Усвідомлену творчість Бог дав лише людині. Можна до хобота слону прив'язати олівець, але це буде щось інше. Той, хто займається творчістю, – художник. Це може бути першокласний столяр чи коваль. Та й кожна жінка: бо знає, яке намисто вдягнути, як підмалювати очі.
Батько 1941-го добровольцем пішов на фронт. І став антирадянщиком. Надивився такого, що зненавидів владу.
Малювати можна всім. Ежен Делакруа казав: "Дайте мені багнюку, і я намалюю вам сонце". Коли виходжу писати етюди, змішую фарби. Якщо не вистачає темного кольору, то можу взяти й грязюки. Раз – і є потрібний відтінок.
Моя тітка Наташа працювала в пекарні. Щодня приносила свіжий хліб. Такого більше не куштував.
Бився з першого класу. Тоді хлопці після уроків напали на мене. Питаю: "За що?" – "Вчителька попросила". Все через те, що батько був проти Радянського Союзу. Я мусив навчитися давати здачі. І зараз можу.
Мама якось забрала до стоматолога з уроку малювання. Це було в четвертому чи п'ятому класі. Я образився: "Могла б забрали з іншого уроку". Малим не відпускав гостей додому, поки щось не намалюють.
Лише людина вбиває іншу без бажання з'їсти. Тварин хоча б можна зрозуміти.
Найважче малювати портрет. Крім зовнішньої подоби, маєш відчути душу людини і вкласти її в образ. Паралельно, як єдине ціле. За портретом можна дізнатися і про професію: шахтар, юрист чи бібліотекар. Це видно по очах.
Щоб намалювати людину, достатньо трикутника – очі й кінчик носа.
Два роки навчався в студії художника Віктора Зарецького. Його першу дружину Аллу Горську вбили 1970-го, а Віктора Івановича звільнили з інституту, де викладав. Тоді відкрив приватну студію. Одночасно там навчалися 60 чоловік. Усі закінчили художню академію.
Сім років викладав на Андріївському узвозі. Жив у майстерні. 2012-го донецькі перекупили пів-Андріївського. Заходять двоє у галстуках: "Що не вивезете за 2 години, піде на звалище". Під будинком уже КамАЗи стоять. А в мене – картини більш ніж 20 авторів з усієї України. Встиг винести. Лише два невеликі етюди так і не знайшлися.
Ніколи не страждав від голоду. Завжди можу поміняти полотно на гроші. Коли забрали майстерню, жив у одного чоловіка. Платив творами. Минає місяць – віддаю картину.
Зараз малюю безхатьків. Ніхто більше в Києві цього не робить. У центрі щодня бачу цих хлопців. З'їжджаються з усієї столиці. Пишу з натури – у їхньому середовищі, одязі. Завершив 19-ту картину на цю тему.
Між п'ятьма гривнями і п'ятьма мільярдами гривень – невелика різниця, якщо у вас немає навіть п'яти гривень.
Після школи запропонували зайнятися боксом. Найкраще цього навчали в Донецьку. Там поки не наб'єш морду, нічого не буде. Вони приїздять сюди і продовжують жити за тими ж правилами.
1988-го ми почали малювати портрети на Хрещатику. Художник Вітя Рибальський приходить і каже: "У суботу будуть рекетири. Може, допоможи нам". Прийшли двоє хлопців у кедах. Мені було смішно, але не сміявся. Сіли на бордюрі, я їм кажу: "Жоден художник вам ні копійки не дасть". Більше не приходили.
Моя дружина – дуже розумна. Її рішення покинути мене було правильне. Я мав багато друзів, любив випити. Довго не терпіла й пішла. Нашому синові було 4 роки. 11 січня бачився з нею. Має власне життя.
Батько помер через рік після народження мого сина. Дуже радів, бо це його єдиний онук. Я тримався до останнього. Є звичай, що грудку землі в могилу першими мають кинути родичі. Тоді ніби кран відімкнули. Сльози лилися рікою.
Перші гроші заробив у боксі. Нас привели й сказали: тренуєшся тут, а зарплату отримуєш – там. У трудовій записали "бетонник". Працював на фабриці у Донецьку. Фактично ж боксував: двічі на день – тренування, щочетверга – басейн.
Бог подарував мамі смерть уві сні. Останні роки дуже хворіла. Працювала бухгалтером, часто брала роботу додому. Через рак хребта лежала. Була в Дніпропетровську, я тоді вже переїхав до Києва. Маму часто провідував. Про її смерть сказала двоюрідна сестра. Я взяв квиток і приїхав. Поговорив із жінкою, яка була з нею в ту ніч. "Галина Терентіївна повернулася набік і заснула", – сказала вона.
Ніколи не любив стріляти з рогатки. Але якось товариш приніс, і я попросив спробувати. В горобців не влучив, але досі шкодую про цей вчинок.
Цікаво малювати діток. У них очі чисті.
Українські та французькі художники можуть порозумітися. Київ і Париж – на одній паралелі. Особливо вплинули на нас імпресіоністи: Клод Моне, Едгар Дега. Це видно в картинах Віктора Шаталіна, Михайла Гуйди. Перші 17 років в Україні прожив Ілля Рєпін. Потім поїхав у Петербург, але залишався українським художником. На його пейзажах – білі хатки й багато сонця.
Найбільше задоволення – писати пейзаж із натури. Маю картину, яку почав сім років тому. У центрі – каштан. Тому чекаю травня, коли цвістимуть каштани. Олександр Іванов 20 років малював "Явлення Христа народу", але за цей час створив багато полотен.
Не думаю про завтрашній день. У кожного дня є свої турботи.
Любов – це абсолютна єдність духу. Якщо її немає, це будь-що, але не любов. Вірю, що настане час і Бог дасть мені любов до жінки. Але її треба буде взяти.
До Бога звертаємося на "Ти", до людей – на "Ви". Це недоліки нашої мови. У нас завжди були пани й холопи. В англійській такої проблеми немає.
Свобода не залежить від місця перебування. Вільним можна бути і за ґратами. Але це треба відчути.
2 
1
Коментарі