Право отримати громадянство треба надати всім вихідцям з України, які внаслідок обставин ХХ століття змушені були покинути рідні землі, та їхнім нащадкам, – вважає історик і журналіст Данило Яневський
Данило Яневський підводиться з підвіконня книгарні "Довженко. Книги. Кава. Кіно" на вул. Воровського у центрі столиці. Відкладає вбік книжку "Наполеон и его женщины". Тут історик і журналіст працює помічником продавця. Пропонує чай-каву, запрошує до зали зі столиками. Стіни прикрашені портретами письменників. Яневський одягає капелюха і сідає за стіл.
До книгарні заходить чоловік в окулярах і чорному пальті.
– Це – координатор нашого клубу Михайло Шмєльов (директор зі впровадження сучасних технологій "Майкрософт Україна". – "Країна"), – Яневський піднімається і через стіл тягне руку привітатися.
Михайло знімає пальто, чіпляє на вішак. Замовляє капучино і сідає біля Яневського. Той розкладає на всіх карти.
– Це старовинна картярська гра, називається "66". Грали в київських дворянських сім'ях чоловік із жінкою – на поцілунки.
У першій пробній грі з відкритими картами Данило Борисович програє. Збирає в колоду карти.
Які обов'язки в помічника продавця?
– Мити підлогу, прибирати посуд, розмовляти з людьми, розповідати про книжки, читати лекції. Перша лекція була про те, що будь-яка наука починається з підрахунку. Ми рахували кількість організацій українських націоналістів і кількість українських повстанських армій.
Вже й зарплату отримував. Як сказав один із героїв фільму "Небеса обетованные": "У меня пенсия небольшая, но хорошая". Тут питання не в грошах, а в тому, щоб не працювати на аптеку, а отримувати задоволення від життя, – Яневський відкидається на стілець. Простягає ноги вперед, а руки складає за головою.
За телебаченням не сумуєте?
– Ні. Там смислів нема. Класика жанру – це сакраментальне питання Роми до Царьова: коли почалася Друга світова війна? (На запитання журналіста "Громадського телебачення" Романа Скрипіна "регіонал" Олег Царьов не дав відповіді. – "Країна"). Це дно українського політикуму.
Не жалкуєте, що гостро повелися з московською правозахисницею в інтерв'ю, через яке вас відсторонили від ефіру на три місяці?
– Кожен має право на свою дурість, – Яневський кладе капелюх на стіл і починає виписувати ним невеликі кола. – Сама по собі історія не варта виїденого яйця. Але вони це зробили, і в абсолютно неправовий спосіб. Редакційна рада, яка прийняла рішення про моє відсторонення з ефіру, складалася з восьми осіб, двоє з яких були відсутні в країні на той час. Мені люди сказали, що голоси розділилися три на три. Наш статут не передбачав заочного голосування. А ввечері все це вивалюють у Facebook.
Це зробила людина, яка роками вивалювала в ЗМІ, як стверджують любителі його творчості, інформацію за гроші своїх замовників. Копирсатися в цій історії я не бажаю. А під час ефіру з Тетяною Локшиною з Human Rights Watch ніяких емоцій не було. На моєму майданчику люди працюють за моїми правилами. Це війна: наші – білі, вони – чорні. Крапка. Тетяна Локшина і Human Rights Watch не є військовим трибуналом і судовою інстанцією, щоб звинувачувати у воєнних злочинах. По-друге, вони говорили про "злочини", які "скоїла" українська армія в Донецьку після того, як Human Rights Watch звідти виїхала. У мене запитання: звідки в них інформація? Одна бабка сказала? Тому я і запитав, чи вони мають дані про військові злочини військовослужбовців Російської Федерації в Криму, злочини Володимира Путіна, міністра обороні Шойгу і конкретних командирів, які віддавали накази про знищення цивільних українських громадян, знищення населених пунктів, вбивство українських солдатів. Локшина відповіла, що ні. І я їй сказав: "Дуже дякую, на все краще". Так само сказав би і зараз.
Як українські журналісти проявили себе під час війни?
– У колег переважно, за винятком якихось виродків, прокинулося відчуття батьківщини, самоповага. Гімн і прапор стали сакральними речами. На наших очах вбивали людей. Це не минає просто так. Але, як сказав би Майкл Щур, є одне але. Політикум і еліти не виробляють сенси. Їх продукує громадянське суспільство: журналісти Юрій Бутусов, Дмитро Тимчук, волонтери Юрій Бірюков і Настя Береза. Що робити з цією державою, яка згнила і продовжує жерти людей? З цим паскудством, яке сидить на Печерську. Це що таке?! Контрреволюція. Система відновлюється. Ситуація виходить з-під контролю. І сутички людей з міліцією через забудову на Осокорках це підтверджують. А це тому, що суди – продажні, прокурори – продажні, менти – продажні, і люди не бачать іншого виходу. Коли починається суд Лінча, це не зупинити. Що скоріше поховають цю державу, то краще. Стабілізувати політичну систему неможливо. Вона зазнала тотального краху на всіх рівнях – технологічному, економічному, світоглядному.
Крок номер один, щоб не накрило, – ухвалення закону про надання прав громадянства всім вихідцям з України, які внаслідок обставин ХХ століття змушені були покинути рідні землі, та їхнім нащадкам. Вимоги: елементарне знання української мови і присяга, що не будеш вчиняти дій, спрямованих на шкоду державним інтересам України. Це дає 20 мільйонів принципово нових виборців за межами країни. В переважній більшості – це середній клас і вище. Це носії іншої, не радянської, філософії. Це високопрофесійні люди, які не беруть хабарів. Це люди, для яких Україна є цінністю. Вони матимуть право обиратися до органів установчої влади.
Чи може Україна перемогти Росію з її військовим потенціалом?
– Ми вже перемогли. Вперше з часів Хмельницького ми опинилися в таборі переможців. Путін же не з нами воює, а з Америкою. Так що ми перемогли за несумісністю потенціалів. Питання тільки в тому, скільки людей загинуть. А загинуть багато.
Ця війна вийде з-під контролю. Люди куплять квиток в один бік. Будуть руйнувати інфраструктуру, підривати магістральні газопроводи. З'явиться загроза приходу москалів – усе підриватимуть. Те, що відбулося на Донбасі – катастрофа на довгі роки. Там нічого не вдасться відновити, там буде пустеля.
І що робити з Донбасом?
– Його треба ампутувати. Середній клас звідти вже виїхав, а це означає для регіону смерть. Барахло врятувати ми не зможемо. На відновлення лише одного аеропорту в Донецьку потрібні мільярди євро, а там же ще є шахти, що потребують відновлення. Людям, які там залишилися, треба чесно сказати: "Виїжджайте до родичів, друзів, знайомих. Донбас ми не зможемо втримати".
Чому влада цього не робить?
– Бо вони – безвідповідальні п… си. Є якась надія на комбатів і громадський сектор, а на політиків надії вже давно немає.
Їм вигідно, щоб на Донбасі була така ситуація?
– Так. Війна все спише. Кажуть: "Путін воює, а не ми. Це Путін нам жити не дає." А хто в Україні 20 років розвалював сцецслужби? Я? Вчора до нашої книгарні прийшли десять 20-річних хлопців і дівчат. Говорили про еліту. На території України у ХХ столітті фізично знищили всі елітні групи. Яскраві лідери вмирали або десь розчинялися. Євгена Кушнарьова випадково вбили на полюванні після того, як сказав, що йде в президенти. В'ячеслав Чорновіл випадково розбився на трасі, бо порахували, що на виборах забирає 10 відсотків голосів у Кучми. Олександр Разумков теж випадково помер, бо мав претензії на пост президента. Наприкінці розмови ці діти зробили висновок: "Виходить, усі – гамнюки".
Петро Порошенко півроку тому став президентом. Він виправдовує сподівання народу?
– Я не коментую дії законно обраного глави держави. В умовах війни його треба підтримувати.
Як він має діяти в теперішній ситуації?
– Порошенкові слід викинути з голови євроатлантичні ілюзії. Україна ніколи не належала до європейської цивілізації. Вона завжди була частиною центральної Європи і 500 років перебувала у складі Речі Посполитої й Великого князівства Литовського. Це – наш рідний дім, з якого нас вигнала Росія. Починати інтеграцію треба з підгонки стандартів під Польщу й Литву. Але найперше він має витягти вату з голови. У його випадку – чоколядки. Порошенко має продати свій бізнес і зрозуміти, чого він хоче: грошей чи місця в історії.
Війну на Донбасі називають гібридною. Це так?
– У війні присутній елемент громадянської. На політичному рівні вона в холодній формі була під час виборів 2004-го і 2010-го. Я ще Ющенку казав: "Дорогий Вітя, це погано закінчиться. На сході треба працювати". Та ніхто робити цього не збирався. З олігархами уклали пакт: ви там робіть що хочете, а ми тут співатимемо гарних українських пісень.
Як слід було працювати на Донбасі?
– Це треба було починати робити з 25 серпня 1991 року. Українська держава була проголошена комуністами і їхніми попутниками з Народного руху. Кравчук пропонував Чорноволу очолити уряд, але Рух відмовився взяти на себе відповідальність за долю країни. Її взяли червоні директори, бюрократи, цеховики і бандити.
В умовах олігархічної системи утворилося два полюси: 90 відсотків усіх грошей у країні контролюють умовно 10 людей, решта – насмоктують на тарілку гречки. Останні – люди вразливі й піддаються популістській пропаганді. Їй не піддається лише середній клас, ті, кому зараз 25–30 років. Вони стануть кістяком, локомотивом руху вперед, сформулюють ідеологію й моральні принципи. Петро Олексійович повинен визначитися, на який клас він спирається.
Середній клас – це невелике електоральне поле.
– У країні треба обмежити виборче право. Право голосу повинні мати люди допенсійного віку й ті, які платять податки. Пенсіонери, військові і студенти у цьому випадку не голосують. Пенсіонерів взагалі треба прибрати з активного політичного життя. Вони можуть працювати лише консультантами і помічниками депутатів, бо мають колосальний досвід. Але їх не можна висувати на перші позиції. Аморально обирати до Верховної Ради таких, як Юхим Звягільський.
На позачергових парламентських виборах ви балотувалися від партії "Україна – єдина країна". Чому вона не подолала прохідного бар'єру?
– Наша партія – принципово нова на ринку: у ній – горизонтальна структура, немає вождів. Людей за один день неможливо переконати проголосувати за новий товар. Але 20-те місце серед 26 партій вважаю успіхом. Якщо врахувати, що йшли на вибори без копійки.
Ви – за швейцарсько-ізраїльську модель оборони із загальним озброєнням народу.
– Це дасть державу, яку неможливо потопити. Основна еліта в кожній країні – офіцерський корпус, а не олігархи. У США на 300 мільйонів є 300 мільйонів нарізної зброї. З цим ніяка ворожа армія не впорається.
7 
35413
Коментарі
1