля в Європі. Навіть визнавати сферу інтересів Росії – тобто нас як буферну зону. Але американці змогли, принаймні на якийсь час, змаргіналізувати такі підходи і створити міцний союз з європейців довкола себе. Загроза, що йде від Росії, змушує країни ЄС бути у фарватері американської політики.
Другий момент – у європейських столицях розчарувалися в Путінові. Тамтешні еліти функціонують за певними правилами. Путін же вдається до дуже викривленої риторики, а то й брехні. Однак те, що підходить у відносинах з електоратом, не годиться для стосунків між політичними елітами.
Третє – збитий Boeing-777 і теракти в Україні. Після них проросійські настрої у громадській думці європейців суттєво зменшились.
Росія переозброюється. Але й Китай має дорогу програму переозброєння до 2020 року. Однак виразного конфлікту Заходу з Пекіном не спостерігаємо.
– Китайські амбіції ще серйозніші за російські, але вони не голослівні. Через 8–10 років це буде наддержава. Її економіка стане потужніша за американську. У Китаю є ресурси, гроші, люди. Та Вашингтон і Пекін зараз не готові йти на конфлікт один з одним. Американські еліти вважають: проблеми треба вирішувати по мірі їх надходження. Чого США зараз однозначно не хотіли б – це зближення Китаю й Росії.
План стримування Москви має якісь часові рамки?
– Думаю, все розраховане на два роки. Мета плану – кінець російської агресії в Україні та усунення Путіна з посади. Якщо цього досягнуть, почнеться визначення майбутнього Росії. Зараз є три найімовірніші варіанти. Перший: заміна однієї групи політичної еліти на іншу, прозахіднішу. Другий: роздроблення Росії на кілька країн. Третій: хаос. Усе це може й перетинатися – і чистого сценарію не буде.
Російські політичні еліти розуміють, що їхня країна йде під укіс?
– Прекрасно розуміють. Та вони вже в стані реагуючої сторони. Вони програли ще коли стався Майдан. Після нього щоб Москва не робила – усе на ще гірше. Вводять на Донбас більше військ – отримують ще більше санкцій. Відступити теж не можуть, бо як пояснити росіянам, що відступає велика нація? Вони не зрозуміють такого кроку.
У Путіна немає стратегічного плану, тільки тактичні кроки. Але зрозуміло, що він хоче зберегти владу. Може закрутити гайки, перевести життя країни в режим Північної Кореї.
Путін уже не може домовитись із Заходом?
– Може, але час грає проти нього. Це подібно до Януковича. Спочатку просили зняти керівника київської міліції – не пішов на це. Тоді народ захотів відставки міністра Захарченка. Коли він погодився на Захарченка – вказали на Азарова. Коли ж через якийсь час Янукович дозрів до такого кроку – захотіли його голову.
Час піднімає ставки. У квітні можна було домовитись щодо Криму, але не вийшло. Тепер Путін піде з Донбасу – йому скажуть: а Крим? Поверне Крим, йому скажуть: а ядерна зброя? Далі – відставка. США відчувають свою силу і диктуватимуть умови.
Ядерну зброю в Росії зуміють відібрати?
– Думаю, зроблять усе для цього. Такі ситуації й можливості, як зараз, трапляються дуже рідко. Якщо вже почали душити Росію, а це не так просто організувати, давитимуть до потрібного для себе кінця. Всі свої карти американці викинуть наприкінці протистояння, коли російська еліта здасть Путіна. Залишати ядерну зброю Москві немає смислу. Бо за якийсь час ціни на нафту можуть зрости, і вона знову почне качати права в Європі.
Китай може допомогти Путіну утриматися при владі?
– Ні, Пекін дотримуватиметься нейтралітету. Думаю, американці за це їм пообіцяли якісь бонуси. Може, доступ до ресурсів Сибіру й Далекого Сходу.
Як насправді все почалося: Путін сам вліз у проблеми чи американці змоделювали ситуацію, щоб втягнути Росію в них?
– Більш схоже, що ситуацію змоделювали. За Януковича всі готувалися до нового Майдану. Знали, той має великий антирейтинг, реформ не провів, команда слабка. Путін теж прекрасно розумів, що 2015 року Янукович просто так не переобереться на другий термін, до влади в Україні прийде прозахідний політик. Тож на 2015-й була запланована битва ставлеників. Але втрутився народ. Зіткнення було прискорене в часі.
Перемога Майдану – це була поразка Путіна в Україні. І він анексував Крим. Кремль розумів, що США у відповідь запустять якийсь сценарій. Але була надія на ЄС – що той не піде на різкі кроки проти Росії, і розірве фронт американцям. У Москви ж багато агентів у Європі – Кіпр, Греція, Угорщина, Чехія.
Свого часу Буш-старший приїздив до Києва й агітував проти розпаду СРСР. Нині в інтересах США – розвалити Російську Федерацію чи тільки ослабити?
– По-перше, на початку 1990-х, з погляду Вашингтона, здавалося логічним віддати в зону інтересів Росії країни, що постали після розпаду СРСР. Натомість держави колишнього "соціалістичного табору" переходили до ЄС. Але минуло 20 років. І США вже не ті, і Україна – інша, й Росія – теж. Ситуація плинна, інтереси не міняються кардинально, але змінюються розстановка сил і бажання. Думаю, зараз саме той час, коли Україна може вирватися зі стану буферної зони й стати інституціональною частиною Європи, а не тільки географічною.
По-друге, в американців немає чіткого бачення, є загальне. Хочуть передбачувану Росію. Транснаціональним корпораціям вигідно працювати там. Але якщо країну очолює притомна людина. Для Заходу був би оптимальним президент Росії з ліберальними поглядами.
Як нам зараз діяти на фронті?
– Наступати ми не готові, бо будуть великі жертви. Нам потрібна модернізація економіки й армії. Навесні, якщо переозброїмося, будемо бачити.
В Україні часто згадують приклад хорватів, які відбили у сербів свої території. Але це зайняло чи не сім років. І весь цей час ситуація була – ні миру, ні війни. Якщо навесні ми не будемо готові – значить пізніше. Зараз прогнозувати складно, бо не відомо, як підуть реформи в армії та країні. Також багато залежатиме від стану Росії. Її послаблення займе якийсь час.
3 
35413
Коментарі