ЗА ВІЛЬНЕ ВОЛОДІННЯ ЗБРОЄЮ, ТЕЛЕКАНАЛ ДЛЯ "ВАТНИКІВ" І СТВОРЕННЯ В КРАЇНІ ПРИВАТНОЇ АРМІЇ ВИСТУПАЄ ПУБЛІЦИСТ І РЕДАКТОР САЙТА ДЛЯ ЕТНІЧНИХ РОСІЯН УКРАЇНИ ОЛЕКСАНДР НОЙНЄЦ
Знайомі або родичі українців, які живуть у Росії, часто не хочуть навіть чути нашу точку зору на ситуацію в країні. Вони все вирішили про нас без нас. Що сталося з людьми?
– Ви й самі часто так поводитесь, просто не помічаєте. Напевно ж, маєте якусь точку зору на ситуацію в Іраку. Дізнаватися іншу позицію у вас потреби нема: досить і своєї. У Росії аналогічно. Завдання системи було в тому, щоб забезпечити достатній рівень інформаційного насичення. Вдалося: росіяни вважають, що мають удосталь інформації й більше нічого не потребують.
А коли натрапляють на "укрів", у тому ж Facebook?
– Для них це точка зору єретиків. Вони визнають її існування, як визнають існування дурнів. Так, дурні є – але це дрібниця, тому що російський громадянин озирається й бачить довкола 130 мільйонів людей, які думають "правильно".
Як Путіну вдалося зробити таке зі 130 мільйонами?
– Рецепт простий, жодного ноу-хау: централізація. Спочатку вона стосувалась економіки: вигнали олігархів. Росія в економіці перетворилася на одного великого Путіна. Тоді він почав виганяти всіх з інформаційного поля. От і маємо результат. До якогось моменту влада терпіла Тимченко в Lenta.ru (найпопулярніший російський новинний сайт, до весни поточного року завдяки головній редакторці Галині Тимченко намагався висвітлювати події без упереджень. – "Країна"), потім її перестали терпіти. Рано чи пізно поле незалежних ЗМІ зачистять до кінця.
Як довго таке суспільство може лишатися життєздатним?
– Воно трансформуватиметься ураганними темпами, доки геть втратить людську подобу. Тоді ключові гравці у світі вирішать закрити Росію як проект, і хлопці в Москві раптово виявлять, що їхні ракети не злітають.
Економічним тиском цих хлопців не переконати?
– Він прискорює процеси. Але це фаза вмовлянь. Коли бачиш, що хлопець навпроти – дурний, то замість одразу його побити, пояснюєш: "Може, давай будемо якось окремо?" Однак він – дурний, і не розумнішає. Тоді йому обмежують можливості. Й коли він остаточно опуститься до стану жлоба з підворітні – б'ють по морді. Все.
Рішення в Росії приймають десяток-другий людей. Маса, яка йде в них на поводу, – теж наші вороги чи жертви?
– Маса сьогодні одна, а завтра – інша. Я не вірю в якусь категоричну відмінність між росіянами й українцями. Вважаю, усі люди однакові.
Але вина цих мільйонів у тому, що Росія напала на Україну є?
– Так, вони винні. Але ми винні також. Якщо сприймати громадян Росії якось особливо негативно, то англійці, наприклад, заслуговують ще гіршого ставлення. Бо це нація імперіалістів, які дивляться на решту, як на міль. Але ж ми їх терпимо – бо вони до нас не лізуть. Пропоную так само ставитися й до росіян. Хай живуть собі, як хочуть, аби нас не чіпали. А коли починають лізти – треба спокійно, без емоцій бити їх у морду.
Багато українців почали ставитися до будь-чого російського категорично негативно. У лексиконі все частіше звучать "москалі" чи "кацапи".
– А це означає, що українці не кращі за росіян. Вони почали розвішувати ярлики. Стали оцінювати 130 мільйонів людей винятково за позицією їх керівництва.
Чому ж ті 130 мільйонів нічого не роблять, аби їхнє керівництво не лізло до нас?
– Ну, добре. А в нас у країні стався Іловайськ. Утворився котел, в якому шість добровольчих батальйонів порізано на шматки. І що ми у зв'язку з цим зробили? У нас загинули найкращі люди, хоч командири батальйонів магічним чином лишилися живі. Українці хоч якось зреагували? Ну, було у Facebook кілька записів про те, що це якось підозріло. І чим ми кращі за росіян?
Ви помічали погіршення ставлення в українському суспільстві до етнічних росіян, які тут живуть?
– Знайомий недавно поїхав до Риги й каже, що там справді є радикальне погіршення. Якщо дізнаються, що маєш російський паспорт, – відмовляються з тобою говорити. А оскільки в нас паспорт український, а росіяни ми лише за національністю, ставлення не гіршає. Думаю, значною мірою тому, що багато росіян зараз воюють на Донбасі в батальйоні "Азов" та інших добровольчих утвореннях.
Головна небезпека для нас була в тому, що люди повірили б, що це – війна росіян з українцями. Але цей тренд вдалося зламати й стало зрозуміло, що це – війна громадян Росії з громадянами України. Росіяни беруть у ній участь з обох боків.
Доки ми страждатимемо від Росії?
– Це бійка до того, хто перший впаде. Росія за своєю природою має вести експансивну політику. Ми просто попали під гарячу руку. Дуже вдалий момент для нападу був. В іншому випадку замість нас міг би опинитися той же Казахстан. Росії завжди потрібен ворог – правда, такий, з яким можна впоратися. А всі країни довкола Росії – або в НАТО, або в них впливові мусульманські терористи. З мусульманами складно. На війну з НАТО треба купу грошей, і якщо з ними воювати, то з ким тоді торгувати? От і випало нам.
Як змінюватиметься Україна?
– Що з країною буде далі, дізнаємось за пару місяців. Якщо Порошенко не порозумнішає – Україна розколеться, буде громадянська війна, стрілянина у підворіттях та інші принади хаосу. Тому що Петро Олексійович для розв'язання тактичних завдань намагається створити керовану ситуацію. Так Ющенко любив робити: розставити всюди дурнів, зате своїх. Але за Ющенка народ ставився до цього стримано, а тепер уже сам не хоче ділитися владою, тим більше з абиким. Тому в нас буде президент, який нібито й повелитель усього, а насправді його ніхто таким не вважатиме. От він пропхав у Раду екс-"регіоналів". І не просто непримітних пішаків старої команди, а одіозні кадри, відморозків. Такі будуть повністю віддані Порошенку, адже опинилися в парламенті лише "з божої ласки". Тому Раду президент контролюватиме. А от за її межами буде повна задниця. Когось із тих обранців пристрелять, думаю, вже в перший місяць роботи нового парламенту.
Щойно почнеться стрілянина – на місці з'являться безліч "журналістів" російських телеканалів, які кожен постріл задокументують. А когось, може, й самі вбити допоможуть. А ще повертаються додому люди з добровольчих батальйонів. Бачать, що тут нічого особливо не змінюється. Комусь із них не дадуть статус учасника бойових дій – це вже відбувається. І вони візьмуться за зброю знов.
Коли в Києві почнеться буча, територія умовної Новоросії, від Харкова до Одеси, перетвориться на "Коломойський-штадт". Ігор Валерійович цей регіон мілітаризує, стане його володарем. Західна Україна теж замислиться: на фіга їм це все? Ну, а Москва активно цьому "допомагатиме". Тому, якщо Петро Олексійович продовжить централізувати владу, Україн у нас буде три або чотири.
Якщо ж він вчасно зрозуміє, що не варто так сильно роздувати щоки, а треба домовлятися – в нас залишиться тільки один ворог, і він буде зовнішній. На що й сподіваємось.
Припустімо, Порошенко не монополізує владу й великих потрясінь не буде. Якими бачите наступні 10 років?
– Усе буде, як і раніше. Голосування за Порошенка – це голосування за мир і стабілізацію. Це фактично голосування за договорняк із Путіним. Зараз договорняк відбувся, і я не розумію, чому люди роблять здивовані обличчя. Вони ж за це голосували в травні. Так що ні в яке нове життя Порошенко нас не поведе. Яка в нього мотивація будувати нову Україну? Йому й у старій добре. А в новій йому місця може й не знайтися.
23 роки ми мали постсовкову державу, в якій одні й ті ж широкощокі люди займалися тільки одним – крали. Відбулася Революція гідності – ну, 2004-го ми вже мали одну. Тоді я серйозних змін не помітив. Різниця між тією революцією й теперішньою в тому, що Кучма був розумніший і пішов, а Янукович – дурніший і тому в підсумку втік. А те, що після цього почалася війна – так вона скінчиться рано чи пізно.
Цього разу на Майдані була кров, а таке робить зміни відчутнішими.
– І що, люди масово почали щось створювати? Марно сподіватися цього від тих, хто творенням ніколи не займався. Скажу інакше: скільки треба вбити людей, щоб решта почала платити податки? Бо поки що всі ведуть бізнес по-старому.
Революція не є механізмом глибинної зміни людської свідомості. Вона – це серйозний удар по суспільній пиці. Але структурних змін не відбулося.
І все повернеться на круги своя?
– Неодмінно. Суспільство організується елітами, а народ може лише підштовхувати їх кудись знизу. Еліти не змінилися. Майдан відбувся, не маючи знизу ніякого громадянського суспільства. Структур, готових підмінити владу, не було. Місце януковицьких еліт зайняли інші, але точно такі ж.
Побудувати еліту знизу намагався "Демократичний альянс". Але треба ще років 10, щоб ця партія тяжко, в умовах постійного опору всього довколишнього середовища робила свою справу. Тоді матимемо якусь низову громадянську структуру, якісь контреліти, здатні замінити оцих широкопиких. А без цього можемо проводити Майдан хоч щороку.
Чим на цьому тлі плануєте займатися найближчі 10 років?
– Будувати "Демальянс" – свій, альтернативний, орієнтований на населення півдня та сходу країни. Я хочу бути конструктивною опозицією. Думаю, "Демальянс" збудує український аналог американської Демократичної партії, а я – один із тих, які могли б теоретично збудувати аналог Республіканської партії. Консервативної, яка виступала б не "за народ", а за робочі місця. І дозволила б усім мати зброю.
На користь останнього ви наводите аргумент, що в бійців АТО зараз багато зброї на руках, і не всі захочуть із нею попрощатися.
– Так, тому треба зброю легалізувати. атошників багато, ми справедливо назвали їх героями. І тепер маємо 50 тисяч озброєних героїв. Розігнати їх не можна, влаштувати їм другий Іловайськ не вийде. Може, спробують, але він не буде глобальний. Далі з цими "янголами пекла" треба буде щось робити. Хтось пропонує інтегрувати цих людей у силову вертикаль, щоб вони стали ментами, есбеушниками. Але люди не розуміють: ветеран війни не працюватиме дільничним, щоб у нього в селі не крали велосипеди. Він – солдат.
Про який відсоток людей кажете? Більшість пішли воювати не через бажання постріляти.
– Ці люди спробували кров, а таке дуже змінює.
Ми з друзями займалися страйкболом (командна гра, в якій відтворюються бойові дії, використовуються точні копії бойової зброї, тільки замість справжніх набоїв – 6-міліметрові пластикові кульки, які не лишають на тілі серйозних ушкоджень. – "Країна"). В мирний час цього вистачало. Почалась війна, й ці хлопці пішли вбивати ворога на Донбасі. Вони воюють в "Азові" й кажуть мені: "А потім поїдемо в Сирію". На Донбасі вони рятують Україну, а тепер збираються до Сирії. Не тому, що хочуть її врятувати. Просто Україна мирного часу не дає їм можливості для реалізації. Тому я пропонував би створити в нас приватну армію на зразок американської Blackwater. Так бійці й собі природне заняття знайдуть, і державі хороший прибуток принесуть.
Якщо Донбас колись вдасться повернути під контроль, як інтегрувати місцевих жителів в українське суспільство?
– Це дуже тривалий процес, а в довгу гру в нас політики не грають. Поводяться, наче за два роки "не станет ни ишака, ни падишаха" – не буде чи президента, чи України, чи ще чогось.
А як інтегрувати – я за те, щоб хлопці з ДНР у цей український Blackwater теж увійшли. І поїхали кудись разом із "правосєками" на завдання, подивились один на одного і зрозуміли, що насправді вони не відрізняються. Так в АТО відбулося з "Беркутом", який узимку стояв на Грушевського.
Іще таки потрібно "почути Донбас". Створити засоби масової інформації, цільовою аудиторією яких були б "ватники". З ними ж 23 роки ніхто не боровся. Навпаки, їх ростили під себе комуністи й Партія регіонів. А нормально з цими мільйонами людей ніхто не спілкувався. Святе місце порожнім не буває: ними зайнялися з Росії, й вони взяли в руки зброю.
Є люди, які після цього Майдану намагалися організувати консолідовану державну інформаційну політику. В Росії таке є, і вона б'є нас на ідеологічному фронті. Тому треба й нам мати центр, який хоч якось напрацьовував би мотиваційні лінії для українців. Результат старань цих людей виявився нульовий: усе лишилося на рівні паперів. Широкоморді не знайшли, як на цьому процесі вкрасти. Бо він не приносить грошей, а тільки їх бере.
Як же побудувати нормальну країну?
– Знаєте, чому в нас нічого не вийде? Тому що всі тільки ходять і питають: "А як побудувати нормальну країну, як запустити реформи?" Видивляються щось, чогось чекають. Годі вже питати – робіть!
Якщо хочеш, щоб була нормальна інформаційна політика – сам відкриваєш сайт. Якщо хочеш, щоб у цій країні щось працювало й вироблялось – тобі доведеться започаткувати бізнес.
Ніякого ворушіння на низовому рівні не відзначаєте?
– Уперше стикнувся з явищем волонтерства. Раніше нічого про це в Україні не чув, і принаймні півроку тому ні в що подібне не вірив. Але волонтерство стало масовим. Якщо цю готовність людей робити щось просто так консолідувати й організувати – буде діло.
2 
1
Коментарі
2